Микола Бески́д (словац. Nikolaj Beskyd, нар. 29 червня 1883, с. Леґнава, Сх. Словаччина — пом. 11 грудня 1947, Кошиці, там само) — історик, священик, публіцист, громадсько-культурний діяч у Словаччині.
| Микола Бески́д | |
|---|---|
| словац. Nikolaj Beskyd | |
| | |
| Народився | 29 червня 1883 с. Леґнава, Сх. Словаччина |
| Помер | 11 грудня 1947 (64 роки) Кошиці, Чехословаччина |
| Країна | Чехословаччина |
| Діяльність | історик, священик, публіцист, громадсько-культурний діяч |
| Галузь | богослів'я, публіцистика, історія, літературознавство, культура і освіта[d] |
| Alma mater | Будапештський університет |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Знання мов | українська |
| Конфесія | католицька церква |
| Батько | Олександр Бескид |
| Родичі | Антон Бескид, стрийко |
Життєпис ред.
Народився 29 червня 1883 року. Його батько, Олександр Бескид (1854—1923), був сільським священиком місцевої греко-католицької церкви. Мав трьох молодших: Олександра (1887), Євгена (1890) і Корнеля (1892).
Після закінчення початкової школи навчався з 1892 в Королівській католицькій гімназії в Пряшеві, яку успішно закінчив у 1900 році. Єпископ Ян Валій відправив його як обдарованого студента вчитися на факультеті теології в Будапешті. Як молодий богослов є повноправним членом Угорської спілки істориків на основі опублікованої робота «Історія абатства в Тапольці» (1903). Після богословських досліджень, він вирішив прийняти целібат і був висвячений на священика 14 квітня 1907 в Пряшеві.
Після висвячення залишається в Пряшеві. У 1908 році призначений розпорядником єпископської адміністрації. У 1911 році він здобув докторський ступінь з філософії в університеті міста Клуж в Румунії.
У 1920 році почав випускати в Пряшеві газету «Голос Руської нації», брав участь у створенні Руської народної ради і активно працював у Спілці Олександра Духновича в Ужгороді, де він був головою видавничої секції. Різко критикував чехословацький уряд за невиконання обіцянки про автономний статус Підкарпатської Русі. Його стрийко, Антон Бескид був у 1923—1933 губернатором Підкарпатської Русі.
У 1923 році переїжджає з Пряшева до Леґнави, де служить священиком. В 1927 році іде у відставку, залишається жити в Леґнаві і зосереджується на написанні історичних праць.
Праці ред.
Опублікував роботи «Карпатська Русь» (1920), згодом «Карпаторуська правда» (1932)
Автор книжок «Ю. А. Ставровський-Попрадов» (1928), «О. В. Духнович» (1930), «Кирилиця і глаголиця» (1930), «Історія Пряшівської єпархії» (1933) та інших. Під його редакцією вийшла збірка поезій Ю. Ставровського (1928), підготовлена до друку збірка поезій О. Духновича.
Був автором багатьох статей з історії, літератури, мовознавства. Його праці мали помітне значення в справі опрацювання й більш глибокого вивчення історії та культури українців південних схилів Карпат. Писав переважно язичієм, у поглядах на історію українського населення Карпат дотримувався москвофільської орієнтації.
Див. також ред.
Література ред.
- Енциклопедичний словник Лемківщини. — Львів: Астролябія, 2013. — 751 с., іл. 16 с. ISBN 978-617-664-028-8
- Довідник «Діячі науки і культури Лемківщини». — Львів, 2000. 124 с.
- Николай Бескидъ на благо Русинів. Ужгород. Выдавателство В. Падяка, 2005.
- ПОП, И.: Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород. 2006.
- КОВАЧ, Ф.: Краєзнавчий словник Русинів-Українців Пряшівщина. Пряшів. СРУС, 1999.
- MAGOCSI, P.R. — POP, I.: Encyklopedia of Rusyn history and culture. Toronto. University of Toronto, 2002.
- POP, I.: Podkarpatská Rus osobnosti její historie, vědy a kultury. Praha. Nakladatelství Libri, 2008.
Посилання ред.
- Діячі науки і культури Лемківщини [ 18 січня 2015 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 6 вересня 2014.