? МелокактусMelocactus | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Melocactus violaceus | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Melocactus communis (Aiton) Link & Otto., 1827 | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
Мелокактус (Melocactus Link & Otto (1827)) — рід сукулентних рослин з родини кактусових.
Етимологія Редагувати
Назва походить від лат. melo — диня, яку за формою нагадують стебла цього кактуса.
Історія Редагувати
Ймовірно, саме мелокактуси були серед перших кактусів, з якими зустрілись європейці у Південній Америці. В будь-якому випадку, в Англії мелокактуси з'явились вже в кінці 15 століття.
Мелокактуси були серед 22 видів кактусів, описаних Ліннеєм в середині 18 століття. Формально рід був описаний у 1827 р.
Ареал та екологія Редагувати
Мелокактуси ростуть майже на всіх Вест-Індійських островах і в прибережних районах Центральної Америки, в тому числі на півдні Мексики, а також у Перу, Колумбії, Венесуелі та Бразилії, іноді настільки близько до моря, що бризки морської води потрапляють на рослини, але це їм не шкодить. Деякі види, в тому числі Melocactus intortus, ростуть на глинисто-перегнійних ґрунтах, більшість же — на дуже піщанистих, деколи майже на одному піску. Зустрічаються мелокактуси і у внутрішніх районах, далеко від узбережжя, наприклад бразильський Melocactus neryi.
Морфологічні ознаки Редагувати
Це поодинокі, кулясті або укороченно циліндричні рослини, що досягають деколи 1 м заввишки, але зазвичай набагато нижче, і 10-20 см в діаметрі. Стебла у них чітко ребристі, 9-20 ребер, як правило, прямих, несуть овальні, мало опушені ареоли, віддалені одна від одної на 2,5 см. Колючки не більше 2,5 см завдовжки, білого, сірого або коричневого кольору: до 15, що розходяться по сторонам, злегка вигнутих радіальних і 1-4 стирчачих центральних, дещо довших, ніж радіальні, але так само забарвлених. Мелокактуси, подібно Цефалоцереусам і Хаагеоцереусам, утворюють цефалії. Але цефалії у мелокактуса справжні, термінальні; вони являють собою компактну масу волосків і колючок (щетинкоподібних і забарвлених інакше, ніж на решті частини тіла), що з'являється на верхівці рослини. Цефалій, як правило, розвивається тільки на десятирічних або двадцятирічних кактусах, молоді ж рослини схожі на інші кулясті кактуси. Квітки дуже дрібні, зазвичай яскраво забарвлені, вони тримаються на рослині лише якихось кілька годин, але їх багато і з'являються вони кожен день протягом усього літа і осені. Пізніше на їх зміну приходять подовжені (1,25 см і більше) гладкошкірі плоди, при дозріванні різних відтінків рожевого кольору.
Культура мелокактусів Редагувати
Незважаючи на свої адаптивні здібності, рослини, перенесені з природного середовища в умови колекцій гинуть, такий кліматичний стрес рослини з тропічних та екваторіальних широт в наших умовах не здатні пережити і акліматизація неможлива. Тому найкращим способом збереження мелокактуса є їх вирощування з насіння. Сіянці розвиваються порівняно швидко і вже через 6-8 місяців готові повноцінно рости на рівні з іншими кактусами.
Субстрат для мелокактусів повинен бути достатньо пористим, та добре дренованим для пропускання надлишку води з горщику. Єдиної формули ґрунту немає, але він повинен як мінімум на 60 % складатись з пористих та гравійних складових наприклад (гравій, бита цегла), також важливою складовою є розпушувачі ґрунту (перліт, вермікуліт), відсоток ґрунту близько 10 — 30 % (дернова, глинисто-дернова, листова земля)
Особливістю кореневої системи є її розвиток в природних умовах більше в ширину по верхньому шару ґрунту, ніж у глибину. Цю генетичну пам'ять зберігають і культурні рослини. Тому миски для дорослих екземплярів повинні бути широкими і мілкими, що виключає застій вологи в нижніх шарах субстрату, однак з багаторічного досвіду спостерігалось, що мелокактуси чудово ростуть і в квадратних глибоких горщиках.
Культура мелокактусів не являє особливих складнощів. В період вегетації вони люблять багато сонця і достатньо вологи тому поливати їх потрібно вчасно (але необхідно не забувати, що ґрунт між поливами повинен повністю просохнути). В спекотні літні дні ростуть дуже швидко і за сезон можуть збільшитись більш ніж у два рази.
Зрілі рослини формують цефалій у 10 і більше років, Melocactus matanzanus може формувати цефалій у 6 — 8 років. Швидкість формування цефалію напряму залежить від умов утримання, якщо кактус цілий рік тримають на максимально можливому сонячному місці то формування цефалію пришвидшується на декілька років.
У зимовий період оптимальна температура 8 — 12 °C, більш тепліша зимівля в 15-20 °C провокує небажаний зимовий ріст та швидшій втраті запасів вологи у стеблі.
В деяких джерелах рекомендують поливати дорослі мелокактуси 2-3 рази за зиму, однак, спостерігаючи за дорослими рослинами без цілковитого поливу, не було помічено жодних втрат, рослини благополучно пережили суху зимівлю. Зимовий полив сіянців можна проводити 2-3 рази за зиму, першою ознакою, що сіянці засвоїли вологу, є збільшення розміру кактуса. З приходом весняного тепла мелокактуси пробуджують акуратним поливом, потім через пару тижнів процедуру повторюють, першою ознакою пробудження буде збільшення розміру стебла і виштовхування ягід із цефалію.
Охорона у природі Редагувати
37 видів роду Мелокактус входять до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи:
|
|
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- [[https://web.archive.org/web/20150126180059/http://www.tropicos.org/Name/40016707 Архівовано 26 січня 2015 у Wayback Machine.] Melocactus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду] (англ.)
- Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи [ 2011-08-05 у Wayback Machine.] (англ.)
Література Редагувати
- Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)
- Nigel P. Taylor. The genus Melocactus (Cactaceae) in Central and South America; — Royal Botanic Gardens, Kew. ISBN 0947643362 (англ.)
- О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. (рос.)
- Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
Джерела Редагувати
- Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
- http://www.cactuskiev.com.ua/ [ 11 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
- Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил. (рос.)
- Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6, стор. 118 (рос.)
Посилання Редагувати
- Melocactus на сайті «Desert-tropicals.com» [ 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Melocactus на сайті «The Plant List» [ 3 червня 2019 у Wayback Machine.]
- «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
- Melocactus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
- Melocactus на сайті «Plantsystematics» (англ.)
- Melocactus на сайті «Cactiguide» [ 10 червня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- http://www.cactuspro.com/encyclo/Melocactus [ 22 липня 2015 у Wayback Machine.] (фр.)
- Melocactus на сайті «Plantsplanet»[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)