Михайло Миколайович Покровський (17 (29) вересня 1868, Москва — 10 квітня 1932, Москва) — історик, засновник й організатор радянської історичної науки, політичний і державний діяч. Член-кореспондент Академії наук (1917), академік АН СРСР (з 12 січня 1929). Кандидат у члени ЦК РСДРП у 1907—1912 роках. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) та член Президії ЦКК ВКП(б) у 1930—1932 роках.
Біографія Редагувати
Народився в Москві в родині чиновника. Навчався в другій Московській гімназії[ru]. Після закінчення Московського університету (1891) залишений для підготовки до професорського звання по кафедрах російської та загальної історії, учень Василя Ключевського й Павла Виноградова. Вважав себе «легальним марксистом», в історичних творах стояв на позиціях «економічного матеріалізму».
Член РСДРП(б) з квітні 1905 року.
У період революції 1905—1907 входив до складу бойової організації Московського комітету РСДРП. Від 1907 — у Великому князівстві Фінляндському (у складі Російської імперії), із 1909 — в еміграції (Париж, Франція), де займався науковою працею.
Покровський розробляв питання історії Росії для 9-томної «Истории России в XIX в.» (переважно зовнішньої політики) та Енциклопедичного словника Гранат. 1910—12 в Москві була опублікована праця Покровського «Русская история с древнейших времен» (у співавторстві; всього вийшло 8 видань; 1 і 2 видання — в 5-ти томах, наступні — у 4-х). У 2-му томі вміщено окремий розділ (глава 9: Борьба за Украину: 1) Западная Русь; 2) Казацкая революция; 3) Украина под московским владычеством). У книзі стверджувалося, що російські історики-«державники» — не зверталися до історії України, «не вміли вмістити» її «у свою схему російської історії». За твердженням українського діаспорного історика Степана Величенка:
«Його двотомна історія… була одним із небагатьох дореволюційних досліджень, критично налаштованих щодо української політики російського уряду, але найважливішим у ній було те, що вона надавала українському минулому статус самостійної національної історії. Розділ публікації М. Покровського, присвячений ранньомодерній Україні — це справжній прорив, живий приклад того, як відмінний концептуальний підхід, застосований щодо загальнодоступного матеріалу, приводить до радикально відмінної інтерпретації минулого»
Повернувшись у серпні 1917 року до Москви, Покровський поринув у політичну діяльність, був членом штабу Червоної гвардії Замоскворіцького району Москви, узяв активну участь в організації захоплення більшовиками влади в Москві в жовтні — листопаді 1917 року, працював комісаром із закордонних справ Московського військово-революційного комітету.
З 14 (27) листопада 1917 по 29 березня 1918 року — голова виконавчого комітету Московської ради робітничих і солдатських депутатів. Включений до складу делегації на мирні переговори в Брест-Литовськ, став «лівим комуністом». З 19 березня по 10 червня 1918 року — голова Ради народних комісарів Московської області.
З травня 1918 року — заступник народного комісара освіти РСФРР. Покровський керував відділами шкільної політики, науковим, вищих навчальних закладів і одночасно — Державною вченою радою, згодом — Академічною радою, до якої, крім Вченої ради, були включені Головархів й Управління музеями, брав активну участь у створенні робітничих факультетів, Соціалістичної академії, 1921 р. — Інституту червоної професури (1921—1931 рр. — ректор). Із 1922 — голова Центрального архівного управління, від 1924 — керівник Російської асоціації науково-дослідних інститутів суспільних наук, від 1925 — голова Товариства істориків-марксистів. У квітні 1931 року Покровського затверджено директором Інституту історії Комуністичної академії.
Помер 10 квітня 1932 року в Москві. Похований біля Кремлівської стіни на Красній площі Москви.
Нагороди Редагувати
Після смерті Редагувати
Після смерті Покровського певний час продовжували видаватися його твори (зокрема, вийшло 5 посмертних видань «Русской истории в самом сжатом очерке»), а критика на його адресу здебільшого не виходила за межі наукової дискусії. Із посиленням культу особи Й.Сталіна вона набувала дедалі більш замовного й звинувачувального характеру (наприклад, видання Інституту історії АН СРСР «Против исторической концепции М. Н. Покровского» (1939), «Против антимарксистской концепции М. Н. Покровского»; 1940). У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 під гаслом «критики поглядів Михайла Покровського» проглядалася тенденція реабілітувати концепції російської «державницької» історіографії.
Примітки Редагувати
- ↑ Покровский Михаил Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Encyclopædia Britannica
- SNAC — 2010.
- Покровский Михаил Михайлович [ 25 квітня 2018 у Wayback Machine.] / Російська академія наук. (рос.)
- М.Н. Покровский. Борьба за Украину. / Русская история с древнейших времен. Часть 2. [ 17 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Степан Величенко. Суперечливі схеми національної історії: російські та українські інтерпретації власної минувшини [ 25 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Схід-Захід: історико-культурологічний збірник. Випуск 5. — Харків: ФріМайнд, 2001. — С.24-25.
Джерела та література Редагувати
- Симоненко Р. Г. Покровський Михайло Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 319. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Посилання Редагувати
- Профіль М. М. Покровського [ 13 грудня 2020 у Wayback Machine.] на офіційному сайті РАН (рос.)
- Покровський [ 2 лютого 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 623. — ISBN 966-7492-04-4.
- Покровський Міхаїл // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1417. — 1000 екз.