Митрополит Платон (в миру Порфирій Федорович Рожде́ственський; 11 (23) лютого 1866, Грайворонский повіт, Курська губернія — 20 квітня 1934, Нью-Йорк, США) — єпископ Чигиринський вікарій Київської єпархії Відомства православного сповідання Російської імперії, митрополит Херсонський і Одеський РПЦ в Українській Державі Гетьмана Павла Скоропадського. Активно протидіяв автокефалії Української православної церкви та дискредитував її в очах Вселенського патріарха в період УНР. Згодом діяч російських релігійних розкольницьких угруповань у США. Єпископ Російсько-православної греко-кафолічної Північно-Американської митрополії, з 1921 року — керуючий Північно-Американською єпархією; з 1924 року поза спілкуванням з Московським Патріархатом. Був тричі усунутий від своєї посади: Патріархом Тихоном у 1924, Архієрейським синодом у 1927 році, митрополитом Сергієм (Страгородським) в 1933 році; друге з них було знято посмертно 13 вересня 1934 року.
| Платон (Рождественський) | |
| |
|---|---|
| |
| |
| |
| |
| 20 березня 1914 — 5 грудня 1915 | |
| Попередник: | Серафим (Чичаґов) |
| Наступник: | Анастасій (Грибановський) |
| |
| |
| Альма-матер: | Курська духовна семінарія і Київська духовна академія |
| Діяльність: | політик, православний священник, викладач університету |
| Народження: | 11 (23) лютого 1866 Козинка (Бєлгородська область), Грайворонський район, Belgorod Okrugd, Центрально-Чорноземна область, РСФРР |
| Смерть: | 20 квітня 1934 (68 років) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Платон у Вікісховищі |
Біографія ред.
Народився 11 лютого 1866 року в Грайворонском повіті Курської губернії в родині священника. Старший брат Василь — протоієрей, член III Державної думи від Курської губернії.
У 1886 року закінчив Курську духовну семінарію. 6 січня 1887 рукоположений у священники. Чотири роки був сільським священиком в Курській єпархії. У 1891 році овдовів і вступив у Київську духовну академію. В 1894 році був пострижений у чернецтво. У 1895 році закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я з правом на отримання ступеня магістра без нових усних випробувань, через подання задовільною друкованої дисертації і публічне захищеним її був залишений при Академії професорським стипендіатом.
З 1896 року виконував посаду доцента.
У 1898 році удостоєний ступеня магістра богослов'я за дисертацію «Стародавній Схід у світлі Божественного Одкровення».
З 1898 року — помічник інспектора, інспектор, екстраординарний професор Київської Духовної Академії, архімандрит.
З 1902 року — ректор Київської духовної академії.
3 червня 1902 року хіротонісаний в єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії. Хіротонія відбулася у великій церкві Києво-Братського монастиря. Чин хіротонії здійснювали митрополит Київський і Галицький Феогност; єпископ Канівський Сильвестр та інші.
З 1906 року видавав журнал «Церква і народ».
12 лютого 1907 року обраний членом II Державної думи від міста Києва.
З 8 червня 1907 року — архієпископ Алеутський і Північноамериканський.
У 1909 році був викликаний в Святійший синод для присутності.
З 20 березня 1914 року — архієпископ Кишинівський і Хотинський.
По відкликанню протопресвітера Георгія Шавельского, який рекомендував його наміснику Кавказу великому князю Миколі Миколайовичу в якості кандидата на посаду Екзарха Грузії: «Архієпископ Платон, за моїми спостереженнями, мав зовсім незвичні для наших архієреїв якості: ініціатива, велика енергія і розмах у роботі».
З 5 грудня 1915 року — архієпископ Карталинський і Кахетинський, Екзарх Грузії і член Святійшого синоду.
12 (25) березня 1917 року група єпископів, священиків і мирян на чолі з єпископом Гурийсько-Мингрельським Леонідом (Окропиридзе), що зібралася в Мцхеті, проголосила відновлення автокефалії Грузинської церкви. Екзарху Грузії, архієпископу Платону (Рождественському) було заявлено, що він зміщується з посади. Одночасно було прийнято рішення про скасування Грузино-Імеретинської синодальної контори.
З 14 (27) квітня 1917 року — першоприсутній Святійшого урядуючого синоду, призначеного Тимчасовим урядом.
З 13 серпня 1917 року — голова Ради по зміцненню віри, митрополит Тифліський і Бакинський, Екзарх Кавказький.
У 1917–1918 року брав участь у роботі Всеросійського Помісного собору. Під час урочистого настолування Патріарха Тихона звернувся до нього з привітаннями та вручив хрест від Святійшого синоду. 7 грудня 1917 обраний членом Священного синоду на трирічний термін.
14 січня 1918 року обраний на Херсонсько-Одеську кафедру 3-м Надзвичайним Херсонським Собором; затверджений митрополитом Херсонським і Одеським 22 лютого 1918 року.
У 1919 протидіяв автокефалії Української Православної Церкви та дискредитував її в очах Вселенського патріарха.
У 1920 році емігрував і в тому ж році зайняв місце настоятеля російської посольського храму в Афінах.
На початку квітня 1921 року відбув до США за дорученням Вищого Церковного Управління Закордоном для розслідування конфлікту в Алеутській і Північно-Американській єпархії; однак замість ревізії, став докладати зусилля для того, щоб повернутися на кафедру правлячого архієрея.
27 квітня 1922 року рішенням Священного Синоду Руської православної церкви призначений тимчасово керуючим Північно-Американською єпархією.
16 (29) вересня 1923 року указом патріарха Тихона призначений керуючим Алеутської і Північноамериканської єпархії із звільненням від управління Херсонської та Одеської єпархії.
Указом патріарха Тихона від 16 січня 1924 року був звільнений з Американської кафедри — у зв'язку з його виступами, які розцінювалися як політичні і антирадянські; розпорядження ним було проігноровано.
Обновленський митрополит Іван Кедровський, призначений 16 жовтня 1923 року управляти парафіями в Америці, повів рішучу боротьбу проти митрополита Платона, який неодноразово висловлювався проти більшовиків. ОГПУ зажадало від патріарха зміщення митрополита Платона і виклику його в СРСР для церковного суду. 3 (16) січня 1924 року патріарх випустив подібне розпорядження, однак питання про наступника митрополита залишив відкритим. В цих умовах митрополит Платон залишився керувати єпархією і не підкорився указу з Москви.
З 20 березня (2 квітня) за 22 березня (4 квітня) 1924 року у Детройті було скликано збори кліру і мирян Північно-Американської єпархії (спочатку без участі митрополита Платона), які постановили «тимчасово оголосити Російську Православну єпархію в США самоврядною Церквою»; митрополит Платон був обраний її головою, йому було довірено довірче управління майном усіх церков. Незважаючи на те, що на останньому засіданні Детройтського собору митрополит Платон вже був присутній в якості голови і отримував від Собору право носіння другої панагії і винесення хреста (тобто зовнішніх знаків розрізненняпредстоятеля Церкви), на словах він залишався лояльним РПЦЗ.
У жовтні 1924 року діяльно брав участь в роботі Архієрейського собору в Сремських Карловцях. На наступному Архієрейському соборі 1926 року виступив з доповіддю про ситуацію в єпархії, безумовно відмежовуючись від автокефальних постанов Детройтського Собору. Просячи у собору особливі грамоти до всіх предстоятелів Православних Церков в Америці про підтвердження своїх прав і повноважень на управління Російською Православною Церквою в Америці, він, в той же час, відмовився підписати протокол цієї своєї доповіді.
У 1933 році, не бажаючи давати Тимчасовому Патріаршому Священному Синоду підписки про політичну лояльність, оголосив Американську церкву автономною. У відповідь, за доповіддю в Патріархію архієпископа Веніаміна Федченкова від травня 1933 року, Заступник Патріаршого місцеблюстителя митрополит Сергій (Страгородський) і Тимчасовий Синод при ньому 16 серпня постановили віддати його суду архієреїв із забороною у священнослужінні надалі до каяття або до церковно-судового про нього рішення. Цим рішенням також не підкорився. 22 листопада правлячим архієреєм Північно-Американської єпархії був призначений Веніамін (Федченков), в той час як практично вся паства і духовенство єпархії залишилися під управлінням митрополита Платона.
Помер 20 квітня 1934 року, перебуваючи поза спілкування з Московською Патріархією. 19 квітня 1946 року в ході невдалої спроби примирення з північно-американської паствою, на її прохання, патріарх Алексій I дозволив здійснювати панахиди за митрополитм Платоном з тим, щоб з цього моменту церковна заборона що була над ним вважалося посмертно знятою.
Література ред.
- Тридцятирічний ювілей митрополита Платона // «Російська газета». Нью-Йорк. — 1932. — 5 червня
Примітки ред.
- Дом-музей Марины Цветаевой — Биографический словарь РОССИЙСКОЕ ЗАРУБЕЖЬЕ ВО ФРАНЦИИ
- ПЛАТОН (Порфирий Федорович Рождественский). Архів оригіналу за 4 квітня 2013. Процитовано 4 квітня 2013.
- Выпускники Киевской духовной академии
- Шавельский Г. И. Воспоминания последнего протопресвитера Русской армии и флота. — Нью-Йорк: Издательство им. Чехова, 1954.
- Прот. Владислав Цыпин ГРУЗИНО-ИМЕРЕТИНСКАЯ СИНОДАЛЬНАЯ КОНТОРА. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XIII. — С. 188. — ISBN 5-89572-022-6.(рос.)
- «Херсонскія Епархіальныя Вѣдомости». 1918, № 2—3 (1 февраля), Отдѣлъ неофиціальный, стр. 16.
- Постановления Святейшего Патриарха и Свящ. Синода // Церковные ведомости. 1918, № 7—8. С. 37
- . www.dsnews.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 28 серпня 2019.
- Указ Святейшего Тихона, Патриарха Московского и всея России // Церковные Ведомости [ 2017-10-11 у Wayback Machine.] № 23 и 24, 1 (14) — 15 (28) декабря 1923 г., стр. 2
- . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 28 серпня 2019.
- ↑ А. Ведерников. Грех против Матери-Церкви // ЖМП, № 7 июль 1950.