Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики, Університет ІТМО (рос. Санкт-Петербургский национальный исследовательский университет информационных технологий, механики и оптики) — державний вищий навчальний заклад Санкт-Петербурга, один з національних дослідницьких університетів Росії.
| Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики | |
|---|---|
| ИТМО | |
| 59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д.Координати: 59°57′26″ пн. ш. 30°18′28″ сх. д. / 59.95745000002777658° пн. ш. 30.30795277780577734° сх. д. | |
| Тип | Національний дослідницький університет Росії видавець відкритого доступу[d] і творча резиденціяd |
| Країна | Росія |
| Розташування | Санкт-Петербург |
| Гасло | IT's MOre than a UNIVERSITY |
| Засновано | 1900 |
| Студентів | 11 100 |
| Співробітників | 1163 осіб |
| Членство у | |
| Випускники | Категорія:Випускники Санкт-Петербурзького університету інформаційних технологій, механіки та оптики |
| Штаб-квартира | Санкт-Петербург |
| Сайт | itmo.ru |
| Нагороди | |
| SPbSU ITMO у Вікісховищі |
Історія ред.
26 березня 1900 року в Ремісничому училищі цесаревича Миколи було відкрито Механіко-оптичне й годинникове відділення — на той час єдине відділення в Російській імперії, де готували майстрів зазначеної галузі. Під час першого набору надійшло 65 заяв на 30 місць.
1917 року Механіко-оптичне й годинникове відділення виділилось у самостійний навчальний заклад — Петроградське технічне училище з механіко-оптичної й годинникової справи, завідувачем якого став Норберт Завадський. Основні класи того училища 1920 року були переформовані на Петроградський технікум точної механіки й оптики. Міський фінансовий відділ виділив для нового навчального закладу будівлю в Демидовому провулку (нині провулок Гривцова). Виробниче бюро технікуму виготовляло складні вироби точної механіки й оптики широкої номенклатури. 1931 року відбувся випуск перших в СРСР інженерів-приладобудівників.
1930 року технікум було переформовано на Ленінградський навчальний комбінат, а 1933 від нього відокремились Ленінградський інститут точної механіки й оптики — ЛІТМО, денний і вечірній технікум точної механіки й оптики, а також школи фабрично-заводського учеництва. Перша науково-дослідна лабораторія інституту була створена при кафедрі технологій оптичного скла.
1937 року в ЛІТМО відкрилась одна з перших в СРСР лабораторія рахунково-розв'язувальних приладів, що у подальшому була переформована в кафедру математичних і рахунково-розв'язувальних приладів і пристроїв. Вже до осені 1939 року кафедра стала однією з провідних в інституті та займалась розробкою електромеханічних обчислювальних пристроїв і приладів управління. До 1940 року в інституті числились понад 1400 студентів, працювали 27 професорів і докторів наук, 80 доцентів і кандидатів наук.
Після початку Німецько-радянської війни 189 студентів і 85 співробітників ЛІТМО пішли на фронт, а ще 450 осіб увійшли до складу народного ополчення. Навчання у виші під час війни тривало, й лише наприкінці 1942 року студенти й викладачі були евакуйовані до міста Черепаново Новосибірської області.
За часів блокади Ленінграда в ЛІТМО продовжувала працювати військово-ремонтна база Ленінградського фронту, створена в перші дні війни, де виготовлялись контрольно-вимірювальні прилади для армійських і флотських підрозділів. У той період в цехах інституту вдосконалювались оптичні приціли, ремонтувались артилерійські біноклі, гарматні панорами, зенітні візири, стереотруби, перископи, виточувались «стакани» для зенітних снарядів, деталі сухопутних і морських мін, приціли для літаків.
Після повного зняття блокади Ленінграду, 10 серпня 1944 року було підписано документ про реевакуацію, заняття було відновлено вже у жовтні того ж року.
Восени 1945 року в ЛІТМО було відкрито новий факультет — електроприладобудування, який невдовзі було реорганізовано на радіотехнічний. На факультеті з'явилась одна з перших в країні кафедра квантової радіоелектроніки, що зробила значний внесок до розробки радянських лазерів. У квітні 1946 року було відкрито інженерно-фізичний факультет. 1956 року на кафедрі рахунково-розв'язувальних приладів почалась розробка ЕОМ «ЛИТМО-1», яку було завершено 1958 року. Машина здійснювала інженерні розрахунки в двійковій системі, втім введення даних і виведення результатів здійснювалось у звичній десятковій формі.
У 1960-х роках відкрилась лабораторія лазерної технології. У 1970-х було зведено навчальний корпус на Саблинській вулиці, який нині є основною будівлею університету. У 1980-х роках у ЛІТМО було відкрито Інститут підвищення кваліфікації за новими напрямками розвитку техніки й технології, призначений для спеціалістів промисловості.
1992 року ЛІТМО став Санкт-Петербурзьким інститутом точної механіки й оптики. 1994 року інституту було надано статус університету. Того ж року було відкрито факультет комп'ютерних технологій та управління, найбільший у складі університету.
1994 року університет ініціював розробку мережі RUNNet — IP-мережі, що об'єднує всі значні науково-освітні центри. 1995 року було створено науковий центр «Комп'ютерна оптика».
2003 року виш було перейменовано на Санкт-Петербурзький державний університет інформаційних технологій, механіки та оптики.
У 2006—2008 роках у складі університету з'явились Академія методів і техніки управління, Інститут міжнародного бізнесу та права, а також Санкт-Петербурзький коледж морського приладобудування. 18 серпня 2011 року до складу ІТМО увійшов Санкт-Петербурзький державний університет низькотемпературних і харчових технологій як Інститут холоду й біотехнологій.
Від 1996 року університет очолює професор Володимир Васильєв.
Сучасність ред.
Станом на 2018 рік в університеті навчаються близько 16 тисяч студентів (у тому числі й іноземці). В освітньому процесі задіяні понад 1 000 викладачів.
Нині університет проводить навчання за програмами підготовки бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (2 роки), аспірантів (3-4 роки).
Структура ред.
- Мегафакультет комп'ютерних технологій та управління
- Факультет систем управління й робототехніки
- Факультет програмної інженерії та комп'ютерної техніки
- Факультет безпеки інформаційних технологій
- Мегафакультет фотоніки
- Факультет лазерної та світлової інженерії
- Факультет фотоніки й оптоінформатики
- Фізико-технічний факультет
- Мегафакультет трансляційних інформаційних технологій
- Факультет інформаційних технологій і програмування
- Факультет інфокомунікаційних технологій
- Інститут трансляційної медицини
- Інститут дизайну й урбаністики
- Інститут фінансових кібертехнологій
- Мегафакультет біотехнологій і низькотемпературних систем
- Факультет низькотемпературної енергетики
- Факультет харчових біотехнологій та інженерії
- Хімічно-біологічний кластер
- Факультет технологічного менеджменту й інновацій
- Факультет «Інститут міжнародного бізнесу та права»
- Факультет методів і техніки управління «Академія ЛІМТУ»
- Інститут міжнародного розвитку й партнерства
- Факультет підвищення кваліфікації викладачів
- Факультет підготовки кадрів вищої кваліфікації
- Факультет середньої професійної освіти
У складі університету також діють бібліотека, фонди якої налічують понад 2,5 мільйони одиниць, і три музеї: Історії інституту ІТМО, оптики, Інституту холоду та біотехнологій.
Примітки ред.
- ↑ Directory of Open Access Journals — 2003.
- https://airofrussia.com/list/16
- http://www.ifmo.ru/file/pages/210/prezentacia_RUS_ITMO_University_DK_new%20%284%29.pdf
- https://eua.eu/about/member-directory.html
- (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 7 жовтня 2009. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
- Васильєв, 2012, с. 10—29
- Васильєв, 2012, с. 31
- Васильєв, 2012, с. 36
- Весь Ленинград на 1927 год. Адресная и справочная книга г. Ленинграда. Ленінград: Видавництво оргвідділу Ленінградського губвиконкому. с. 14 вкладка.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка) - Васильєв, 2012, с. 53
- Васильєв, 2012, с. 61—67
- Зеленська, 2008, с. 39
- Васильєв, 2012, с. 72—73
- Ю. Л. Колесников, Н. К. Мальцева, ред. (2011). (PDF) (рос.). Университет ИТМО. Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
- (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 19 червня 2003. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
- . edu.ru (рос.). Міністерство освіти і науки Російської Федерації. 18 серпня 2011. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 11 грудня 2018.
- ↑ (рос.). Університет ІТМО. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
Джерела ред.
- Колесников Ю. Л., Мальцева Н. К., Тентлер Б. Л., Шеламова Т. В., Щербакова И. Ю.. Історія і сучасність НДУ ІТМО = История и современность НИУ ИТМО / Васильев В. Н.. — СПб. : НДУ ІТМО, 2012.
- Ленінград. Спогади про блокаду = Ленинград. Воспоминания о блокаде / Зеленская О. В.. — СПб. : СПбДУ ІТМО, 2008.
- Офіційна сторінка