Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:
- Allegro ma non troppo, un poco maestoso
- Molto vivace
- Adagio molto e cantabile
- Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.
| Симфонія № 9 | |
|---|---|
| нім. 9. Sinfonie італ. Sinfonia n.9 | |
| Композитор | Людвіг ван Бетховен |
| Створено | 1824 Відень |
| Видано | 1826 |
| Тональність | ре мінор |
| Інструментування | симфонічний оркестр і хор |
| Текст | Ода до радості |
| Мова | німецька |
| Частин | 4 частина |
| Прем'єра | |
| Дата | 7 травня 1824 |
| Місце | Відень і Theater am Kärntnertord |
| | |
| Симфонія № 9 у Вікісховищі |
Склад оркестру Редагувати
Симфонія написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.
Цікаві факти Редагувати
Коли Бетховен писав цю симфонію, він повністю залишився без слуху
| Вокальні партії (лише в четвертій частині) |
Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу».
Виконання Дев'ятої симфонії перетворилося на новорічну традицію в Японії. Кількість виконавців сягає 10 000 осіб.
Посилання Редагувати
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0 — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
- Ludwig van Beethoven: Symphony no 9, d minor, op. 125 (англ.). unesco.org. Процитовано 19 листопада 2013.
| Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |