Абатство Святого Галла (нім. Fürstabtei St. Gallen, фр. Abbaye de Saint-Gall), нині розташоване у швейцарському місті Санкт-Галлен, було у Середньовіччі однією з найбільших бенедиктинських обителей Європи. 1983 року внесено до списку пам'яток світової спадщини як «досконалий зразок великого монастиря епохи Каролінгів».
| Монастир Святого Галла | |
|---|---|
| Abbey of St Gall | |
| Світова спадщина | |
| 47°25′23″ пн. ш. 9°22′38″ сх. д. / 47.42305555558377250° пн. ш. 9.37722222224997637° сх. д. | |
| Країна | Швейцарія |
| Тип | Культурний |
| Критерії | (ii) (iv) |
| Об'єкт № | 268 |
| Регіон | Європа і Північна Америка |
| Зареєстровано: | 1983 (7 сесія) |
| | |
| | |
| Абатство Святого Галла у Вікісховищі |
Історія Редагувати
613 року ірландський чернець Галл з Гібернії, учень святого Колумбана оселився на річці Штайнах й заснував ермітаж (місце усамітнення). А засновником самого монастиря Святого Галла був Отмар Галленський з Реції. Першими ченцями були також вихідці з Реції, а згодом — представники алеманських аристократичних родин. Отмар також заснував у монастирі школу, де ченці вивчали науки й мистецтва. Велике значення для розвитку мистецтва книжкової мініатюри мала традиція Санкт-Галленської художньої школи. Рукописи, виконані та проілюстровані Санкт-Галленськими ченцями (багато з яких були родом з Британії та Ірландії), високо поціновувалися у всій Європі.
За абата Вальдо з Райхенау (740—814) було засновано монастирську бібліотеку, одну з найбагатших в Європі, під час навали угорців у 924—933 роках книги було вивезено до Райхенау. З тих часів до сьогодні збереглося близько 400 манускриптів. На прохання Карла Великого папа римський Адріан I направив до Санкт-Галлен найкращих співаків, які навчили ченців техніки григоріанського співу.
1006 року братія зареєструвала спалах наднової SN 1006.
Починаючи з X століття, монастир Св. Галла вступив у політичне суперництво з обителлю в Райхенау. У XIII столітті абати Санкт-Галлена не лише здобули гору в цьому протистоянні, але і добилися визнання монастиря як самостійного суверена у складі Священної Римської імперії.
За часів абата Пія (1630—1674) у монастирі було відкрито друкарню. 1712 року монастир був розграбований швейцарським військом, яке вивезло з собою значну частину скарбів монастиря та його книжок. Так книжки з монастиря Святого Галла потрапили до Цюриха та Берна. У 1755—1768 роках середньовічні споруди абатства було знесено, тож більшість будівель монастиря разом з його собором збудовані у XVIII столітті в силі бароко. Тоді як середньовічних споруд майже не залишилося.
У 1983 році монастир Святого Галла було занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Монастирська бібліотека Редагувати
Бібліотека монастиря Святого Галла вважалася однією з найбагатших бібліотек Середньовічної Європи. Незважаючи на втрати, вона досі володіє однією з найповніших книжкових колекцій німецькомовної літератури високого Середньовіччя. У 2005 році вона нараховувала 160 000 томів, з яких 2000 давніх манускриптів (500 з них віком понад тисячу років). У бібліотеці реалізується проект оцифрування давніх манускриптів. 628 оцифрованих манускриптів з бібліотеки вже знаходяться у вільному доступі в режимі онлайн CESG [ 2 січня 2012 у Wayback Machine.].
Одним з найцікавіших експонатів бібліотеки є План Святого Галла, складений на початку IX століття, який зображає ідеалізовану картину середньовічного монастиря (це єдиний архітектурний план, що зберігся з часів раннього Середньовіччя).
Відомі ченці Редагувати
- Ноткер Заїка
- Туотіло
- Ноткер Німецький (Тевтонський)
- Еккегард I
- Еккегард II
- Еккегард III
- Еккегард IV
- Регінбальд II Ділінгенський
- Ілдефонс з Аркса
Абати монастиря Редагувати
У списку наведено імена абатів (керівників монастиря) та роки їхнього абатства.
|
|
Література Редагувати
- Georg Thürer: St. Galler Geschichte, Staatsleben und Wirtschaft in Kanton und Stadt St. Gallen von der Urzeit bis zur Gegenwart, in 2 Bänden. St. Gallen 1953.
- Alfred Meier: Abt Pankraz Vorster und die Aufhebung der Fürstabtei St. Gallen. Diss. Universität Fribourg. Freiburg 1954 (Studia Friburgensia NF 8).
- Walter Müller: Landsatzung und Landmandat der Fürstabtei St. Gallen, Zur Gesetzgebung eines geistlichen Staates vom 15. bis zum 18. Jahrhundert. St. Gallen 1970 (Mitteilungen zur Vaterländischen Geschichte 46).
- Johannes Duft, Anton Gössi, Werner Vogler: St. Gallen, in: Helvetia Sacra III/1/2 (1986), S. 1180—1369.
- Philip Robinson: Die Fürstabtei St. Gallen und ihr Territorium (St. Galler Kultur und Geschichte; 24). St. Gallen 1995. ISBN 3-908048-25-7.
- Peter Ochsenbein (Hg.): Das Kloster St. Gallen im Mittelalter. Die kulturelle Blüte vom 8. bis zum 12. Jahrhundert. Stuttgart 1999. ISBN 3-8062-1378-X.
- Hanspeter Marti: Klosterkultur und Aufklärung in der Fürstabtei St. Gallen. St. Gallen 2003 (Monasterium Sancti Galli 2). ISBN 3-906616-55-X.
- Fürstabtei St. Gallen — Untergang und Erbe 1805/2005. St. Gallen 2005. ISBN 3-906616-75-4.
Примітки Редагувати
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абатство Святого Галла |
- Екегард IV. Історія Сент-Галленського монастиря. / / Середньовічна латинська література IV-IX ст. М. Наука. 1970. стр. 157-166. Східна література. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 11 лютого 2011.
- Офіційний сайт монастирської бібліотеки [ 22 липня 2013 у Wayback Machine.] (нім.)
- Електронна бібліотека текстів з Санкт-Галлена [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Liste der Äbte mit Kurzbiographien und Bildern auf WilNet — список абатів з короткими біографіями[недоступне посилання]
Координати: 47°25′23″ пн. ш. 9°22′38″ сх. д. / 47.42306° пн. ш. 9.37722° сх. д.