Пра́вило дев'я́тки — правописне правило української мови.
Чинний правопис забороняє писати літеру «і» в запозичених загальних назвах після 9 приголосних, а саме: д, т, з, с, ц, ж, ш, ч, р — перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й»): сигнал, динамо, режим, дизель, зиґзаґ, принтер тощо — а не сігнал, дінамо, режім, дізель, зіґзаґ, прінтер.
Якщо після «і» в іншомовному слові йде літера, що позначає голосний звук, то правило дев'ятки не діє. Наприклад: діадема, діоптрія, тіофен, станція, адажіо, Чіо-чіо-сан. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів також пишеться літера «і»: колі́брі, парі́, фрі, таксі́ (але таксист).
Чинний Український правопис до правила про правопис літери «і» в іншомовних словах подає такий виняток до «правила дев'ятки»:
З «и», а не з «і» пишуться також слова церковного вжитку: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство тощо.
Проте сучасний Орфографічний словник української мови (Київ, 1999) подає як нормативні архієпископ, архієрей, архімандрит, клір, клірик та ін. з літерою і відповідно до правила «дев'ятки».
У низці слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимови «и»: кбурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених зі східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак (§ 90, примітка 1 до п. а.5 чинного правопису).
На власні назви «правило дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть «і» (Дізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм).
Історія Редагувати
Вперше «правило дев'ятки» для правопису слів іншомовного походження було сформульовано 1913 року авторами «Граматики руської мови» С. Й. Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером за зразком аналогічного правила польської орфографії.
Після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р пропонувалося писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання и не тільки перед приголосним, але й перед й (партийний)[джерело?].
Але вже у Правопису 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і вціліло після його ревізії у 1933 році.
У виданні «Українського правопису» 1993 р., що істотно не відрізняється від попередніх і є чинним сьогодні, правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо).
У проєкті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи, Міссисипі, Си́дней. Проте проєкт не схвалили. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5).
У географічних назвах Редагувати
| Цей розділ містить інформацію, яку треба перевірити на наявність недостовірних фактів і хибних даних. |
Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами.
Літера и вживається:
- У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
- У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
- У географічних назвах зі звукосполученням -ри- перед приголосним: Велика Британія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
- У низці інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет.
У прізвищах Редагувати
Чинний Український правопис у § 104 п. 6-в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.
Мнемонічні фрази Редагувати
Є мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:
- «Реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»
- «Чия це жінка заспівала „Реве та стогне Дніпр широкий“?»
- «Де ти з'їси цю чашу жиру?».
- «Зося і Шура — це чужі діти».
Виноски Редагувати
- § 90 J // Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015. — 288 с.
- Масенко Л. Т. Мова і політика. — К.: Соняшник, 1999. — 100 с. — Укр. мов. Додатковий тираж 2003 р.
- . Архів оригіналу за 16 вересня 2011. Процитовано 20 липня 2011.
- Приклади цитуються за: Анкета для опитування фахівців. Пропозиція 12 // Історія українського правопису XVI—XX ст. Хрестоматія. — К., 2004. — С. 565.
- Приклади з проекту (§ 101. I, Y та ин.)
- Електронний підручник з сучасної української мови