Макалу (непальська: मकालु; кит. 马卡鲁山)) — п'ята за висотою вершина світу (8463 м, за іншими даними 8485 м), розташована за 22 км на південний схід від Джомолунгми на кордоні Китаю і Непалу. Форма гори нагадує чотирикутну піраміду з гострими гранями.
| Макалу | |
| | |
| 27°53′03″ пн. ш. 87°05′20″ сх. д. / 27.88417° пн. ш. 87.08889° сх. д.Координати: 27°53′03″ пн. ш. 87°05′20″ сх. д. / 27.88417° пн. ш. 87.08889° сх. д. | |
| Країна | Непал і КНР |
|---|---|
| Регіон | Косі[d] |
| Розташування | Китай, Непал |
| Система | Гімалаї |
| Тип | гора |
| Висота | 8463 м |
| Висота відносна | 2378 м |
| Ізоляція | 17 км |
| Перше сходження | 15 травня 1955 року |
| Макалу Макалу (Непал) | |
| Макалу у Вікісховищі |
Назва вершини найімовірніше походить від санскр. Маха-Кала, що перекладається як «Велика Чорна». Також вживається назва Кумба карна, що означає «гігант».
Історія сходжень Редагувати
Не зважаючи на те, що ця вершина була добре відома європейцям вже починаючи з другої половини XIX століття, перші спроби сходження на Макалу належать тільки до середини 50-х років XX сторіччя. Цей факт значною мірою пояснюється тим, що у гірському районі Махалангур Гімал крім Макалу розташовано також вершини Еверест та Лхоцзе, і переважна більшість експедицій, що відвідували ці місця, мали на меті підкорення найвищої вершини світу.
- 1954 — весною американська експедиція Каліфорнійського альпіністського клубу робить першу спробу сходження на вершину Південно-східним гребенем. Досягнуто висоти 7060 метрів. Восени того ж року район Макалу відвідує група французьких альпіністів, мета яких — розвідка північних схилів гори для організації серйозної експедиції наступного року. Досягнуто висоти 7880 метрів на північному гребені.
- 1955 — весною французька експедиція під керівництвом Жана Франко досягає успіху, зійшовши на вершину північним маршрутом, розвіданим восени попереднього року. 15, 16 і 17 травня трьома групами на вершину піднялися загалом 9 осіб.
- 1970 — друге сходження на Макалу. Здійснено японською експедицією південно-східним гребенем через Південно-східну вершину (маршрутом американської експедиції 1954 р.).
- 1971 — французька експедиція під керівництвом Р. Параго підіймається на вершину технічно дуже складним маршрутом — Західним ребром. Сходження відбувалося в украй несприятливих погодних умовах.
- 1975 — югославська експедиція восени прокладає новий маршрут до вершини, піднявшись ніким не пройденою до цього Південною стіною.
- 1976 — чехословацька експедиція здійснює сходження Південно-західним ребром через Південно-східну вершину.
- 1997 — російська експедиція вперше досягає вершини по Західній стіні. Це технічно найскладніший з усіх маршрутів, прокладених до вершини Макалу.
- 2004 — видатний український альпініст Владислав Терзиул досяг вершини Макалу по технічно складному Західному ребру, відомому під назвою Ребро Параго. Владислав Терзиул загинув під час спуску з гори.
- 2009 — 9 лютого Симоні Моро (Італія) та Денис Урубко (Казахстан) вперше здійснюють зимове сходження на Макалу.
- 2010 — українська експедиція прокладає новий маршрут на Макалу по лівій частині Південно-західної стіни з виходом на Ребро Параго. Вершини досягли Сергій Бублик, Дмитро Венславовський і Володимир Рошко.
Наразі[коли?] момент здійснено 206 успішних сходжень на вершину. При спробах підкорити вершину загинули 22 альпіністи.
Примітки Редагувати
- ↑ . Архів оригіналу за 25 жовтня 2011. Процитовано 31 серпня 2009.
- Geographical facts of the Main 8000ers [ 5 серпня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- . www.everestnews2004.com. Архів оригіналу за 12 травня 2012. Процитовано 1 грудня 2017.
- (укр.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2017.
Посилання Редагувати
- Макалу на сайті SummitPost [ 21 серпня 2008 у Wayback Machine.]
- Звіт про британську експедицію 2004 року [ 7 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Статистика сходжень [ 21 вересня 2008 у Wayback Machine.]
Джерела Редагувати
- Параго Робер, Сеньер Яник. Макалу. Западное ребро. — М., 1977. — 159 с.
- Вольф Яромир. Восхождение на Макалу. — М.: ФиС, 1983. — 302 с.
- Томчик В. Макалу. Короткий огляд [ 5 жовтня 2010 у Wayback Machine.]