Літопис Аскольда

«Літопис Аскольда» («Аскольдов літопис») — реконструкція літопису декількома дослідниками, який гіпотетично написано за часів правління київських князів Аскольда і Діра. Більшістю дослідників визнається науковою містифікацією.

Версії існування літопису

Про можливе існування записів християн на Русі за князя Аскольда вперше заговорив І. Є. Забєлін. На таку ідею його спонукали записи в Никонівському літописі за 60-ті роки IX століття. Однак, І. Є. Забєліна тоді дослідники не підтримали, а про його ідею надовго забули. Б. О. Рибаков суттєво розвинув цю ідею в книзі 1963 року «Давня Русь: Сказання. Билини. Літописи», виділивши записи з Никонівського літопису, що належали до «Літопису Аскольда», тим самим зробив раннім періодом літописання IX століття. Він встановив, що в Никонівському літописі знаходяться вісім фрагментів цього літопису за період 867—882 роки. При цьому, на думку історика, Аскольдів літописець користувався олександрійсько-болгарським рахунком років «від створення світу». Він також стверджував, що «Літопис Аскольда» носить на собі болгарський вплив.

М. Ю. Брайчевський з довірою поставився до побудов Б. О. Рибакова і спробував реконструювати «Літопис Аскольда». Однак в свою реконструкцію він додав не тільки ті вісім фрагментів, що були виділені Б. О. Рибаковим, але і ряд інших. На думку історика, книжники Ярослава Мудрого переробили літописні дані — перенісши події, що були пов'язані з Аскольдом, на князів Олега Віщого, Ігоря Старого, Володимира Великого (походи і договори з Візантією, хрещення тощо). Основні ідеї М. Ю. Брайчевського по Аскольдовому літописанню були відображені в декількох його роботах. В реконструюючому вигляді «Літопис Аскольда» був вперше виданий в 1988 році в журналі «Київ» (перевиданий в 2001 році, а в 2009 році був виданий уривок).

Наступним прихильником існування «Літопису Аскольда» виступив П. М. Сас в своїй статті. Він в «Катехизмі» 1627 року Лаврентія Зизанія знайшов сліди Аскольдова літописця. Автор вибрав для пошуку літописання IX—X століть текст неісторичного характеру, а саме маленький уривок, де йдеться про чотири хрещення Русі. П. М. Сас припускав, що Зизанію могли бути доступні джерела (наприклад, тексти «Невідомого літописця»), які інформували про християнізацію Русі IX століття, які згодом до нас не дійшли.

Критика

До гіпотез Б. О. Рибакова та М. Ю. Брайчевського про існування «Літопису Аскольда» дослідники в основному відносяться скептично. На думку П. П. Толочка, можна лише припустити на підставі аналізу Никонівського літопису та Повісті врем'яних літ, що за часів князя Аскольда або трохи пізніше в Києві могли з'явитися поодинокі записи. Але говорити про стійку літописну традицію в IX столітті не доводиться. В. М. Ричка стверджує, що «Літопис Аскольда» М. Ю. Брайчевського є «ілюзією джерельної реальності». Проте, це яскравий пам'ятник суспільно-політичної думки XX століття.

Видання «Літопису Аскольда»

• Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда // Вибране. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. — Т. II. — С. 762—773. — ISBN 978-966-355-029-9.
• Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда // Київ. — 1988. — № 2. — С. 146—170.
• Брайчевський М. Ю. Літопис Аскольда. — К. : Український центр духовної культури, 2001. — С. 7—43.

Примітки

1. Забелин, 1876, с. 472—476.
2. Толочко Летописи, 2003, с. 10—11.
3. Рыбаков Киевская Русь, 1982, с. 115.
4. Толочко Рыбаков, 1998, с. 6.
5. Толочко Летописи, 2003, с. 11—12.
6. Рычка, 2012, с. 15.
7. Рыбаков, 1963, с. 168—172.
8. Лурье, 1997, с. 91—92.
9. Рычка, 2012, с. 16.
10. Брайчевский, 1986, с. 31—38.
11. Брайчевский Утверждение, 1989, с. 62, 206, 207, 216, 227, 238.
12. Літопис Аскольда, 1988.
13. Літопис Аскольда1, 2001.
14. Літопис Аскольда2, 2009.
15. Сас, 1993, с. 213—214.
16. Русина, 2009, с. 355—356.
17. Толочко, 2000, с. 694.
18. Сас, 1993, с. 216—217.
19. Толочко, 2000, с. 692.
20. Никитин, 2001, с. 17.
21. Толочко Летописи, 2003, с. 12.
22. Рычка, 2012, с. 15—25.
23. Толочко Летописи, 2003, с. 13.
24. Рычка, 2012, с. 25.

Джерела

• Брайчевский М. Ю. Неизвестное письмо патриарха Фотия киевскому кагану Аскольду и митрополиту Михаилу Сирину // Византийский временник. — 1986. — Т. 47. — С. 31—38. (рос.)
• Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. — К. : Наукова думка, 1989. — 296 с. — ISBN 5-12-001172-1. (рос.)
• Забелин И. Е. История русской жизни с древнейших времён. — М. : И. К. Грачёв, 1876. — Т. 1. — 647 с. (рос.)
• Лурье Я. С. История России в летописании и восприятии Нового Времени // Россия Древняя и Россия Новая. — СПб. : Дмитрий Буланин, 1997. — С. 13—171. (рос.)
• Никитин, А. Л. Основания русской истории: Мифологемы и факты. — М. : Аграф, 2001. — 768 с. — ISBN 5-7784-0041-1. (рос.)
• Русина Е. В. Публикация источников XVI—XVIII ст. в постсоветской Украине // Cahiers du monde russe. — 2009. — № 2/50. — С. 347—359. (рос.)
• Рыбаков Б. А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. — М. : Академия наук СССР, 1963. — 360 с. (рос.)
• Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. — М. : Наука, 1982. — 592 с. (рос.)
• Рычка В. М. «Летопись Аскольда»: об источниковедческих мнимостях и казусах историографии // Казус: Индивидуальное и уникальное в истории — 2007—2009. — РГГУ, 2012. — Вип. 9. — С. 15—27. — ISBN 978-5-7281-1151-1. (рос.)
• Сас П. М. Концепція хрещення Русі Лаврентія Зизанія // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1993. — Т. 225. — С. 204—231.
• Толочко О. П. Ще раз про «Літопис Аскольда» (Дещо про міфи української текстології) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 2000. — Т. 240. — С. 690—701.
• Толочко П. П. Б. А. Рыбаков — выдающийся историк и археолог // Археологія. — 1998. — № 2. — С. 3—9. (рос.)
• Толочко П. П. Русские летописи и летописцы X—XIII вв. — СПб. : Алетейя, 2003. — 296 с. — ISBN 5-89329-557-9. (рос.)