www.wikidata.uk-ua.nina.az

Патріарх Венеційський Патріа рх Венеційський лат Patriarcha Venetiarum у Католицькій церкві титул голови Венеційського п

Патріарх Венеційський

Патріа́рх Венеційський (лат. Patriarcha Venetiarum) — у Католицькій церкві титул голови Венеційського патріархату. Відповідає архієпископу.

Історія Редагувати

Патріарх Венеції — один з небагатьох патріархів латинського обряду в католицькій церкві. На відміну від патріархів православної церкви й патріархів східного обряду в католицькій церкві, не має спеціальних адміністративних повноважень, та його титул нині є почесною відзнакою венеційського архієпископа, що має, в основному, церемоніальне значення.

Історично венеційський патріархат походить із патріархату Аквілеї. 606 року після тривалого церковного конфлікту Аквілейський патріархат розпався на дві частини, предстоятелі яких на рівних претендували на патріарший титул. Глава одного з патріархатів 700 року прийняв титул патріарха Градо за місцезнаходженням своєї постійної резиденції. Із плином часу патріархи Градо опинились у залежності від Венеційської Республіки, а васали німецького імператора патріархи Аквілеї у 1027 та 1044 роках нападали на Градо й розграбовували його.

Перша єпископська кафедра на території самої Венеції виникла 774 року, коли, за згодою папи Адріана I й патріарха Градо Івана IV, єпископом був поставлений дехто Обелерій. Його кафедра розташовувалась на острівці Оліволо, а юрисдикція поширювалась на сусідні острови Венеційської лагуни, на яких у подальшому виникло місто Венеція. 825 року за четвертого єпископа, Урсе (Орсо), сина дожа Джованні Партечіпаціо, до Венеції було перенесено мощі легендарного засновника Аквілейського патріархату, євангеліста Марка, що стало підставою для зростання престижу венеційської єпархії.

З 1074 року, коли кафедру зайняв Генріх Контаріні, єпископи Оліволо почали йменуватись єпископами Кастелло. На початку XII століття патріарх Градо переніс свою резиденцію до Венеції, зробивши своїм кафедральним храмом церкву Сан-Сільвестро. З того часу у Венеції фактично розміщувалась резиденція трьох єпископів: патріарха Градо, його суффрагана — єпископа Кастелло, а також «приміцерія святого Марка» — настоятеля базиліки Сан-Марко, який мав єпископський сан і підпорядковувався безпосередньо дожу. Після того, як 1261 року візантійці відвоювали у хрестоносців Константинополь, до Венеції переселився й латинський патріарх Константинополя Панталеоне Джустініані.

Після смерті 1451 року патріарха Градо Доменіко Мікеля папа Миколай V своєю буллою «Regis aeterni» («Царя вічного…») формально ліквідував патріархат Градо. Титул і повноваження патріарха, включаючи юрисдикцію над єпископами Далмації, перейшли до єпископа Кастелло. Цей крок був спричинений як занепадом старого патріархату, так і могутністю Венеційської Республіки, яка бажала, щоб її церковно-адміністративний центр не тільки де-факто, але й де-юре розміщувався у столиці держави. Першим патріархом Венеції став святий Лоренцо Джустініані (1381—1456).

Кафедра патріарха Венеції при цьому все ще розміщувалась у храмі Сан-П'єтро ді Кастелло. У патріаршому богослужінні зберігались окремі рудименти стародавнього аквілейського обряду, успадковані через літургійні традиції патріархату Градо. Базиліка святого Марка з її власним капітулом і складним літургічно-церемоніальним ладом до самого завершення XVIII століття залишалась, по суті, палацовим храмом дожа, який мав, як вважалось, не тільки світську, але й духовну владу (як писав уже у XVIII столітті Казанова, «то каплиця Дожа, і жоден володар у світі не може похвалитись подібною каплицею»).

Право обирати патріарха привласнив собі Сенат Венеційської Республіки, який не завжди враховував при цьому думку Святого престолу; Республіка усіляко відстоювала своє право на автономію в церковних справах, що нерідко призводило до конфліктів з Римом — так, 1606 року папа Павло V відлучив від церкви венеційський уряд і наклав на Венецію інтердикт. До самого падіння республіки патріархами обирались зазвичай представники найбільш знатних венеційських родин (Морозіні, Фоскарі, Контаріні, Барбаріго тощо).

1807 року Нікола Гамброні, обраний патріархом за протекцією віце-короля Італії, принца Євгенія, переніс свою кафедру до базиліки святого Марка, яка втратила свій специфічний статус після ліквідації республіки Наполеоном. Церква Сан-П'єтро ді Кастелло та сусідній з нею старовинний патріарший палац поступово почали після цього занепадати.

Привілейоване положення патріарха Венеції серед італійського духовенства й донині проявляється, зокрема в тому, що новий патріарх традиційно отримує кардинальську шапку на найближчій консисторії, якщо до того моменту він ще не є кардиналом (з 1827 року ця традиція пов'язувати сан патріарха Венеції з кардинальським званням ще жодного разу не порушувалась). Після того, як території колишньої Венеційської республіки увійшли до складу Австрійської імперії, імператори наполягали на своєму праві затверджувати кандидатури патріархів, базуючись на своєму статусі королів Ломбардії та Венеції. 1893 року, коли папа Лев XIII призначив венеційським патріархом Джузеппе Сарто, влада Італійського королівства виступили з протестом, заявляючи, що після об'єднання Італії право призначати патріарха перейшло від Австрії до Італії. Інцидент було вичерпано 1894 року, і з тих пір світська влада до процедури призначення патріархів не втручалась.

У XX столітті троє патріархів Венеції стали римськими папами: Пій X (1903), Іван XXIII (1958) та Іван Павло I (1978).

З 2002 до 2011 року патріаршу кафедру займав кардинал Анджело Скола, який вважався одним із папабілів на Конклаві 2005 року, який обрав папою римським Бенедикта XVI, але який, відповідно до непідтверджених даних, не отримав тоді жодного голосу. Нині патріархом Венеції є Франческо Моралья.

Патріархи Венеції з 1827 року Редагувати

Див. також Редагувати

Посилання Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Annuario Pontificio 2012, p. 8.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Patria rh Venecijskij lat Patriarcha Venetiarum u Katolickij cerkvi titul golovi Venecijskogo patriarhatu Vidpovidaye arhiyepiskopu Zmist 1 Istoriya 2 Patriarhi Veneciyi z 1827 roku 3 Div takozh 4 Posilannya 5 PrimitkiIstoriya RedaguvatiPatriarh Veneciyi odin z nebagatoh patriarhiv latinskogo obryadu v katolickij cerkvi Na vidminu vid patriarhiv pravoslavnoyi cerkvi j patriarhiv shidnogo obryadu v katolickij cerkvi ne maye specialnih administrativnih povnovazhen ta jogo titul nini ye pochesnoyu vidznakoyu venecijskogo arhiyepiskopa sho maye v osnovnomu ceremonialne znachennya Istorichno venecijskij patriarhat pohodit iz patriarhatu Akvileyi 606 roku pislya trivalogo cerkovnogo konfliktu Akvilejskij patriarhat rozpavsya na dvi chastini predstoyateli yakih na rivnih pretenduvali na patriarshij titul Glava odnogo z patriarhativ 700 roku prijnyav titul patriarha Grado za misceznahodzhennyam svoyeyi postijnoyi rezidenciyi Iz plinom chasu patriarhi Grado opinilis u zalezhnosti vid Venecijskoyi Respubliki a vasali nimeckogo imperatora patriarhi Akvileyi u 1027 ta 1044 rokah napadali na Grado j rozgrabovuvali jogo Persha yepiskopska kafedra na teritoriyi samoyi Veneciyi vinikla 774 roku koli za zgodoyu papi Adriana I j patriarha Grado Ivana IV yepiskopom buv postavlenij dehto Obelerij Jogo kafedra roztashovuvalas na ostrivci Olivolo a yurisdikciya poshiryuvalas na susidni ostrovi Venecijskoyi laguni na yakih u podalshomu viniklo misto Veneciya 825 roku za chetvertogo yepiskopa Urse Orso sina dozha Dzhovanni Partechipacio do Veneciyi bulo pereneseno moshi legendarnogo zasnovnika Akvilejskogo patriarhatu yevangelista Marka sho stalo pidstavoyu dlya zrostannya prestizhu venecijskoyi yeparhiyi Z 1074 roku koli kafedru zajnyav Genrih Kontarini yepiskopi Olivolo pochali jmenuvatis yepiskopami Kastello Na pochatku XII stolittya patriarh Grado perenis svoyu rezidenciyu do Veneciyi zrobivshi svoyim kafedralnim hramom cerkvu San Silvestro Z togo chasu u Veneciyi faktichno rozmishuvalas rezidenciya troh yepiskopiv patriarha Grado jogo suffragana yepiskopa Kastello a takozh primiceriya svyatogo Marka nastoyatelya baziliki San Marko yakij mav yepiskopskij san i pidporyadkovuvavsya bezposeredno dozhu Pislya togo yak 1261 roku vizantijci vidvoyuvali u hrestonosciv Konstantinopol do Veneciyi pereselivsya j latinskij patriarh Konstantinopolya Pantaleone Dzhustiniani Pislya smerti 1451 roku patriarha Grado Domeniko Mikelya papa Mikolaj V svoyeyu bulloyu Regis aeterni Carya vichnogo formalno likviduvav patriarhat Grado Titul i povnovazhennya patriarha vklyuchayuchi yurisdikciyu nad yepiskopami Dalmaciyi perejshli do yepiskopa Kastello Cej krok buv sprichinenij yak zanepadom starogo patriarhatu tak i mogutnistyu Venecijskoyi Respubliki yaka bazhala shob yiyi cerkovno administrativnij centr ne tilki de fakto ale j de yure rozmishuvavsya u stolici derzhavi Pershim patriarhom Veneciyi stav svyatij Lorenco Dzhustiniani 1381 1456 1 Kafedra patriarha Veneciyi pri comu vse she rozmishuvalas u hrami San P yetro di Kastello U patriarshomu bogosluzhinni zberigalis okremi rudimenti starodavnogo akvilejskogo obryadu uspadkovani cherez liturgijni tradiciyi patriarhatu Grado Bazilika svyatogo Marka z yiyi vlasnim kapitulom i skladnim liturgichno ceremonialnim ladom do samogo zavershennya XVIII stolittya zalishalas po suti palacovim hramom dozha yakij mav yak vvazhalos ne tilki svitsku ale j duhovnu vladu yak pisav uzhe u XVIII stolitti Kazanova to kaplicya Dozha i zhoden volodar u sviti ne mozhe pohvalitis podibnoyu kapliceyu Pravo obirati patriarha privlasniv sobi Senat Venecijskoyi Respubliki yakij ne zavzhdi vrahovuvav pri comu dumku Svyatogo prestolu Respublika usilyako vidstoyuvala svoye pravo na avtonomiyu v cerkovnih spravah sho neridko prizvodilo do konfliktiv z Rimom tak 1606 roku papa Pavlo V vidluchiv vid cerkvi venecijskij uryad i naklav na Veneciyu interdikt Do samogo padinnya respubliki patriarhami obiralis zazvichaj predstavniki najbilsh znatnih venecijskih rodin Morozini Foskari Kontarini Barbarigo tosho 1807 roku Nikola Gambroni obranij patriarhom za protekciyeyu vice korolya Italiyi princa Yevgeniya perenis svoyu kafedru do baziliki svyatogo Marka yaka vtratila svij specifichnij status pislya likvidaciyi respubliki Napoleonom Cerkva San P yetro di Kastello ta susidnij z neyu starovinnij patriarshij palac postupovo pochali pislya cogo zanepadati Privilejovane polozhennya patriarha Veneciyi sered italijskogo duhovenstva j donini proyavlyayetsya zokrema v tomu sho novij patriarh tradicijno otrimuye kardinalsku shapku na najblizhchij konsistoriyi yaksho do togo momentu vin she ne ye kardinalom z 1827 roku cya tradiciya pov yazuvati san patriarha Veneciyi z kardinalskim zvannyam she zhodnogo razu ne porushuvalas Pislya togo yak teritoriyi kolishnoyi Venecijskoyi respubliki uvijshli do skladu Avstrijskoyi imperiyi imperatori napolyagali na svoyemu pravi zatverdzhuvati kandidaturi patriarhiv bazuyuchis na svoyemu statusi koroliv Lombardiyi ta Veneciyi 1893 roku koli papa Lev XIII priznachiv venecijskim patriarhom Dzhuzeppe Sarto vlada Italijskogo korolivstva vistupili z protestom zayavlyayuchi sho pislya ob yednannya Italiyi pravo priznachati patriarha perejshlo vid Avstriyi do Italiyi Incident bulo vicherpano 1894 roku i z tih pir svitska vlada do proceduri priznachennya patriarhiv ne vtruchalas U XX stolitti troye patriarhiv Veneciyi stali rimskimi papami Pij X 1903 Ivan XXIII 1958 ta Ivan Pavlo I 1978 Z 2002 do 2011 roku patriarshu kafedru zajmav kardinal Andzhelo Skola yakij vvazhavsya odnim iz papabiliv na Konklavi 2005 roku yakij obrav papoyu rimskim Benedikta XVI ale yakij vidpovidno do nepidtverdzhenih danih ne otrimav todi zhodnogo golosu Nini patriarhom Veneciyi ye Franchesko Moralya Patriarhi Veneciyi z 1827 roku RedaguvatiDzhakomo Moniko 9 kvitnya 1827 25 kvitnya 1851 P yetro Antonio Mutti benediktinec 15 bereznya 1852 9 kvitnya 1857 Andzhelo Franchesko Ramaccotti 15 bereznya 1858 24 veresnya 1861 Dzhuzeppe Luyidzhi Trevizanato 7 kvitnya 1862 28 kvitnya 1877 Domeniko Agostini 22 chervnya 1877 31 grudnya 1891 Dzhuzeppe Melkiore Sarto 15 chervnya 1893 4 serpnya 1903 obranij papoyu Aristide Kavallari 13 bereznya 1904 24 listopada 1914 P yetro La Fonten 5 bereznya 1915 9 lipnya 1935 Adeodato Dzhovanni P yacca karmelit 16 grudnya 1935 1 zhovtnya 1948 Karlo Agostini 5 lyutogo 1949 28 grudnya 1952 Andzhelo Dzhuzeppe Ronkalli 15 sichnya 1953 28 zhovtnya 1958 obranij papoyu Dzhovanni Urbani 11 listopada 1958 17 veresnya 1969 Albino Luchani 15 grudnya 1969 26 serpnya 1978 obranij papoyu Marko Che 7 grudnya 1978 5 sichnya 2002 Andzhelo Skola 5 sichnya 2002 28 chervnya 2011 Franchesko Moralya 31 sichnya 2012 Div takozh RedaguvatiPatriarhat Veneciyi Patriarh Lisabona Latinskij patriarh YerusalimaPosilannya RedaguvatiKatolicka enciklopediya Giga Catholic Information Giovanni Tiepolo b 1571 d 1631 patriarch of Venice See JSTOR The Venetian Upper Clergy in the Sixteenth and Seventeenth An example of this occurs in his analysis of the writings of the patriarch of Venice Giovanni Tiepolo d 1631 which deal with the veneration of the Federico Baldissera Bartolomeo Cornaro b 1579 d 1653 Cardinal patriarch of Venice 1631 1644 1 2 Primitki Redaguvati Annuario Pontificio 2012 p 8 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Patriarh Venecijskij amp oldid 37492946