о. Олекса́ндр Симеонович Стефано́вич, або Алекса́ндер Стефано́вич (17 липня 1847, с. Озеряни, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 23 травня 1933, Львів) — український громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч, священник УГКЦ.
| о. Олександр Стефанович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 17 липня 1847 с. Озеряни, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область |
| Помер | 23 травня 1933 (85 років) м. Львів |
| Поховання | |
| Національність | українець |
| Діяльність | священик |
| Відомий завдяки | громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч |
| Alma mater | Станиславівська цісарсько-королівська гімназія |
| Партія | УНДП |
Життєпис Редагувати
Народився в Озерянах поблизу Товмача (Тлумача) у родині священника о. Семена Стефановича й Емілії з дому Потелицької. Початкову освіту здобув у школі оо. василіян у Бучачі, яка на той час була німецькомовною, від 1860 року продовжив навчання у Станіславівській гімназії. Після закінчення гімназії 1867 року вступив на богословське відділення Львівського університету, де навчався упродовж двох років, а ще два наступні студіював богослов'я у Віденському університеті. Перед священничим рукоположенням одружився з Емілією Матіїв (згодом подружжя виховувало трьох дітей: Романа, Ярослава та Марту).
Висвячений на священика в 1873 році. Катехит дівочої учительської семінарії у Львові, співзасновник і член управ багатьох українських установ: один із засновників газети «Діло» (1880; її постійний співробітник), Українського Педагогічного Товариства («Рідна Школа»), політичної організації «Народна Рада», Української Національно-Демократичної Партії (постійний член її екзекутиви) та інших.
Входив до складу делегації (також Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передату владу ЗУНР.
Голова Української трудової партії (1922–1923), почесний член товариства «Просвіта» і Українського педагогічного товариства.
Автор української бібліографії за 1877–1879 роки, підручника для середніх шкіл «Історія християнсько-католицької Церкви» (1878), першого молитовника українською мовою та численних статей у часописах.
Помер 23 травня 1933 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.
Публікації О. Стефановича Редагувати
- Спомини про перший вибір посла Романчука в Калуши р. 1883 // Дїло, 7.06.1913
- В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913
Примітки Редагувати
- Личаківський некрополь — С. 157.
- Павлишин О. Стефанович Олександр Симеонович // Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. — Т. 3: П—С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. — С. 500-501. — ISBN 978-966-2067-65-1.
- Старожил і ветеран галицького відродження | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 18 серпня 2018.
- Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К.: Либідь, 1993. — С. 49. — ISBN 5-325-00302-X.
- Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 157, 168. — ISBN 966-8955-00-5.
Джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Стефанович о. Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1842. — 1000 екз.
- Воробкало Д. Старожил і ветеран галицького відродження // Zbruč. — 2017. — 16 лип. Процитовано 2017-07-17.
- Стефанович Олександр. Хата-читальня Прикарпаття. Процитовано 17 липня 2017.