Миха́йло Васи́льович Голубо́вич (*21 листопада 1943, м. Золотоноша Черкаська область, УРСР) — український актор театру та кіно, театральний діяч, заслужений артист УРСР, народний артист УРСР (1977), депутат Луганської обласної ради від Партії Регіонів (2010—2014), так званий «народний артист ЛНР».
| Михайло Васильович Голубович | |
|---|---|
| [[File:|250px|center|alt=М. В. Голубович у фільмі «Козаки йдуть»|М. В. Голубович у фільмі «Козаки йдуть»]] | |
| М. В. Голубович у фільмі «Козаки йдуть» | |
| Ім'я при народженні | Михайло Васильович Голубович рос. Михаил Васильевич Голубович |
| Народився | 21 листопада 1943 (79 років) Золотоноша Черкаської області |
| Національність | українець |
| Громадянство | СРСР, Україна |
| Діяльність | актор, театральний діяч |
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
| Роки діяльності | 1967 — тепер. час |
| Дружина | Медведенко Валентина Федорівна, народна артистка України |
| Діти | Голубович Володимир Михайлович |
| IMDb | ID 0326744 |
| Нагороди та премії | |
| | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Біографія Редагувати
У 1967 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, акторський факультет (у В. Харченка, А. Скибенка).
З 1967 р. — актор, з 1987 р. — художній керівник української трупи Луганського музично-драматичного театру.
Член Спілки театральних діячів і Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Знак Пошани. Голова Луганської обласної організації Республіканської партії. Депутат Луганської обласної ради в 2002—2006 і з 2010 (обраний від Партії регіонів). Генерал-осавул, радник отамана управи бунчужного округу Війська Запорізького.
Володіє англійською, болгарською мовами. Заслужений артист УРСР (1972). Народний артист УРСР (1977).
Начальник управління культури і мистецтв Луганської обласної державної адміністрації з 02.1996 до 2005. Був знятий з посади після Помаранчевої революції за виступи на підтримку Віктора Януковича.[джерело?]
Актор Луганського українського музично-драматичного театру (згодом художній керівник установи).
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (30 листопада 2013), V ст. (15 грудня 2011)
На службі ЛНР Редагувати
З 2014 року працює директором у так званому «Луганському українському драматичному театрі», нагороджений відзнаками та званнями терористичного утворення ЛНР.
Ролі в театрі (понад 100) Редагувати
- Апраш («Циганка Аза» Старицького),
- Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького),
- Пархоменко («Пархоменко» Вольного),
- Фердинанд («Підступність і кохання» Шіллера),
- Жухрай («Драматична пісня» за Равенським),
- Буслай («Поріг» Дударєва),
- Спартак («Остання ніч Спартака» Откаленка),
- Антоній («Антоній і Клеопатра» за Шекспіром, премія Спілки театральних діячів України ім. А.Бучми, 1995),
- Діоген («Діоген» Рацера і Константинова) та ін.
Фільмографія Редагувати
Ролі в кіно (близько 70):
- отаман Коцур («Комісари». 1969)
- Базіль—Василь Порик («В'язні Бомона», 1970)
- Годун («Розлом», 1971)
- Зла людина (Сатана і п'ять його братів) (Пропала грамота, 1972) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
- Коста («Червона заметіль», 1973, Державна премія Молдавської РСР)
- Карпенко («Дума про Ковпака», 1973—1976)
- Артем Корчагін («Як гартувалась сталь», 1975)
- Бирюк («Бирюк», 1977)
- Синцов («Вороги», 1978)
- Василь Головин (««Мерседес» втікає від погоні», 1980) (роль озвучив актор Павло Морозенко)
- («Солом'яні дзвони», 1987)
- Василь Сорока («Десь гримить війна»)
- кошовий отаман («Дорога на Січ», 1995)
- Васюра («День переможених», 2009)
- Охоронець («Люблю, і крапка», 2011)
- Іслам-Герей («Гетьман», 2015)
У телефільмах:
- Іван Хміль («Юркові світанки», 4 серії)
- матрос Польовий («Кортик», 3 серії)
- Скажений Джо («Мустанг-іноходець»)
- командарм Сорокін («Ходіння по муках», 13 серій)
- генерал Гурко («Шлях до Софії», 5 серій)
- Василь («Дубровський», 4 серії)
- комбат Гранатуров («Берег», 2 серії),
- Вухатий («Буран», Японія),
- Парамонов («Мужність», 7 серій),
- Німий («Легенда про княгиню Ольгу»),
- Сигидин («Високий перевал», 2 серії),
- старший лейтенант Сьомушкін («Ветерани»),
- Іван («Пашки хліб»),
- Сотников («Колесо історії»),
- Роже («Щастя», Франція),
- Тарас Бульба («Дума про Тараса Бульбу», 2009) та ін.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
| Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
| Михаил Голубович: «Никогда не предам луганскую землю!» на YouTube // НТС Севастополь. — 2020. — 14 вересня. (рос.) |
- Politicians.com.ua Політики України [ 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
- Михайло Голубович на сайті «Кіно-Театр.ру» [ 4 травня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- Голубович Михайло Васильович [ 4 лютого 2014 у Wayback Machine.] на сайті Kinopoisk (рос.)