Паризька нормальна школа музики (фр. École Normale de Musique de Paris «Alfred Cortot», ENMP) — провідний музичний освітній заклад у 17-му окрузі Парижа, Іль-де-Франс, Франція. Школа була заснована в 1919 році Огюстом Манжо[fr] та Альфредом Корто. Навчальний заклад був призначений для підготовки вчителів музики, а також концертних виконавців.
| Паризька нормальна школа музики | |
|---|---|
| 48°53′02″ пн. ш. 2°18′32″ сх. д. / 48.883890000027776068° пн. ш. 2.308890000028° сх. д.Координати: 48°53′02″ пн. ш. 2°18′32″ сх. д. / 48.883890000027776068° пн. ш. 2.308890000028° сх. д. | |
| Тип | музичний коледжd будівля школиd і консерваторія |
| Країна | Франція |
| Засновано | 1919 |
| Засновник | Альфред Корто і Auguste Mangeotd |
| Складається з | Salle Cortotd |
| Випускники | Category:École Normale de Musique de Paris alumni |
| Штаб-квартира | Париж |
| Адреса | rue Cardinetd і boulevard Malesherbesd |
| Сайт | ecolenormalecortot.com |
| Паризька нормальна школа музики у Вікісховищі |
Школа офіційно визнана Міністерством культури та зв'язку та перебуває під патронатом Міністерства закордонних справ. Школа не визнана Болонським процесом.
Історія Редагувати
Школа була заснована 6 жовтня 1919 року як приватний заклад французьким піаністом Альфредом Корто та Огюстом Манжо, директором журналу Le Monde musical.
У 1927 році школа переїхала з будівлі на вулиці Жуфруа-д'Аббан у віллу, подаровану маркізою Малейсьє, на бульварі Малезерба[fr], 114-біс, де вона перебуває донині.
У 1962 році, після смерті Корто, новим директором школи став композитор П'єр Петі. Через два роки, у 1964 році, диригент Чарльз Мунк був призначений президентом школи. У 1968 році Анрі Дютіє замінив президента Мюнха і залишався на посаді до 1974 року.
Керівництво Редагувати
До ради директорів увійшли відомі музиканти, зокрема Елліотт Картер і Жан-Мішель Дамас. З 1 січня 2013 року Франсуаза Ноель-Маркі обіймала посаду директора школи, змінивши Анрі Гойгеля.
Зала Корто Редагувати
У 1929 році відомий архітектор Огюст Перре, який також відповідав за Театр Єлисейських полів, спроектував для школи нову концертну залу на 500 місць у стилі ар-деко. На честь засновника школи тепер її називають «Зала Корто» (фр. Salle Cortot). Корто якось про неї сказав так: «Зала, що звучить як Страдіварі».
У 2001 році за підтримки Міністерства культури Франції та Ліліан Беттанкур була проведена реставрація зали. Тут щороку відбувається понад 160 концертів і музичних заходів. Зала Корто і школа зареєстровані французькою адміністрацією як історичні пам'ятки.
Викладання Редагувати
Курси вищої освіти включають інструментальну, вокальну, композицію, кінокомпозицію, оркестрове диригування, камерну музику та фортепіанний акомпанемент. Навчальні курси, що пропонують індивідуальні приватні уроки з запрошеними професорами, також доступні за попереднім прослуховуванням. У школі також є інтенсивна спеціальна програма для талановитих музикантів віком від 11 до 16 років, які бажають продовжити музичну кар'єру.
Починаючи з 1974 року в Паризькій нормальній школі музики викладала вокал відома українська оперна співачка (мецо-сопрано) Євгенія Зарицька.
Концерти о пів на першу Редагувати
Щовівторка, середи та четверга о 12:30 у Залі Корто відбувається безкоштовний концерт студентів старших класів школи та/або її викладачів. Концепція програми була започаткована Жаком Лагардом у 1981 році та продовжена під керівництвом Нарсіса Боне. Протягом сезону 2012—2013 Веронік Боннеказе змінила місце Боне в якості нового художнього керівника . Відтоді цю посаду послідовно обіймали Франк Турре та Стефан Фрідріх.
Публічні майстер-класи Редагувати
Щороку в Залі Корто проводиться низка публічних майстер-класів із відомими музикантами. Серед відомих митців, які вели майстер-класи, можна згадати Альфреда Корто, Самсона Франсуа, Мстислава Ростроповича, Томаса Гемпсона та, нещодавно, Енн Квеффелек, Інву Мула, Наталію Гутман, Карін Дешай, Франсуа-Рене Дюшабле, Вінсента Ле Текс'є, Михайла Руді, Барбару Ханніган, Еммануель Пахуд, Джеймс Голвей, Мішель Портал, Марія Жоао Пірес, Абдель Рахман Ель Бача, Андраш Шифф і Володимир Косма.
Примітки Редагувати
- base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.