Ні́ндзя, або нінджя (яп. 忍者, にんじゃ, «той, хто прокрадається») — шпигуни, наймані вбивці, диверсанти в Японії XIII—XIX століття. В середньовіччі існували як члени самоврядних конфедерацій дрібної самурайської і сільської знаті за рахунок найму або традиційної підтримки того чи іншого володаря. У XVII—XIX століттях складали окремий клас військової верстви. Володіли спеціальною технікою бою ніндзюцу та використовували спеціальне обладнання нінґу (忍具 — «обладнання для прокрадання»). Мали знання в галузях військової справи, хімії, ботаніки. Найвідомішими були представники конфедерацій Іґи та Коґи, що заснували власні школи бойових мистецтв. У сьогунаті Токуґава з їхніх представників були сформовані спецпідрозділи — Іґівська та Коґівська сотні.
| Ніндзя | |
| Одягнуто в | Сінобі сьодзокуd |
|---|---|
| Країна | Японська Держава |
| Сфера діяльності | Ніндзюцу |
| Гештег | ninja |
| Ніндзя у Вікісховищі |
Назви Редагувати
- Шіно́бі (忍び — «шпигун»)
- Ра́ппа (乱破 — «громило»)
- Су́ппа (素破・透破 — «крадій»)
- Куноічі — жінка-агент (くノ一 — складові елементи ієрогліфа жінка «女»).
Історія Редагувати
Походження ніндзя остаточно не встановлено. Вірогідно, їхніми попередниками були наймані знаттю X—XII століть диверсанти, котрим доручалися завдання, що вважалися недостойними для самураїв. У XII столітті вони сформували ряд центрів, що були розкидані по всій Японії. Особливо відомим стали організації в районах Іґа (суч. префектура Міє) та Коґа (суч. префектура Сіґа). У часи сьоґунату Камакура (1195—1333) групи ніндзя мали значні земельні володіння і були економічно незалежними. Проте з кінця XIV століття, коли традиційна система землеволодіння занепала і стартувало століття міжусобиць, вони почали відчувати фінансову скруту. Місцеві володарі підтримали сусідніх ніндзя, перетворивши їх на власні розвідні підрозділи.
Відносно вивченою є система організації ніндзя з провінції Іґа (друга половина XV ст.). Її керівний апарат складали три роди «вищих шпигунів» — Фудзібаясі, Момочі та Хатторі. Організація мала декілька десятків родів «нижчої» ланки. Незважаючи на авторитет її голів, усі рішення приймалися на радах колективно, за участі представників кожної родини.
Головним зовнішнім ворогом ніндзя з Іґа того періоду був Ода Нобунаґа. Вони неодноразово брали участь у секретних операціях і відкритих битвах проти нього. Перше вторгнення військ противника до внутрішніх земель організації (1579) під керівництвом другого сина Нобунаґи, Оди Нобуо, закінчилось повним розгромом нападників. Однак другий похід, яким командував Ода Нобунаґа (1581), знищив місцевих ніндзя. Лише одна сотня вцілілих диверсантів змогла втекти до провінції Кії (суч. префектура Вакаяма).
Після загибелі Нобунаґи рештки членів секретної організації були найняті Токуґавою Ієясу. За їхньої допомоги йому вдалося об'єднати «Піднебесну» і зайняти посаду сьоґуна. Ніндзя обіймали в сьогунаті Токуґави (1603–1867) посади вартових, поліцейських та «державних» шпигунів.
Методи роботи Редагувати
Традиції ніндзя передавалися від батька до сина чи від учителя до учня, що часто були родичами. Навчання починалося в дитинстві та передбачало, як і для самураїв, оволодіння мечем, стрільбою з лука, верховою їздою, але також і знанням отрут, приготуванням вибухівки, слідопитством і навичками виживання, боротьбою без зброї та видиранням на стіни. Цінувалися вміння читати, писати і малювати. Проте з XVI століття, через занепад кланів ніндзя, поширилася практика найму вже дорослих. В ніндзя виховувалося нехтування загрозою смерті та готовність накласти на себе руки в разі провалу операції. Зазвичай ніндзя діяли поодинці, але подолання стін, укріплень, часто передбачало допомогу інших ніндзя. Типовими завданнями ніндзя були розвідка розташування ворожих сил, таємне проникнення на ворожу територію з метою шпигунства чи вбивства високопоставлених осіб, дезорганізація ворога при штурмі укріплень, вбивство командувачів ворожих сил на полі бою.
Традиційне зображення ніндзя в чорному одязі має два джерела: ілюстрації XIX століття та японський театр, де актор в чорному зображав невідомого вбивцю чи силу. Вважається, що ніндзя справді використовували подібний одяг для маскування під час нічних операцій. Він складався зі штанів, заправленої в них куртки без зав'язок (щоб не зачіплятися за виступи), гетрів і тібі — шкарпеток з відділеним великим пальцем і укріпленими підошвами для зручності лазіння, або варадзі — солом'яних сандалів. Під куртку надягалася сорочка з поясом, а на голову — щільний каптур, який закривав більшість обличчя. В денний же час ніндзя одягалися так, щоб не вирізнятися з середовища, в якому діяли. Наприклад, вдавали селян або мандрівних монахів ямабусі. Образ селянина дозволяв тримати при собі зброю, замасковану під знаряддя на кшталт звичайних серпів або ціпів. Одяг ямабусі дозволяв проникати в будинки знаті, оскільки монахів часто запрошували для здійснення обрядів, а їхні головні убори приховували обличчя. Крім того ніндзя прикривалися образом мандрівних танцівників сурагоку. Відомо про носіння ними під одягом легкого обладунку з металевих пластин.
Під час виконання завдань ніндзя могли мати з собою, окрім зброї, отрути, протиотрути та запас харчів. Відомі описи спеціального взуття з дуже широкою підошвою — мізугумо, що нібито дозволяло ніндзя ходити по воді, та розкладних човнів. Для видирання на стіни слугували «кішки» з 2-4 гаками та тонким тросом, або мотузяні драбини з бамбуковими планками чи «кішки» — пластини з гаками, що кріпилися на долоні та ступні. Крім того екіпіровка могла включати розкладну пилку хамагорі, котрою пропилювалися дошки в дерев'яних конструкціях, спеціальну вилку цубокірі для розсовування дощок, долото кунаї для пробивання стін, слухову трубку саото хакігане. Із хронік відомі, хоча їх реальність ставиться під сумнів, повітряні змії, на яких ніндзя могли злітати для спостереження за ворожими фортецями, а то й скидання за стіни вибухівки. За потреби захопити ціль живою, ніндзя застосовували мотузки та особливі вузли й схеми зв'язування.
Ніндзя користувалися водонепроникними футлярами для пороху або трута утітаке, виготовленими з лакованого бамбукового стебла. Рушник сандзяку тенгуй, крім прямого використання, міг слугувати перев'язувальним матеріалом. Дерев'яний контейнер інро з кількома відділеннями застосовувався як аптечка, в ньому трималися ліки та отрути і протиотрути. Пенал секі-хіцу містив папір і знаряддя для письма, щоб писати листи або замальовувати плани розташування ворожих сил.
Житла ніндзя іноді обладнувалися пастками, прихованими виходами і сховками. Села, де вони проживали, мали укріплення та вигідне оборонне розташування.
Зброя Редагувати
Основною зброєю ніндзя був меч з коротким прямими клинком, і носився за спиною. Поширена зброя ніндзя — це кусарігама, серп на ланцюгу, що з іншого боку був обладнаний гирею. Ним можна було як атакувати ворога, так і виривати з рук зброю. Використовувалися і металічні кастети або кігті текагі. При собі ніндзя тримали дрібні метальні клинки сюрикени і шипи тецу-бісі, котрі розкидалися по землі, перешкоджаючи переслідувачам. Ніндзя володіли дрібними бомбами, котрі поширювали дим, сморід, розкидали залізні й керамічні осколки чи приголомшували шумом. Бомби бували в м'якій (паперовій чи тканинній) оболонці та твердій (керамічній або залізній). Запалювальна суміш та ґніт для них зберігались у водонепроникному лакованому футлярі. Крім того відомі унікальні зразки озброєння, такі як розсувний спис чи своєрідний вогнемет.
Ніндзя у масовій культурі Редагувати
Ще за феодалізму в Японії ніндзя приписувалися надприродні можливості на кшталт ставати невидимими, літати, змінювати свою подобу. Після громадянської війни періоду Намбокутьо ніндзя стали частими персонажами легенд як герої, що боролися на боці тої чи іншої династії.
Поява інтересу до ніндзя на Заході пов'язується з проведення Літньої Олімпіади у Токіо в 1964 році. Образ ніндзя популяризував фільм про Джеймса Бонда «Живеш тільки двічі» (1967). У 1980-90-ті на Заході ніндзя стали зображатися в коміксах, фільмах, відеоіграх, як адепти особливої школи бойових мистецтв. Зокрема в коміксах «Черепашки-ніндзя», фільмах «Три ніндзя», «Ніндзя-серфери», «Ніндзя з Беверлі Хіллз», в іграх серії Mortal Kombat.
В Японії тематика ніндзя є важливою складовою туризму, діють тематичні розважальні парки, ресторани, музеї та пам'ятні місця, присвячені ніндзя.
Вивчення культури ніндзя Редагувати
У червні 2020 року Міеський університет став першим навчальним закладом, який присудив ступінь магістра за вивчення ніндзя: його здобув 45-річний аспірант Дзеніті Міцухасі з Міжнародного дослідницького центру ніндзя при університеті. Темою дисертації стало управління лісовим господарством у провінції Іґа, що провадила громада ніндзя у XVII-XIX століттях.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Burns, Matthew S. The Truth About Ninjas. Kotaku (амер.). Процитовано 26 січня 2019.
- Ninja. www.japan-guide.com. Процитовано 26 січня 2019.
- Japan awards first-ever ninja studies degree. The Independent (англ.). 26 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
Література Редагувати
- Коваленко О. . — К.: Дух і Літера, 2013. — 960 с. з іл. ISBN 978-966-378-293-5
- Turnbull S. Ninja AD 1460—1650 (Warrior). Osprey Publishing, 2003. — 64 p.
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ніндзя