Марков Дмитро (Димитрій) Андрійович, чи Димитрій Марків (1864, Грушів — 1938, Львів) — галицький громадський діяч та публіцист першої чверті XX сторіччя, москвофіл. Його виступ в Райхсраті російською мовою викликав протест з боку галицьких послів, внаслідок чого Д. Маркова позбавили права голосу.
| Марков Дмитро Андрійович | |
|---|---|
| Народився | 24 жовтня 1864 або 24 жовтня 1868 Грушів, Дрогобицький район, Україна |
| Помер | 26 липня 1938 Братислава, Чехословаччина |
| Країна | Австро-Угорщина |
| Діяльність | адвокат, політик, публіцист, правник |
| Alma mater | ЛНУ імені Івана Франка і Інсбруцький університет |
| Знання мов | німецька |
| Посада | посол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd |
|
Життєпис ред.
Народився у селянській родині, молодший брат журналіста Осипа Маркова.
Закінчив німецькомовну гімназію у Львові та богословський факультет Львівського університету. Довершив освіту на юридичному факультеті в Інсбруку. Брав активну участь у громадському житті. Обирався до крайового Галицького сейму, Райхсрату Австро-Угорщини. Під час виборів 1913 року, в умовах загального падіння популярності москвофілів, став єдиним кандидатом від Русско-народної партії, якому вдалося пройти до Райхсрату.
Після початку Першої світової війни Дімітрія Маркова було заарештовано. Йому та п'ятьом його товаришам було пред'явлено звинувачення у державній зраді. У захисній промові Марков відкинув звинувачення, підкреслив, що, незважаючи на свої переконання, не порушував австрійських законів. Проте, разом з іншими учасниками процесу, він був засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. Перебував у воєнній тюрмі Терезин до 1917 року, коли після смерті Франца-Йозефа І була оголошена амністія.
Після розпаду Австро-Угорщини повернувся до громадського життя, став одним з учасників Паризької мирної конференції, де разом з Дмитром Вергуном очолював делегацію галицьких русинів. Описав свою діяльність на конференції в споминах «Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции».
Після невдачі на конференції повернувся до Львова, де проживав до кінця життя, займаючись громадською діяльністю. Написав кілька робіт мемуарного характеру.
Праці ред.
- Письма публициста — 1906
- Русская и украинская идея в Австрии — 1911
- Записки о Прикарпатской Руси на мирной конференции — 1919
- Кто нас спасал в 1915 — 1934
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 14 квітня 2016.
- [1]
- Народний Комітет до руського народу: перед соймовими виборами — Львів : накладом В. Бачинського, 1913. — С. .
- Д-р Марков Д. А. — Последнее слово перед австрийским военным судом. (По стенографическому судебному протоколу). Перевели А.Х и Р. Л. — Львов, 1938. изд. газ. «Русский Голос», (Оттиск из газ. «Русский Голос»).
Джерела ред.
- Орлевич І. В. Марков Дмитро Андрійович [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 517. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Ваврик В. Р. Краткий очерк галицко-русской письменности — Лувен, 1963. (рос.)