Йосип Петрович Пшонник (нар. невідомо — пом. 1925) — український військовий діяч, полковник Армії УНР. Належав до дванадцятки найнебезпечніших повстанських ватажків за даними НК.
| Йосип Петрович Пшонник | |
|---|---|
| Полковник | |
| | |
| Загальна інформація | |
| Народження | невідомо |
| Смерть | 1925 |
| Національність | українець |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1918–1921 |
| Приналежність | УНР |
| Вид ЗС | Армія УНР |
| Рід військ | Сухопутні війська |
| Формування | 12-та Київська дивізія армії УНР Запорізька група армії УНР Бессарабська повстанська група |
| Війни / битви | Радянсько-українська війна (Перший зимовий похід) (Другий зимовий похід) |
| Командування | |
| Начальник першого повстанського району | |
Життєпис ред.
Після звільнення Одеси від більшовиків у березні 1918 року Пшонник повернувся до міста та почав працювати на посаді помічника голови демобілізаційної комісії, пізніше військового комісара. Після приходу до влади в Україні Павла Скоропадського, він, як і більшість діячів УНР, упродовж семи місяців перебував у підпіллі. Коли розпочалося антигетьманське повстання, став одним з його лідерів у Одесі. До березня 1919 року працював на посаді губернського військового коменданта Херсонщини.
Йосип Пшонник був учасником повстансько-партизанського руху проти більшовиків з 1919 року, командував 12-ю Київською дивізією армії УНР. У січні-лютому 1920 року потрапив до більшовицького полону в Одесі, де радянське командування з полонених вояків армії УНР та УГА сформувало 1-й Чорноморський полк. 6 квітня 1920 року полк під командуванням Пшонника підняв антибільшовицьке повстання в Тирасполі та швидко оволодів містом. 16 квітня група Йосипа Пшонника зайняла повітовий центр Ананьїв, встановила владу УНР і утримувала його до приходу військ Тютюнника та Омеляновича-Павленка під час Першого Зимового походу, після чого група влилася до армії УНР. У 1920 році Йосип був старшиною 5-ї Чорноморської бригади Волинської дивізії Армії УНР, а згодом начальником штабу 6-го загону Запорізької групи.
З літа 1921 року Йосип Пшонник цивільний і військовий начальник штабу 1-го Одеського району Південної повстанської групи, що готувала повстання на Півдні України. Йосип Петрович був учасником Другого Зимового походу у складі Бессарабської повстанської групи. Він очолив найбільший повстанський відділ з 187 козаків і старшин. Загін Пшонника зайняв західні райони Тирасполя, проте усе місто захопити їм не вдалося. Повстанці вимушені були відступити до Румунії.
У еміграції в Румунії Йосип Пшонник жив із випадкових підробітків: працював вантажником, землекопом. Згодом, вміючи добре креслити, виконував замовлення для міської управи, залізниць, управління доріг.
У 1922 підбирав людей для переправляння в Україну. На цей час він порвав з українськими соціал-демократами і навіть висловив журналістові Геродоту, що зараз працює з росіянами. Проживав постійно в Аккермані, а в Кишинів наїжджав лише влітку. Подейкували, що Пшонік одержав нагляд за переправою в Акермані від французів[неякісне джерело][неякісний носій].
Існують твердження про агентурну діяльність Пшонника на користь Одеської НК з 1921 року, проте відомостей про оперативне й ідеологічне використання цієї особи у слідчих справах немає.
12 лютого 1925 року неподалік Ямполя під час нелегального перетину радянсько-румунського кордону Йосипа Пшонника затримали радянські прикордонники. Наступного дня його передали в розпорядження начальника 24-го Могилів-Подільського прикордонного загону ДПУ, далі таємно переправили до Харкова. Основною метою свого переходу Йосип Петрович називає зустріч з Тютюнником для отримання від нього вказівки, яке місце повинні зайняти українські емігранти в Румунії, в разі військового конфлікту. Йосип Пшонник дає розлогі свідчення про свою участь у національно-визвольних змаганнях. Ці свідчення використали як незаперечний доказ його «контрреволюційної» діяльності і підставу для смертного вироку, винесеного 29 серпня 1925 року.
Примітки ред.
- ↑ Справа «Петлюрівські отамани» / упоряд. В.М. Василенко, В.М. Даниленко — К.: Інститут Історії України НАНУ, 2011 — с. 7-10.
- "Во мне глубоко укоренилось сознание того, что все идущее с севера, из России — является душителем украинской нации" [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.]; Файзулін Я., «Дзеркало Тижня», 2 жовтня 2015.
- Вінцковський Т., Джумига Є., Мисечко А. / Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.) [ 17 вересня 2016 у Wayback Machine.]; nemaloknig.info
- Взаємодія українських повстанців та армії УНР в боях за Ананьїв, Балту та Бірзулу навесні 1920 року [ 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]; «Воєнна історія», №4-6 (70-72), С. 23, 2013
- Реабілітовані історією. Одеська область: Книга перша / упоряд. Л.В. Ковальчук, Е.П. Петровський — Одеса: АТ «ПЛАСКЕ», 2010. — с. 27 ISBN 978-966-8692-38-3
- Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
- . Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
- ЦДАВОВУ. — Ф.1075. — Оп.2. — Спр.827. — Арк.277.
- Йосип Пшонник:чекістська спецоперація [ 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.]; Василь Гарай, «На Скрижалях», червень 2016
- Атаман Федорченко Ч. 4/7 Все дороги ведут в Кишинев (1922) | Шпионский мост | Знаки судьбы (uk-UA). Процитовано 11 травня 2023.
- Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
Джерела ред.
- Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ. Документи і матеріали/ Верстюк В.Ф., Файзулін Я.М., Скальський В.В. — К.: «Дух і Літера», 2011. — c. 80. ISBN 978-966-378-207-2
- Спогади командарма (1917-1920): Документально-художнє видання/ Упоряд.:М.Ковальчук. — К.: «Темпора», 2007. — с. 596. ISBN 966-8201-24-8
- Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 249 ISBN 978-966-96849-8-1
| Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |