«Марс-1», інші назви «Супутник-23», «1962-061A», «62061A», «00450» — радянська автоматична міжпланетна станція для дослідження Марсу. Стартувала з космодрому Байконур 1 листопада 1962 року о 16:14:16 UTC за допомогою ракети-носія «Молнія» Т103-16. Перший радянський космічний апарат запущений до Марсу.
| Марс-1 | |
|---|---|
| | |
| Основні параметри | |
| COSPAR ID | 1962-061A |
| NORAD ID | 00448 |
| Виготівник | ОКБ-1 |
| Тип апарата | пролітний |
| Проліт | Марсу |
| Штучний супутник | Сонця |
| Дата запуску | 1 листопада 1962 16:14:16 UTC |
| Ракета-носій | «Молнія» |
| Номер запуску | Т103-16 |
| Космодром | Байконур, майданчик 1 |
| Технічні параметри | |
| Маса | 893,5 кг |
| Розміри | довжина — 3,3 м, діаметр 1,1 м |
| Джерела живлення | дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², кадмій-нікелевий акумулятор |
| Платформа | МВ2-4 |
| Орбітальні дані | |
| Тип орбіти | геліоцентрична |
| Ексцентриситет | 0,269 |
| Нахил орбіти | 2,68° |
| Період обертання | 519 діб |
| Апоцентр | 0,924 а.о. |
| Перицентр | 1,604 а.о. |
У звіті космічного командування флоту США початково позначався як «Супутник-30».
77й запуск 1962 року. 45й радянський запуск. 236й космічний апарат.
Опис Редагувати
Апарат типу МВ2-4. Покращений апарат типу Венера.
Розміри Редагувати
Маса — 893,5 кг, довжина — 3,3 м, діаметр — 1,1 м, ширина з розкритими сонячними панелями і радіаторами — 4 м.
Внутрішній тиск — 1,1 атм.
Циліндричний корпус мав дві частин:
Зв'язок Редагувати
Для зв'язку використовувалися три системи:
Також у відсіку апаратури розміщувався імпульсний передавач з довжиною хвилі 5 см.
Станція автоматично передавала інформацію раз на дві доби, а з 13 грудня — раз на пʼять діб, і могла отримувати команди з Землі.
Живлення Редагувати
Живлення забезпечували дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², розміщені на протилежних сторонах апарата. Енергія зберігалася у кадмій-нікелевому акумуляторі ємністю 42 Ампер-години.
Система терморегулювання Редагувати
Двоконтурна рідинно-газова система терморегулювання, в якій рідина, проходячи по зовнішніх напівсферичних радіаторах з різними оптичними характеристиками, нагрівалася або охолоджувалася і відповідно підігрівала або охолоджувала газ усередині відсіків, підтримуючи температуру в межах 20-30°С.
Наукові прилади Редагувати
Магнітометр, розміщений на стрілі, прикріпленій до орбітального відсіку.
Телевізійно-фотографічне обладнання.
Спектрорефлексометр.
Вимірювачі радіації: газорозрядний і лічильник сцинтиляцій.
Спектрограф для вивчення озонових шарів.
Радіотелескоп з довжиною хвилі 150 і 1500 м.
Детектор мікрометеоритів.
Позиціювання і орієнтація здійснювалися за допомогою датчиків Сонця і зірок.
Політ Редагувати
1 листопада 1962 року о 16:14:16 UTC з космодрому Байконур ракетою-носієм «Молнія» Т103-16 було запущено Супутник-23 (розгінний блок з АМС) на низьку опорну орбіту з перигеєм 157 км і апогеєм 238 км і нахилом орбіти 65°.
Розгінний блок вивів станцію на міжпланетну траєкторію і відокремився, станція розгорнула сонячні батареї.
На початку польоту телеметрія повідомила про витік в одному з клапанів системи орієнтації, тому апарат переключили в стабілізацію гіроскопами.
АМС «Марс-1» активно працювала протягом чотирьох з половиною місяців, за які було здійснено 61 сеанс радіозв'язку і передано на борт близько 3000 радіокоманд. Інформація надходила раз на дві доби, а з 13 грудня — раз на пʼять діб.
У результаті пошкодження системи орієнтації 21 березня 1963 року на відстані близько 106 млн км був отриманий останній сигнал зі станції.
16 травня 1963 радянське інформаційне агентство «ТАСС» повідомило про втрату звʼязку з апаратом 21 березня.
19 червня 1963 станція пройшла за 193 тис. км від планети Марс і згодом вийшла на навколосонячну орбіту.
Завдання польоту Редагувати
- Дослідження радіо-магнітних полів та радіозв'язку у міжпланетному просторі.
- Загальне дослідження космосу
- Фотографування поверхні планети Марс з подальшою передачею зображення на Землю.
Результати Редагувати
На висотах 6 тис. — 40 тис. км від Землі апарат раз на дві хвилини фіксував зіткнення з мікрометеоритом, оскільки політ відбувався під час метеоритного дощу тауридів. Подібну щільність було зафіксовано на відстані 20 млн — 40 млн км від Землі.
У міжпланетному просторі було зафіксовано напруженість магнітного поля 3-4 гамми зі стрибками до 6-9.
Зафіксовано сонячний вітер.
Вимірювання космічних променів виявило подвоєння їхньої інтенсивності після 1959.
Було виявлено радіаційні пояси.
У результаті пошкодження системи орієнтації 21 березня 1963 року на відстані близько 106 млн км був отриманий останній сигнал зі станції, тому 19 червня 1963 станція пройшла за 193 тис. км від планети Марс без фотографування поверхні й згодом вийшла на навколосонячну орбіту.
Джерела Редагувати
- Марс-1 [ 27 лютого 2017 у Wayback Machine.] у каталозі НАСА(англ.)
- Марс-1 [ 30 грудня 2018 у Wayback Machine.] на космічних сторінках Гюнтера(англ.)
- Марс-1 [ 2 березня 2019 у Wayback Machine.] Космічна енциклопедія(англ.)
- Марс-1 [ 10 серпня 2012 у Wayback Machine.] Енциклопедія космічних апаратів(англ.)