Самійлівка — селище міського типу (з 1967) в Росії, муніципальне утворення у складі Самійлівського району Саратовської області. Чисельність населення — 6 489 жителів (2020).
| селище Самійлівка | |
|---|---|
| рос. Самойловка | |
| Країна | Росія |
| Суб'єкт Російської Федерації | Саратовська область |
| Муніципальний район | Самійлівський район |
| Код ЗКАТУ: | 63242 |
| Код ЗКТМО: | 63642151051 |
| Основні дані | |
| Час заснування | середина XVIII століття |
| Статус селища | 1967 |
| Населення | ▼ 6489 (2020) |
| Поштові індекси | 412370 |
| Географічні координати: | 51°10′41″ пн. ш. 43°41′50″ сх. д. / 51.178055555583775° пн. ш. 43.69722222224977770° сх. д.Координати: 51°10′41″ пн. ш. 43°41′50″ сх. д. / 51.178055555583775° пн. ш. 43.69722222224977770° сх. д. |
| Часовий пояс | UTC+3, влітку UTC+4 |
| Влада | |
| Вебсторінка | sam.samoylovka.sarmo.ru |
| Мапа | |
| Самійлівка | |
|
|
Залізнична станція Південно-Східної залізниці Три Острова[ru] на лінії Балашов I[ru] — Петров Вал. Селище розташоване на березі річки Терса[ru].
Історія ред.
Виникла як слобода, в середині XVIII століття; заснована українськими переселенцями-втікачами з Київщини, з-під гніту пана Самойлова, в 1750 році, через що дістала назву Самійлівка. Згодом до них долучилися втікачі з Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній. Ставши державними, селяни зайнялися чумацтвом — перевозили сіль з озера Ельтон. За іншою інформацією, назване на честь гетьмана Івана Самойловича, котрий отримав ті землі в дарунок.
В 1928 році Самійлівка стає центром Самійлівського району Балашовського округу Нижньо-Волзького краю (з 1936 року — в складі Саратовської області).
Статус селища міського типу — з 1967 року. В селищі споруджено пам'ятник Тарасові Шевченку.
Ансамбль бандуристів ред.
У листопаді 1972 року, в рамках співробітництва Дніпропетровської та Саратовської областей, до Самійлівки була запрошена викладач з Дніпропетровська Лідія Воріна, яка, перед тим, створила ансамбль бандуристок «Чарівниці», у Дніпропетровську. В Самійлівці вона організувала гурт з тією ж назвою — «Чарівниці». Одразу по створенні, ансамбль став переможцем районного та обласного конкурсів художньої самодіяльності, і, у березні 1973 року, виступав на Всеросійському огляді сільської художньої самодіяльності в Кремлівському палаці, після чого отримав звання народного.
В 1974 році обидва колективи Воріної давали концерти в Дніпропетровській та Саратовській областях. У 1979 році самійлівський ансамбль-супутник дніпропетровських «Чарівниць» був учасником спільних концертів з материнським гуртом в Дніпропетровську та Саратові, в 1981 році — в Саратові, у 1982 році спільно записали телепередачу на Дніпропетровському обласному радіо та телебаченні. В червні 2001 року дніпропетровські бандуристки навідалися в гості до самійлівських колег на їх запрошення, де виступили зі спільними концертами по Самійлівському району.
Колектив є переможцем та лавреатом обласних, регіональних, зональних, всеросійських та міжнародного конкурсів.
Примітки ред.
- . https://rosstat.gov.ru/ (російська). Архів оригіналу за 22 серпня 2020 року. Процитовано 17 жовтня 2021.
- ↑ Линия Тамбов - Камышин. Описание станций и их окрестностей. http://ruzgd.ru/ (російська). Процитовано 18 серпня 2014.
- ↑ . http://www.region64.ru/ (російська). Архів оригіналу за 26 квітня 2010. Процитовано 17 жовтня 2021.
- Чабан М. Прийдуть з України верби і тополі. Зоря. 12 липня 2001. с. 6.
{{cite book}}:|accessdate=вимагає|url=(довідка) - ↑ Тетяна Чернета. Лідія Воріна.. https://old.libr.dp.ua/ (українська). Дніпропетровськ. 2009. с. 49, 53, 62-69. Процитовано 17 жовтня 2021.