Омар Хассан Ахмад аль-Башир (араб. عمر حسن أحمد البشير; нар. 1 січня 1944, Хош Баннаґа, Судан) — 7-й Президент Судану, якого звинувачують у кількох військових злочинах і етнічних чистках, що були пов'язані з Дарфурським конфліктом. У 2009—2010 роках Міжнародний кримінальний суд видав кілька ордерів на його арешт. Одноосібно керував країною з 1989 до 2019 року, прийшовши до влади завдяки військовому перевороту.
| Омар аль-Башир араб. عمر البشير | |
|---|---|
| араб. عمر البشير | |
| араб. عمر البشير | |
| 7-й Президент Судану | |
| 30 червня 1989 — 11 квітня 2019 | |
| Попередник | Ахмед Алі аль-Міргані |
| Наступник | Ахмед Авад Ібн Ауф |
| Народився | 1 січня 1944 (79 років) Хош Баннаґа, Судан |
| Відомий як | політик |
| Громадянство | Судан |
| Національність | джаалі |
| Alma mater | Sudanese Military Colleged і Єгипетська військова академіяd |
| Політична партія | Національний конгрес Судану |
| У шлюбі з | Фатіма Халід, Відад Бабікер Омер |
| Релігія | Іслам сунітської течії |
| Нагороди | |
| albashir.sd | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Біографія Редагувати
Дитинство Редагувати
Омар аль-Башир народився 1 січня 1944 року в селі Хош Баннаґа, неподалік від Хартума. Він походить із арабського плем'я джаалі, а його дід по батьковій лінії належав до племені фалата. Початкову освіту майбутній президент здобув у рідному селі, продовжуючи її у Хартумі.
Військова кар'єра Редагувати
У 1960 році, закінчивши школу, пішов служити до суданської армії. Військову освіту отримав у Суданській військовій академії у Хартумі, а вже з 1967 по 1969 роки був пілотом при Західному штабі армії Судану. У 1969 році його перевели десантником у парашутні війська. У складі єгипетських збройних сил боровся проти Ізраїлю під час Війни Судного дня у жовтні 1973 року. З 1975 по 1979 рік працював військовим аташе Судану в ОАЕ. Був начальником гарнізону парашутної бригади з 1979 по 1981 рік. У той же час отримав ступінь магістра воєнних наук у Судані та Малайзії.
Прихід до влади Редагувати
У 1987 році Омара аль-Башира призначили командувачем 8-ї піхотної бригади, у складі якої він воював проти повстанців під час громадянської війни у країні. У 1989 році він, разом із 15-ма іншими генералами, організував Революційну командну раду національного порятунку, зблизившись із Хассаном аль-Турабі, лідером радикального Національного ісламського фронту, який виступав політичною опорою руху.
На чолі держави Редагувати
У результаті перевороту 30 червня 1989 року Омара аль-Башир скинув чинного лідера держави Ахмеда аль-Міргані та прем'єр-міністра Садика аль-Махді. Першими діями, якими відзначився новий лідер були: скасування конституції, встановлення норм шаріату на території країни, проголошення Судану ісламською державою. Звинувативши у підтримці повстанців, президент вислав із країни всіх іноземних представників гуманітарних місій, а також спеціалістів нафтовидобувної компанії «Chevron», яка монопольно займалася розробкою нафтових родовищ по концесії 1974 року.
У грудні 1989 року відбулось загострення конфлікту на півдні країни, що було пов'язано з наказом про видачу зброї представникам арабських племен та створення на їх базі ісламського ополчення. Реорганізація уряду, що відбулась у квітні 1990 року, була спричинена спробою державного перевороту, який був придушений. У новому уряді здобули більший вплив ісламісти на чолі з Хассаном аль-Турабі, якого проголосили «духовним батьком нації». У травні 1990 року відбулась ескалація конфлікту на півдні — підконтрольні Баширу війська захоплювали нафтові родовища, вриваючись у сусідні населені пункти і вбиваючи місцевих жителів. Після цього розпочалась міграція місцевого населення у сусідні країни. Саме в цей період Судан став базою для бойовиків Аль-Каїди, а з 1991 по 1996 рік у країні перебував Осама бен Ладен.
Омар аль-Башир був призначений президентом 16 жовтня 1993 року, коли Революційна командна рада національного порятунку оголосила про свій саморозпуск, і, відповідно, делегувала йому такі повноваження. Це викликало негативну реакцію світової громадськості — з 1993 року Судан віднесли до держав — спонсорів тероризму, а вже у 1996 році були введені санкції ООН. Для того, щоб уникнути введення міжнародних військ, було здійснено ряд кроків: Осама бен Ладен покинув країну, були проведені вибори президента, на яких впевнену перемогу отримав аль-Башир — 75,7 %. Йому також вдалося домовитись із представниками Південного Судану, що дозволило у 1997 році локалізувати конфлікти і розпочати розробку нафтових родовищ, яку з 1999 року почали продавати на експорт. Основними нафтовидобувними компаніями в Судані стали китайські «Sinopec» і CNPC, а також компанії з Малайзії «Petronas» та Індії ONGC Videsh Ltd.
У січні 1999 року було здійснено ряд політичних реформ — Омар аль-Башир оголосив про проведення в країні парламентських виборів, легалізувавши перед цим політичні партії. Це викликало неоднозначну реакцію з боку аль-Турабі, який зробив спробу внести закон, який дозволяв парламенту знімати з посади президента і призначати прем'єр-міністра. У відповідь на це Башир розпустив парламент і ввів надзвичайний стан на три місяці. За звинуваченням у співробітництві з повстанцями з Південного Судану і Дарфуру Хассан аль-Турабі потрапив до в'язниці. На нових президентських виборах у 2000 році аль-Башир отримав упевнену перемогу з результатом 86,5 % голосів виборців.
Видобуток нафти позитивно вплинув на економіку Судану, зробивши її однією з найбільш швидкозростаючих у світі. Щоправда близько 45 % доходів від продажу нафти витрачались на придбання зброї у Китаю, Білорусі та Росії. Озброєння арабських бойовиків з новою силою розпалило конфлікт на півдні країни.
У лютому 2001 року аль-Башир уклав перемир'я з Народною армією визволення Судану, хоча сутички тривали ще три роки. 19 листопада 2004 року під тиском ООН було підписано мирну угоду з повстанцями, яка зупинила двадцятилітню війну. Згідно з угодою і новою тимчасовою конституцією, яку було прийнято у червні 2005 року, Південний Судан отримав автономні права протягом шести років, по завершенню яких мав бути проведений референдум про незалежність країни. Угодою також розподілялись порівну прибутки від видобутку і продажу нафти.
У лютому 2003 року розпочався Дарфурський конфлікт — збройне протистояння між центральним урядом, неформальними проурядовими арабськими озброєними загонами «Джанджавід» і повстанськими угрупованнями місцевого негроїдного населення. Причиною розпалення конфлікту стали зміни клімату, що призвели до опустелювання земель заселених арабами-кочівниками, які почали переселятись у напрямку території, де проживало місцеве негроїдне населення. Омар аль-Башир дозволив бойовикам знищувати місцеве населення, виганяти його до сусідніх Чаду і ЦАР. Спочатку такі переміщення населення були пов'язані зі звільненням сільськогосподарських угідь, але пізніше вони перетворились на «зачистку» територій навколо родовищ нафти у південному Дарфурі. Стверджують, що Омар аль-Башир особисто віддавав накази про знищення представників народностей фур, масаліт і загава. Участь у сутичках брала також і суданська армія, завдаючи ударів по силах повстанців. У 2007 році у зону конфлікту було введено війська ООН, які підсилювали наявний тут африканський миротворчий контингент. Всього за час конфлікту в Дарфурі загинуло 400 тисяч людей, 2,7 мільйона стали біженцями. Конфлікти в Судані зачіпали і сусідні держави, особливо Республіку Чад — держави звинувачували одна одну у військовій інтервенції.
У квітні 2010 року в Судані відбулися президентські вибори, в результаті яких аль-Башир був переобраний главою держави, отримавши 68,24 % голосів виборців.
У січні 2011 року пройшов референдум з питання по Південному Судану, на якому за його відділення висловилися понад п'ятдесят відсотків жителів північних територій і майже сто відсотків жителів південних територій. 9 липня 2011 Південний Судан офіційно отримав незалежність.
11 квітня 2019 року президент Омар аль-Башир пішов у відставку в ході військового перевороту в Судані. 24 квітня 2023 року аль-Башир втік з тюрми під час зіткнень у Судані.
Ордер Міжнародного кримінального суду Редагувати
14 липня 2008 року Луїс Морено-Окампо, головний прокурор Міжнародного кримінального суду, звернувся з проханням видати ордер на арешт аль-Башира. Головне звинувачення, яке пролунало у сторону лідера Судану — геноцид у регіоні Дарфур. Йому закидали те, що усі збройні конфлікти в Судані супроводжувались вбивствами, пограбуваннями, тортурами і зґвалтуваннями, наверненням дітей у рабство і важкими умовами в таборах для біженців. Також, за вказівкою Башира, був обмежений доступ журналістів до зони конфлікту.
4 березня 2009 року Міжнародний суд видав ордер на арешт Омара аль-Башира, хоча Судан і не визнав цього рішення.
23 квітня 2023 року, згідно повідомлення агентства Al Araby, колишній президент Судану Омар аль-Башир, разом з великою кількістю ув'язнених, утік з в'язниці Копер у Хартумі. Це сталося після зіткнення Збройних сил Судану та Сил швидкого реагування неподалік від в'язниці.
Зовнішня політика Редагувати
Омар аль-Башир підтримував дружні стосунки з Китаєм з 1992 року:
За президентства Башира Судан відкрито конфліктував із Лівією, ставши на бік повстанців під час громадянської війни. Після завершення бойових дій президент Башир відвідав країну, зустрівшись із прем‘єром Мустафою Абдул Джалілем.
Примітки Редагувати
- ↑ . Архів оригіналу за 4 травня 2012. Процитовано 2 грудня 2012.
- Президент Судану пішов у відставку, - Reuters. РБК-Україна. 11 квітня 2019. оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 4 червня 2021.
- У Судані з в'язниці втік аль-Башир, - ЗМІ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 26 квітня 2023.
- З в'язниці Судану втік колишній диктатор аль-Башид, якого мали судити в Гаазі. 23.04.2023, 22:59
Література Редагувати
- В. І. Головченко. Башир Омар Хасан Ахмед // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання Редагувати
- Біографія на сайті Лента. Ру [ 25 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)