Піднебесна (кит.天下 tiān-xià — тянь ся, «під Небом») — термін китаєцентричної філософії, під яким розуміється весь світ, тобто все, що є «під Небом». У широкому сенсі цього слова розуміється безмежний (світ), а у вузькому сенсі — певний географічний обмежений простір (держава імператора). Термін застосовувався для позначення певної системи цінностей і порядку, об'єктами яких є територія, народ чи держава. Відповідно, поняття «Світ» об'єктивно існує поза «світоглядом», а поняття «Піднебесна» суб'єктивно реалізується саме через «світогляд» як систему цінностей і порядку.
Визначення і особливості Редагувати
Поняття «Піднебесна» виникло у Китаї, але згодом поширилось на території, які зазнали впливу китайської політичної думки.
Китай Редагувати
В Китаї «Піднебесна» є простором, в якому панує універсальна система китайських цінностей і порядку, котру очолює голова китайської правлячої династії — імператор. Центром «Піднебесної» є «Серединна держава», або, точніше, «Центральна країна» (中国) — цивілізований Китай. Довкола цього центру розташовані країни «чотирьох сторін світу» (四方, див. zh:方国) — варварів Сходу(夷), Півночі (狄), Півдня (蛮) та Заходу (戎). Завданням імператора є зберігання миру у «Піднебесній» шляхом поширення китайської системи цінностей у середовище «варварів». Остаточна мета — тотальна «китаїзація» і розширення кордонів «Центральної країни» до меж існуючого світу. Ця мета розглядається як благо, бо надає «варварським» народам і державам доступ до досягнень китайської цивілізації.
Японія Редагувати
В Японію поняття «Піднебесна» проникло у VI столітті в епоху курганів. Задля встановлення дипломатичних і торговельних відносин з Китаєм необхідно було визнавати свою підлеглість від останнього, тобто бути складовою китаєцентричної «Піднебесної», і японські правителі добровільно стали данниками китайських імператорів. Однак з VII століття японці створили власну концепцію «Піднебесної», подібну до китайського варіанту.
Згідно з цією концепцією центром «Піднебесної» є держава Ямато, пізніше прейменована на «Японію(Ніхон/Ніппон)», на чолі з «небесним монархом» тенно (天皇 — сучасний переклад цього слова — «імператор»). Підкорені, але не асимільовані землі Східної Японії (район сучасного Токіо) складають простір «зовнішніх васалів». Райони Північно-Східного Хонсю та Півдня Кюсю, а також країни поза Японським архіпелагом (за виключенням Китаю) є «дикими землями варварів» і потенційними «країнами-данниками».
Створення японської концепції «Піднебесної» і проголошення японського монарха «небесним» викликало обурення китайського «Сина Неба» у 607 році. Це призвело до поступової стереотипізації Японії як країни-ізгоя Східно-азійського китаєцентричного ареалу.
З 9 століття контакти з континетом скоротилися і вплив Китаю на Японські острови зменшився. Поняття «Піднебесна» в Японії майже вийшло з ужитку. Однак у XII столітті воно знову з'явилося у лексиці завдяки розвитку самурайської політичної думки. Нова концепція розглядала сукупність усіх японських земель, які були залежних від сьоґунів, як «Піднебесну».
У середньовіччі японську столицю Кіото також називали Піднебесною. Подібне вживання цього слова було пов'язане з імператором, центром японської Піднебесної, резиденція якого знаходилася у цьому місті.
Корея Редагувати
Історичні держави Корейського півострова практично не виробили власної концепції «Піднебесної» на зразок японців. Корейці прагнули бути «цивілізованною країною» і тому тривалий час, аж до кінця 19 століття, були складовою китаєцентричного «світового порядку». Певні спроби створити незалежні «Піднебесні» мали місце в трьох королівствах — Когурьо, Пекче і Сілла (4-7 століття). Проте вони зазнали краху із поширенням в Кореї конфуціанства, а саме чжусіанства, яке критикувало «варварські», тобто не-китайські, проекти «Піднебесної». Чжусіанство запропонувало концепцію «малої серединної держави» (小中華), яка дозволила корейським правителям визнавати свою залежність від Китаю, але, водночас, вважати себе другим «центром цивілізації». Із завоюванням Китаю маньчжурами у 17 столітті корейські інтелектуали висунули тезу, що саме Корея є спадкоємцем китайської системи цінностей, а відповідно «культурним центром» Східно-Азійського регіону.
В'єтнам Редагувати
Поняття оригінальної «Піднебесної» у В'єтнамі з'явилося у 13 столітті за правління династії Нха Тран (陳朝, 1225—1400) і було пов'язане з намаганнями уряду протиставити власну політичну ідеологію китаєцентричній. Центром в'єтнамської «Піднебесної» було королівство Тран, а також землі району Куньнан на півдні Китаю, які розглядалися як тимчасово втрачені території. Китайці визначалися як агресивні «варвари», а племена Індокитаю, які сплачували данину в'єтнамській династії, як «зовнішні васали» і «данники».
Кочові народи Редагувати
Концепція «Піднебесної» у кочовиків пов'язана із традиційним віруванням у «тенгрі», яке є аналогом китайського Неба «тянь». Згідно з релігійними уявленнями кочових народів Північної і Середньої Азії, тенгрі є верховним божеством і творцем усього існуючого. Для керування людьми воно посилає на землю героїв — «синів тенгрі» (відповідник китайського «сина Неба»). «Сини тенгрі», до яких відносять гунського Чань Ю та монгольського Чингісхана, та їх підконтрольні землі є центральними елементами «Піднебесної» кочових народів.
Завоювання монголами Китаю у 13 столітті спричинило симбіоз китаєцентричних уявлень про світовий порядок з кочовими віруваннями про тенгрі. Особливістю цього симбіозу була ліквідація поняття «варвари». Центром «Піднебесної» визначався Великий хан, він же імператор Китаю.
З роздробленням Імперії Монголів трансформовані уявлення про «Піднебесну» успадкували імперія Юань та ряд монгольських орд.
Джерела та література Редагувати
- Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
- Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- 溝口雄三ら編『中国思想文化事典』東京大学出版会、2001年
- 倉本一宏著「大和王権の成立と展開」（『新体系日本史1 国家史』山川出版社、2006、所収）
- 林屋辰三郎著『日本の歴史12 天下一統』中央公論社、1966年
- 玉懸博之著『日本中世思想史研究』ぺりかん社、1998年
- 水林彪ら編『新 体系日本史2 法社会史』山川出版社、2001年
- 藤原利一郎著「ヴェトナム諸王朝の変遷」（『岩波講座世界歴史12 中世6』岩波書店、1971年、所収）
- 山内弘一著『世界史リブレット67 朝鮮から見た華夷思想』山川出版社、2003年
- 杉山正明著『モンゴル帝国と大元ウルス』京都大学出版会、2004年
- 濱下武志著『朝貢システムと近代アジア』岩波書店、1997年