Homo novus (з лат. - нова людина) — в Стародавньому Римі — іронічна, частіше зневажлива назва людини з незнатного і маловідомого роду або з плебса, яка обійняла посаду, що відносилася до вищої магістратури. Термін «нова людина» ніколи не вживався по відношенню до патриціїв. Першою «новою людиною» в Римі у 366 до н. е. став перший консул з плебеїв Луцій Секстій Латеран.
Серед відомих «нових людей» були Гай Марій, Марк Туллій Цицерон, Марк Порцій Катон Старший, Марк Агріппа, Гай Фламіній, Гней Маллій Максим, Гай Саллюстій.
При імперії у зв'язку з лібералізацією поглядів на знатність походження кількість «нових людей» зросла.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Becker, M.B., «The Republican City State in Florence: An Inquiry into it origin and survival (1280—1434)», Speculum, 35 (1960), pp. 46-47
- Cicero, De lege agraria, describes the interval as perlongo intervallo and his consulship «almost the first in living memory».
- First demonstrated in Matthias Gelzer, Die nobilität der römischen Republik 1912, correcting Theodor Mommsen's earlier proposition that all families possessing the ius imaginum, that is, descended from curule magistrates, were designated nobili. D. R. Shackleton Bailey, «Nobiles and Novi Reconsidered» The American Journal of Philology 107.2 (Summer 1986), pp. 255—260, assesses and rejects some apparent exceptions to Gelzer's rule.