Олексій Миколайович Савич (9 березня 1810, Пушкарівка — 15 (27) серпня 1883), астроном, геодезист і математик зі старшинського роду на Сумщині. Вчився в Харківському, Московському і Дерптському (тепер Тартуському) університетах. Дослідник у Дорпатській Обсерваторії (1833—1839), професор Петербурзького Університету (1839—1880), дійсний член Петербурзької АН (з 1862). Автор понад 100 праць, у тому числі посібників з астрономії і математики. Наукові праці присвячені визначенню орбіт комет, планет і їхніх супутників, астрономічній рефракції, барометричному нівелюванню та ін. Провів у 1836—38 нівелювання між Чорним і Каспійським морями і остаточно довів різницю їхнього рівня.
| Олексій Миколайович Савич | |
|---|---|
| | |
| Народився | 9 березня 1810 Пушкарівка |
| Помер | 15 (27) серпня 1883 (73 роки) Тульська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Смоленський лютеранський цвинтарd |
| Країна | Російська імперія |
| Діяльність | астроном |
| Alma mater | Харківський, Московський, Дерптський університети |
| Галузь | астрономія, математика |
| Заклад | Петербурзький університет |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор наук |
| Науковий керівник | В. Я. Струве |
| Відомі учні | Сергій Глазенап, Дмитро Дубяго, М. А. Ковальський, Микола Цингер, ДДмитро Гедеонов, Іван Востоков |
| Аспіранти, докторанти | Востоков Іван Анатолійович |
| Членство | Петербурзька академія наук |
| Нагороди |
Науковий внесок ред.
Вчився в Харківському (на юридичному), а потім в Московському (на фізико-математичному) університетах. Закінчив в 1829. У 1829—1832 працював домашнім вчителем і готувався до захисту магістерської дисертації. У 1833 захистив магістрську дисертацію з географічної астрономії і далі удосконалювався в Дерпті у В. Я. Струве. Брав участь в астрономічних спостереженнях в обсерваторії університету. У 1839—1880 — професор Петербурзького університету, одночасно викладав астрономію і математику в Морській академії, Педагогічному інституті, а з 1854 — і в Академії Генерального штабу. З 1846 член Російського географічного товариства, з 1869 член Московського товариства дослідників природи. Виховав таких учених як С. П. Глазенап, Д. І. Дубяго, М. А. Ковальський, Н. Я. Цингер, Д. Д. Гедеонов і інших. З 1862 академік Петербурзької АН.
Опублікував понад 100 наукових робіт, зокрема підручники з астрономії, геодезії, теорії ймовірності, вищий математиці. Низка робіт присвячена історії астрономії і обсерваторій, у тому числі і Пулковської. Надрукував двотомну працю «Курс астрономії» (перша книга 1874 "Сферична астрономія ", а друга в 1884 «Теоретична астрономія»). Видає книгу «Приложение практической астрономии к географическому определению мест». Видавалася двічі, зокрема в Німеччині. За книгу отримав Демідівськую премію в 5000 рублів.
У 1836—1838 — учасник експедиції для визначення різниці рівнів Чорного і Каспійського морів. При нівеляції простору 879 км, він точно зміряв висоти основних вершин Кавказу, в результаті чого було встановлено, що рівень Каспійського моря нижче Азовського на 26±0,5 м. Результати вимірювання вершин лягли в основу його докторської дисертації 1839.
У 1840—1843 вперше в Росії став читати лекції з історії астрономії, будучи професором Петербурзького університету з 1839.
У 1843—1844 брав участь у геодезичних експедиціях В. Я. Струве з визначення різниці довгот між Пулково і Альтоне.
У 1849 опублікував роботу про збурення в русі Нептуна. Зі своїх спостережень Нептуна в 1846 і 1847 і спостережень Ж. Ж. Лаланда, виконаних в 1795, вивів основні елементи орбіти цієї планети, обчислив також вікові нерівності в русі Нептуна, залежні від впливу на нього Урану, Сатурну, Юпітера. Удосконалив спосіб обчислення елементів орбіт супутників планет.
В курсі 1857 «Застосування теорії ймовірності до обчислення спостережень і геодезичних вимірювань» вперше пропонує російським геодезистам і астрономам з оригінальним доповненням метод найменших квадратів Лежандра-Гауса.
У 1865—1868 взяв участь в гравіметричній експедиції з вимірювання сили тяжіння від Торнео (Фінляндія) до р. Дунай (Ізмаїл, спільно з геодезистом П. М. Смисловим і фізиком Р. Е. Ліні вперше в Росії провів за допомогою оборотних маятників).
У геодезії придумав спосіб визначення площі країни по карті в проєкції К. Ф. Гауса за допомогою планіметра.
Склав правила для обчислення земною атмосферою рефракції і вивів формули її залежності від щільності і температури повітря.
Визначив орбіти супутників планет і комет. У 1871—1872 запропонував свій метод визначення орбіт планет і комет по трьом спостереженням, удосконаливши метод К. Ф. Гауса, і в 1873 розробив прийом обчислення кометних орбіт з великим ексцентриситетом.
За спільну разом з Х. І. Петерсом роботу «Обробка спостережень за кометою 1585 року» удостоєний Золотої королівської медалі, що присуджувалася редакцією журналу «Astronomische Nachrichten» Данського королівського товариства. (Комету спостерігав Тихо Браге).
У 1883 написав роботу про збудження в русі комет.
Література ред.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.