Паскуале Станіслао Манчіні (17 березня 1817, с. Кастель-Баронія — 26 грудня 1888, Рим) — італійський державний і політичний діяч, дипломат, правознавець, професор.
Паскуале Станіслао Манчіні | |
---|---|
італ. Pasquale Stanislao Mancini | |
Ім'я при народженні | італ. Pasquale Stanislao Mancini |
Народився | 17 березня 1817 Кастель-Баронія, Провінція Авелліно, Кампанія, Італія |
Помер | 26 грудня 1888 (71 рік) Рим, Італія |
Країна | Королівство Італія Сардинське королівство (1720—1861) Королівство Обох Сицилій |
Діяльність | правник, політик, дипломат, викладач університету, адвокат, журналіст |
Alma mater | Неапольський університет імені Федеріко II |
Галузь | право, міжнародне право, політична діяльність і журналістика |
Заклад | Римський університет ла Сапієнца |
Посада | Міністр закордонних справ Італійського королівства[d], minister of Justice of the Kingdom of Italyd, міністр суспільної освіти Королівства Італіяd, член Палати депутатів Сардинського королівстваd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, President of the Institut de Droit Internationald, President of the Institut de Droit Internationald і President of the Institut de Droit Internationald |
Науковий ступінь | лауреат[d] |
Членство | Інститут міжнародного права Інститут міжнародного права |
Рід | Mancini familyd |
У шлюбі з | Laura Beatrice Mancinid |
Діти | Grazia Pierantoni-Mancinid |
Нагороди | |
Паскуале Станіслао Манчіні у Вікісховищі |
Біографія ред.
Вивчав право в Неаполі, багато писав для місцевих газет і журналів і зазнав значної популярністі і впливу.
У 1848 році допоміг переконати неаполітанського короля Фердинанда II включитися у війну з Австрією.
Був членом парламенту, двічі відмовлявся від міністерського портфеля, а після приходу до влади реакціонерів став захищати політичних в'язнів-лібералів. За цю свою діяльність Манчіні сам опинився під загрозою арешту і змушений був виїхати в Турин, де отримав посаду професора місцевого університету і став наставником сардинского принца Умберто.
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Манчини Паскуале Станислао // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ https://storia.camera.it/deputato/pasquale-stanislao-mancini-18170317
- ↑ https://www.idi-iil.org/en/histoire/presidents-precedents/
- https://www.idi-iil.org/en/histoire/fondateurs/
Посилання ред.
- Манчіні // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 577. — ISBN 966-7492-03-6.