| Селемджа | |
|---|---|
| | |
| | |
| 52°26′25″ пн. ш. 134°36′10″ сх. д. / 52.44040000002777191° пн. ш. 134.60290000002777333° сх. д. | |
| Витік | на стику хребетів Ям-Алінь та Езоп |
| • координати | 52°26′25″ пн. ш. 134°36′10″ сх. д. / 52.440417° пн. ш. 134.602944° сх. д. |
| • висота, м | 1525 м |
| Гирло | Зея (с. Новокиївський Увал) |
| • координати | 51°43′59″ пн. ш. 128°51′56″ сх. д. / 51.733139° пн. ш. 128.865583° сх. д. |
| • висота, м | 180 м |
| Похил, м/км | 2,08 м/км |
| Басейн | Зея → Амур → Охотське море |
| Країни: | Росія Амурська область |
| Регіон | Амурська область |
| Довжина | 647 км |
| Площа басейну: | 68 600 км² |
| Середньорічний стік | 707-715 м³/с (в гирлі) max: 10 300 м³/с |
| Притоки: | Nora[d], Semertakd, Unerikand, Al'dikond, Orlovkad, Selitkand, Ulmad і Byssa Riverd |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Селемджа (евенк. Селемде, Селенгде) — річка на Далекому Сході, протікає по території Амурської області Росії. Ліва притока Зеї. Належить до водного басейну Охотського моря.
Географія ред.
Річка Селемджа бере свій початок на стику гірських хребетів Ям-Алінь та Езоп на висоті 1525 метрів. У верхів'ї тече у північно-західному напрямку, в середній течії і пониззі — в південно-західному, протікаючи через зони тайги і хвойно-широколистних лісів і поблизу села Новокиївський Увал впадає у річку Зею. Довжина — 647 км, площа басейну — 68,6 тис. км². У верхів'ях, до селища Екімчан, має характер типово гірської річка; нижче (до села Селімджинськ) — напівгірська; в пониззі, протікаючи по північній околиці Зейсько-Буреїнської рівнини, набуває рівнинного характеру. Судноплавна від села Норськ до гирла, на ділянці протяжністю 146 км. У високу воду можливе проходження суден до селища Екімчана (405 км від гирла). Навігаційний період — 154 дні. Поблизу селища Февральськ річку перетинає Байкало-Амурська магістраль. У верхній течії — родовища золота.
Назва ред.
Російська форма назви утворена від евенкійського слова: селемде, селенгде, селеме — «залізо», «залізна річка», «залізиста», «небезпечна селями», де селе — «залізо», -нгде — словотворчий суфікс. Походження назви підтверджується наявністю в долині Селемджи проявів залізної руди. У евенків прийнято давати назви металам по річках, в долинах яких вони їх знаходили.
Гідрологія ред.
Живлення річки переважно дощове. Середня річна витрата води у гирлі — 707-715 м³/с, найбільша (липень) — 10 300 м³/с, найменша (березень) — 5 м³/с, часті повені у літній період. Швидкість течії на плесах — 1,4-1,6 м/с, на перекатах — до 3 м/с, у верхівї середня швидкість — 2-2,2 м/с. Ширина русла від 100 до 600 метрів, ухил у верхів'ях становить 4,5-5 м/км, середній — 2,08 м/км. Замерзає на початку листопада, скресає в кінці квітня-початку травня, товщина льоду від 120 до 165 см. Середня температура води становить 18 °C (липень, у пониззі). У басейні річки розташовано близько 4500 озер загальною площею більше 270 км².
Притоки ред.
Річка приймає близько сотні приток. Найбільші із них (від витоку до гирла):
- ліві: Биса (довжина — 235 км, сточище — 6 370 км², відстань від гирла Селемджи — 206 км) Альдикон (183 км, 2 780 км², 132 км), Ульма (346 км, 5 550 км², 48 км).
- праві: Селіткан (180 км, 2 970 км², 482 км), Нора (305 км, 16 700 км², 148 км), Орловка (Мамин) (208 км, 11 300 км², 78 км).
Населенні пункти ред.
На річці розташовані невеликі селище та села. Найбільші із них (від витоку до гирла): Екімчан, Коболдо, Стойба, Селемджинськ, Февральське, Биса, Норськ, Новоросійка, Углове, Богословка, Козловка, Таксіно.
Примітки ред.
- ↑ Річка Селемджа на TopoMapper.com. витік[недоступне посилання з липня 2019], гирло[недоступне посилання з липня 2019]
- GEOnet Names Server — 2018.
- Топонимия России и Мира. Мельников А. В. Топонимический словарь Амурской области [ 2013-09-29 у Wayback Machine.] (рос.)
Посилання ред.
- Государственный водный реестр РФ: Селемджа. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 4 квітня 2013. (рос.)
- Річка Селемджа // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- А. А. Соколов (1952 р.). Гидрография СССР. // Глава 24. Дальний Восток (рос.). Л.: «Гидрометеоиздат». Архів оригіналу за 30 червня 2013.