Ольвіополь — місто Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (до 1920 року). В 1920 році увійшло до складу міста Первомайська Одеської, а нині Миколаївської області, як його перша частина та історичний район.
| Ольвіополь
|
Історія Редагувати
В 1676 році, за особистим дорученням гетьмана Івана Самойловича, запорізький козак Іван Підстрельний підшукував місце для будівництва укріплення для захисту кордонів від нападів шляхти Речі Посполитої, кримських татар і османів поблизу кордону з Річчю Посполитою та Османською імперією. Таке місце було обрано на лівому березі річки Синюхи в місці впадіння її до Південного Бугу на скелястому пагорбі, оточеному зі сходу глибоким яром. Того ж року козаки насипали земляні вали і побудували укріплення у формі правильного восьмикутника. Укріплення отримало назву Орлик, або Орел (від місцевого урочища Орелі). На схід від укріплення, вздовж берегів Синюхи і Південного Бугу, виникла слобода Орлик.
В 1743 році, за дорученням Російського уряду, під керівництвом миргородського полковника Василя Капніста та французького інженера Даніеля де Боскета на місці козацького укріплення збудовано шести бастіонний Орликівський шанець, який згодом знаходився в підпорядкуванні фортеці святої Єлисавети (м. Єлисаветград). Основну частину населення слободи Орлик становили запорізькі козаки та селяни-втікачі. Згодом Орлик почав розвиватись, як митний торговельний і ремісничий центр. Вже 1763 року він згадується як містечко, де більшість населення займається ремісництвом. Наступного, 1764, року тут засновано прикордонне комісарство і митниця, дозволено селитись купцям.
В 1768 році гайдамацький загін під керівництвом Семена Шила, що діяв на правобережжі Бугу, зруйнував ряд ханських поселень, серед них і Голту. Ці дії стали формальним приводом до початку російсько-турецької війни 1768 — 1774 років. У 1769 році татари зруйнували Орлик і прилеглі хутори, взяли в полон близько 1000 мешканців. В 1770 році 2-а російська армія підійшла до Орлика, відновила укріплення і містечко, що отримало нову назву Катериненшанц.
Згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року на землі між Південним Бугом і Дніпром розповсюджувалась загальноросійська адміністративна система управління. Після зруйнування Запорізької Січі і ліквідації паланкової системи, території колишньої Бугогардівської паланки ввійшли до Катерининського, Новопавлівського і Херсонського повітів Новоросійської губернії.
В 1781 році Катериненшанц отримує статус міста і нову назву — Ольвіополь, на честь стародавньої Ольвії, руїни якої знаходилися значно південніше і залишаплися поза російськими володіннями. Катерининський повіт стає Ольвіопольським. З січня 1784 року Ольвіополь — повітове місто Катеринославського намісництва. В 1799 році його населення становить 835 осіб. Після ліквідації намісництва, місто спочатку стає посадом, з 1797 року — знов повітовим містом Новоросійської губернії. Указом від 8 жовтня 1802 року Новоросійська губернія була поділена на Катеринославську,Миколаївську і Таврійську губернії. Ольвіопольський повіт ввійшов до складу Миколаївської губернії. Проте вже в травні 1803 року губернське управління переведено з Миколаєва до Херсона і губернія стає Херсонською. В 1809 році засновано міську ратушу в складі бургомістра і двох ратманів. В 1829 році місто переводиться до розряду військових поселень і включається до складу IV Бузького уланського полку.
6 (18) серпня 1845 року затверджено герб Ольвіополя: «У верхній половині щита на золотому полі Державний Російський герб, а в нижній, поділеній на дві частини, у першій: на блакитному полі півмісяць, у другій: на червоному полі білий одноголовий орел».
В 1860 році Ольвіополь стає заштатним містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Його населення на той час становить 3962 особи. В 1872 році німець-колоніст Август Ган будує в Ольвіополі паровий млин. В 1874 році стає до ладу невеличкий шкіряний завод. В місті працюють громадський банк, поштова контора, 7 торговельних крамниць. Двічі на місяць в місті збираються базари. Частина місцевих жителів займається ремеслами (ковалі, чоботарі, каменярі, шевці), проте переважна більшість населення займалась рільництвом, тваринництвом, овочівництвом і бджолярством. В 1883 році в місті діяло вже кілька переробних сільсько-господарських підприємств: 4 водяних млини з 18-ма працівниками, шкіряний завод (60 працівників), винокурня (12 працівників). В вересні 1867 року введено в дію ділянку залізниці Балта — Ольвіополь, а за рік — дільниці Ольвіополь — Єлисаветград. Це дало новий поштовх розвитку промисловості міста. В 1907 році добудована до Ольвіополя вузькоколійна залізниця Підгородня — Рудниця. На кінець XIX сторіччя в Ольвіополі мешкало понад 5,8 тисячі мешканців. В місті функціонувала земська однокомплектна школа, два міських училища. В 1913 році відкрита міська чоловіча гімназія.
24 січня 1918 року в Ольвіополі встановлено радянську владу. Проте вже 18 березня до міста ввійшли українські війська гетьмана Скоропадського, а також німецько-австрійські підрозділи. В листопаді 1918 року армія Центральних держав залишили місто і в ньому була встановлена влада Директорії УНР. 7 березня 1919 року до Ольвіополя ввійшли більшовицькі частини. В місті створено ревком, обрано виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На першотравневому мітингу 1919 року командир 1-го комуністичного загону особливого призначення Т. М. Гуляницький висунув пропозицію об'єднати Ольвіополь, Богопіль і Голту в єдине місто і назвати його Первомайськ. 6 липня 1919 року об'єднане засідання трьох виконкомів під головуванням Г. І. Петровського прийняло резолюцію про утворення єдиного виконкому. Президія ВУЦВК погодилась з цим рішенням і утворила повітове місто Первомайськ.
Відомі уродженці Редагувати
- Андреєв Анатолій Йосипович (1900 — 1973) — радянський військовий начальник, генерал-лейтенант (1945).
- Анненський Ісидор Маркович (1906 — 1977) — радянський кінорежисер і сценарист. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1971).
- Ашеберг Микола Павлович (1846 — ?) — російський військовик, генерал від інфантерії.
- Бродецький Зеліг (1888 — 1954) — британський математик та сіоністський діяч, професор, президент Єврейського університету у Єрусалимі.
- Валь Едгар де (1867 — 1948) — професор математики і фізики, лінгвіст, засновник міжнародної штучної мови окциденталь (інтерлінгва).
- Драгомирецький Володимир Порфирович (1914 — 1979) — генерал-лейтенант авіації, Герой Радянського Союзу (1944), Заслужений військовий льотчик СРСР (1965).
- Маньківський Олександр Федорович (1868—1946) — російський і болгарський науковець у галузі гістології та ембріології, професор, завідувач кафедри Новоросійського і Софійського університетів.
Примітки Редагувати
- Олексій Мустафін. Вигадані міста Причорномор'я. Краплені карти Російської імперії. Еспресо. 2022-08-18.
Література Редагувати
- «История городов и сел Украинской ССР. Николаевская область», Інститут історії АН УРСР, Київ, 1981 рік.