Мирон Барновський-Могила (також Бернавський; Барнавський рум. Miron Barnovschi-Movilă, пол. Miron Barnowski-Mohyła) (пом. 2 липня 1633) — господар Молдови у 1626—1629, 1633 роках.
| Мирон Барновський-Могила | |
|---|---|
| рум. Miron Barnovschi-Movilă | |
| Мирон Барновський-Могила | |
| Народився | невідомо Топорівці, Молдовське князівство |
| Помер | 2 липня 1633 Стамбул, Османська імперія ·обезголовлений османами |
| Країна | Молдовське князівство |
| Діяльність | суверен |
| Знання мов | румунська |
| Титул | молдовський господар |
| Посада | Володар Молдовського князівстваd і Володар Молдовського князівстваd |
| Військове звання | воєвода |
| Рід | Барновські |
| Батько | Дмитро Барновський |
| Мати | Єлизавета Могила |
| Герб Могила | |
|
Біографія Редагувати
Батько — боярин Дмитро Барновський. Мати Єлизавета походила з роду Могил, була племінницею господарів Молдови Ієремії та Симеона Могил.
Був чашником (1611), спетаром-зброєносцем господаря (1615—1618), старостою Чернівців (1615), паркалабом (комендантом) Хотинського замку (1618—1621), комендантом і портарем (охоронцем брам) Сучави (1622—1626).
Через хворобу господаря Раду Міхая два останні роки його правління фактично керував князівством, що дозволило йому після смерті Раду (20 січня 1626) бути обраним господарем. Сплативши 100 тисяч золотих данини, був затверджений у Високій Порті. Для відновлення економіки почав проводити реформи, але через відмову сплатити підвищену данину Османській імперії був скинутий османами з престолу 30 серпня 1629 року.
1627 року був посередником на безрезультатних переговорах з приводу будівництва османами прикордонних фортець між представником Речі Посполитої Стефаном Хмелецьким та кимось із османів і татар.
Виїхав до своїх маєтків у Речі Посполитій (одним з них було Устя-Зелене), де отримав визнання свого шляхетства (indygenat), що дозволяло користуватись шляхетськими привілеями.
1633 — молдовські бояри скинули поставленого османами господаря Олександра IV Ілляша і у квітні знову запросили на трон Мирона Барновського-Могилу. Для отримання затвердження він поїхав до Константинополя, де 3 травня 1633 р. османи ув'язнили його за підозрою у підтримці інтересів Речі Посполитої і, можливо, через доноси Василя Лупула, який підняв проти нього заколот.
2 липня 1633 р. — обезголовлений османами.
У заповіті відписав все майно монастирю Драгомирна.
Фундації Редагувати
Надавав чималі кошти на підтримку монастирів і церков. На його кошти монастир Драгомирна обвели оборонним муром з кутовими вежами (1627—1635), звели монастирі Барнова (1629), Гангу (1629).
За легендою, спричинився до розбудови найдавнішої оборонної церкви Буковини — Ільїнської (с. Топорівці (Новоселицький район)).
Завдяки його фундації після пожежі вдалось завершити Успенську церкву у Львові та відновити друкарню Львівського Ставропігійського братства (1626).
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Рудницький С. Українські козаки // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 236. — ISBN 5-319-01072-9.
- Стоцький Я. Г. Задарівський монастир св. Параскеви // Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.). — Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — С. 63. — ISBN 966-7086-24-0.
- Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Uściu Zielonym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.— Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I, tom 18. — 386 s., 509 il. — S. 295—297. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
Джерела Редагувати
- Стати В. История Молдовы. — Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002. — С. 147, 428. — 480 с. — ISBN 9975-9504-1-8. (рос.)
- Родовід Мирона Барновського-Могили
Посилання Редагувати
- Офіційна сторінка монастиря Драгомирна (Mănăstirea Dragomirna) [ 13 серпня 2006 у Wayback Machine.] (рум.)
| Попередник Раду Міхня Александр IV Ілляш | Молдовський воєвода 1626—1629 1633 | Наступник Александр V Князь (Коконул) Мовіле Мойсей |