Публій Ватіній (лат. Publius Vatinius; ? — після 43 до н. е.) — політичний та військовий діяч пізньої Римської республіки, консул 47 року до н. е.
| Публій Ватіній | |
|---|---|
| лат. P. Vatinius P.f. | |
| Народився | невідомо Стародавній Рим |
| Помер | після 43 до н. е. невідомо |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Знання мов | латина |
| Учасник | Галльська війна |
| Суспільний стан | Homo novus |
| Посада | консул |
| Військове звання | legatus legionisd |
| Термін | 47 рік до н. е. |
| Попередник | Публій Сервілій Ватия Ісаврік |
| Наступник | Марк Емілій Лепід |
| Батько | Публій Ватіній |
| Мати | невідомо |
| Родичі | Publius Vatienusd |
| У шлюбі з | Помпея |
Життєпис Редагувати
Походив з плебейського роду Ватініїв. Син Публія Ватінія.
У 63 році став квестором. Консул Марк Цицерон відправив Ватінія до Путеол, щоб завадити вивезення коштовного металу. Втім надмірність Ватінія, його зловживання викликали збурення. Тому його було відізвано до Риму. У 62 році до н. е. був легатом проконсула Гая Косконія у провінція Ближня Іспанія.
У 59 році до н. е. став народним трибуном, зблизився з Гаєм Цезарем. Під час своєї каденції допомагав останньому у боротьбі з оптиматами. За пропозицією Ватінія було прийнято закон, згідно з яким Цезар отримав як проконсул провінції Цізальпійська Галлія та Іллірік, а згодом до них додалася Трансальпійська Галлія. У 58 році до н. е. був звинувачений у порушені законів, але зумів виправдатися за допомогою Марка Красса та Гнея Помпея.
У 57-56 роках до н. е. служив легатом у Цезаря під час Галльської війни. Згодом повернувся до Риму, де виступав у процесі Публія Сестія, виступаючи проти підсудного та його захисника Цицерона. У 55 році до н. е. повернувся до Риму зі значними статками, обрано претором завдяки підкупу. У 54 році до н. е. був притягнутий до суду, але його захистив Цицерон. У 51 році до н. е. повенувся легатом до Галлії.
З початком громадянської війни між Цезарем та Гнеєм Помпеєм підтримував першого. У 48 році до н. е. захищав Брундізій від помпеянців. У 47 році до н. е. обрано консулом разом з Квінтом Фуфієм Каленом, а незабаром увійшов до колегії авгурів. Того ж року завдав поразки флоту Марка Октавія, помпеянца. У 46 році до н. е. підкорив для Цезаря провінцію Іллірік. За свої успіхи отримав овацію.
У 45 році до н. е. як проконсул керував Іліріком. Після вбивства Гая Цезаря у 44 році до н. е. вимушений був поступитися командуванням Марку Юнію Бруту. У 43 році до н. е. повернувся до Риму, де справив тріумф. Подальша доля невідома.
Джерела Редагувати
- Hans Georg Gundel: Vatinius. // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band VIII A,1, Stuttgart 1955, Sp. 495—520. (нім.)
- E.S. Gruen, The last generation of the Roman Republic, Berkeley, 1974, p. 271. (англ.)
- Digital Prosopography of the Roman Republic