Салтиков Петро Семенович (22 грудня 1698, Нікольсько-Салтиково, Московське царство — 6 січня 1773, Марфіно, Московська губернія, Російська імперія) — російський полководець Семирічної війни, генерал-фельдмаршал (1759), граф.
| Салтиков Петро Семенович | |
|---|---|
| Народився | 11 (21) грудня 1698 або 1697 Ярославська губернія, Російська імперія |
| Помер | 26 грудня 1772 (6 січня 1773) або 1772 Марфіно, Росія |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | державний діяч, офіцер, політик, військовослужбовець, війська |
| Учасник | Війна за польську спадщину 1733—1735, Семирічна війна, Російсько-шведська війна 1741—1743 і Кунерсдорфська битва |
| Суспільний стан | аристократія |
| Титул | граф[d] |
| Посада | мер Москвиd |
| Військове звання | генерал-майор, генерал-поручник, генерал-аншеф, російський генерал-фельдмаршалd і Генерал-фельдмаршал |
| Рід | Салтикови |
| Батько | Салтиков Семен Андрійович |
| Мати | Fekla Yakovlevna Volynskaiad |
| Брати, сестри | Vladimir Saltykovd |
| У шлюбі з | Praskovya Saltykovad |
| Діти | Салтиков Іван Петрович, Anastasiya Saltykovad і Catherine Saltykovad |
| Нагороди | |
|
Біографія Редагувати
Початок кар'єри Редагувати
Народився у знатній дворянській родині Салтикових. Батько — генерал-аншеф, командир Преображенського полку, граф Семен Андрійович Салтиков.
Із 1714 року перебував на військовій службі. За наказом Петра I був направлений до Франції вивчати морську справу. Однак після повернення з Франції продовжив службу в сухопутних військах.
За часів імператриці Анни Іванівни служив її камергером, а в 1732 році разом з батьком отримав титул графа. У 1734 році брав участь у Війні за польську спадщину.
З початком правління Єлизавети Петрівни спочатку перебував у негласній опалі як відданий прихильник покійної імператриці Анни Іванівни. Однак згодом нова імператриця простила генерала і відправила його на війну зі шведами. Після завершення російсько-шведської війни Салтиков був призначений командиром Української піхотної дивізії в Україні. З 1756 року — командир Шуваловського корпусу в Санкт-Петербурзі.
Семирічна війна Редагувати
У 1756 році розпочалася Семирічна війна. Російська імперія в союзі з Австрією, Францією, Швецією і Саксонією воювала проти Пруссії. На початку війни російськими військами командували генерали Апраксін та Фермор, які командували невдало. Улітку 1759 року генерал Фермор був звільнений з посади і головнокомандувачем російської армії був призначений Салтиков.
Імператриця Єлизавета Петрівна наказала Салтикову з'єднатися з австрійцями і захопити Франкфурт-на-Одері. Але генерал-аншеф вирішив почати генеральний наступ з ціллю взяття Берліна і виведення Пруссії з війни. У битві під Пальцигом Салтиков знищив прусську армію генерала Веделя, а у битві під Кунерсдорфом повністю розгромив прусську армію короля Фрідріха II. Перемога під Кунерсдорфом стала тріумфом Салтикова і піком його полководницької кар'єри. За перемогу під Кунерсдорфом Салтиков отримав звання генерал-фельдмаршала і медаль «Переможцю над пруссаками».
Однак скористатися плодами своєї перемоги Салтиков не зміг. Австрійці відмовилися йти на Берлін, а в російських військ почалися проблеми з постачанням продовольства і боєприпасів. Лише у вересні 1760 року російсько-австрійські війська змогли ненадовго захопити Берлін. У кінці 1760 року в знак протесту проти дій австрійського командування та у зв'язку з хворобою Салтиков пішов у відставку з посади головнокомандувача. Вдруге ненадовго він очолив російські війська за правління Катерини II у 1762 році.
Останні роки Редагувати
Із 1764 року — московський генерал-губернатор. На цій посаді активно займався розбудовою Москви. У 1771 році під час епідемії чуми в Москві спалахнув бунт. Через ці заворушення Салтиков був звільнений з посади і відправлений у відставку. Жив у своєму помісті, де й помер і був похований. Могила фельдмаршала була знищена за радянського часу.
Був одружений з Парасковією Трубецькою, від якої мав сина Івана і дочок — Анастасію, Варвару і Катерину.
Військові звання Редагувати
- Генерал-майор (1732)
- Генерал-поручник (1741)
- Генерал-аншеф (1743)
- Генерал-фельдмаршал (1759)
Нагороди Редагувати
Був нагороджений російськими орденами Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського та польським орденом Білого орла.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- Бантыш-Каменский Д. Н. 19-й генерал-фельдмаршал граф Пётр Семёнович Салтыков // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. Часть 1–2. — Пушкино: Культура, 1991. — 620 с. — ISBN 5-7158-0002-1.
- Салтыков, Пётр Семёнович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Иванов В. О полководческом искусстве П. С. Салтыкова. // Военно-исторический журнал. — 1978. — № 12. — С. 74-80.