Любомир Левчев

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левчев.

Любоми́р Спиридо́нов Ле́вчев (болг. Любомир Спиридонов Левчев; 27 квітня 1935(19350427), Троян, Болгарія — 25 вересня 2019, Софія, Болгарія) — болгарський поет і прозаїк.

Любомир Левчев
Любомир Спиридонов Левчев
Ім'я при народженні	болг. Любомир Спиридонов Левчев
Народився	27 квітня 1935(1935-04-27) Троян, Третє Болгарське царство
Помер	25 вересня 2019(2019-09-25) (84 роки) Софія, Болгарія
Поховання	Центральний цвинтар Софії^d
Громадянство	Болгарія
Діяльність	поет, прозаїк
Alma mater	Софійський університет Святого Климента Охридського
Мова творів	болгарська
Роки активності	1957—2019
Жанр	лірика, роман, есей
Членство	Q2695853? і Спілка болгарських письменників
Партія	Болгарська комуністична партія
У шлюбі з	Dora Boneva^d
Діти	Владимир Левчев
Нагороди	honorary citizen of Sofia^d (2018) Золотий вінець (2010)
Висловлювання у Вікіцитатах

Дійсний член Європейської академії мистецтва, науки і культури (Париж, Франція). Удостоєний багатьох міжнародних нагород, зокрема золотої медалі Французької академії за поезію і почесного звання «Лицар поезії» (1985). Член-засновник Європейської академії поезії (Люксембург). Почесний доктор Єльського університету (США). Член Міжнародного літературного фонду (Москва). Батько поета Владимира Левчева і художниці Марти Левчевої. Був одружений з художницею Дорою Боневою.

Біографія

Любомир Левчев народився 27 квітня 1935 року в Трояні. 1953 року закінчив гімназію в Софії й вступив на філософсько-історичний факультет Софійського університету. У 1957 році закінчив цей вищий навчальний заклад, здобувши спеціальність «Бібліографія і бібліотекознавство». У шкільні та студентські роки був секретарем комсомольських організацій. 1961 року вступив до Комуністичної партії Болгарії. З 1959 по 1963 рік працював інструктором Центрального комітету Димитровської комуністичної спілки молоді.

В 1961–1971 роках обіймав посаду редактора і головного редактора газети «Литературен фронт». З 1972 по 1975 рік був заступником голови Національної ради Вітчизняного фронту. Згодом став першим заступником голови Комітету культури. Голова Спілки болгарських письменників з 1979 по 1988 роки. Левчев належав до близького оточення Тодора Живкова — так званої мисливської партії, своєрідного неформального дорадчого штабу. Був членом президії Національних зборів Республіки Болгарія, Всесвітньої ради миру та Європейської академії наук і мистецтв.

З 1975 по 1979 рік Левчев був першим заступником міністра культури Народної Республіки Болгарії. Голова Спілки болгарських письменників у 1979-1988 роках. Був депутатом Народних зборів Болгарії VI i VII скликань. Належав до членів Центрального комітету Болгарської комуністичної партії.

Любомир Левчев працював на радіо «Софія». З 1991 був власник і головний редактор міжнародного видавничого дому «Орфей», що публікує збірки поезії й видає однойменний журнал.

Любомир Левчев опублікував свою першу збірку поезій «Зорі — мої» у 1957 році. Загалом за кордоном вийшло 58 його перекладених книжок у 36 країнах. Автор трьох романів і сценаріїв фільмів «Мовчазні шляхи», «Загибель Александра Великого», «Солодке і гірке».

До сімдесятиліття поета вийшло у світ зібрання його творів у семи томах.

Твори

Поезія

• «Звездите са мои. Стихотворения» (1957) — «Зірки — мої»
• «Завинаги. Стихотворения» (1960) — «Назавжди»
• «Позиция. Стихотворения» (1962) — «Позиція»
• «Но преди да остарея. Стихотворения» (1964) — «Перш ніж постаріюся»
• «Пристрастия. Стихотворения» (1966) — «Пристрасті»
• «Обсерватория. Стихотворения» (1967) — «Обсерваторія»
• «Рецитал. Стихотворения» (1968) — «Сольний концерт»
• «Стрелбище. Стихотворения» (1971, 1974) — «Стрільбище»
• «Дневник за изгаряне. Стихотворения» (1973, 1975) — «Щоденник на спалення»
• «Звездопът. Поеми» (1973) — «Зірковий шлях»
• «Свобода. Стихове» (1974) — «Свобода»
• «Самосъд. Стихотворения из десет книги» (1975) — «Самосуд»
• «Изход. Стихове» (1976) — «Вихід»
• «Поздрав към огъня. Стихове» (1976, 1978) — «Вітання до вогню»
• «Откъс. Стихове» (1980) — «Уривок»
• «Заклинания. Стихотворения» (1981) — «Заклинання»
• «Лък. Стихотворения» (1983) — «Лук»
• «Самосъд'83. Стихотворения из четиринадесет книги» (1983) — «Самосуд-83. Вірші з чотирнадцяти книжок»
• «Работническа кръв. Стихотворения» (1984) — «Робітнича кров»
• «Бавен марш и други стихотворения» (1984) — «Повільний марш та інші вірші»
• «Метроном. Стихове» (1986) — «Метроном»
• «Седмата смърт. Стихове» (1989) — Сьома смерть""
• «Отвъд. Стихотворения» (1994) — «По той бік»
• «Небесен срив. Стихотворения» (1996) — «Небесне скинення»
• «Пръстен от пръст» (1999) — «Перстень з праху»
• «Селена» (2001) — «Селена»
• «Вечерен акт» (2003) — «Вечірній акт»
• «Пепел от светлина» (2005) — «Попіл світла»
• «Окончания» (2006) — «Закінчення»
• «Кон със зелени крила» (2009) — «Кінь із зеленими крилами»
• «Капризната игра на времената» (2010) — «Примхлива забава часів»
• «Седемдесет и седем стихотворения» (2012) — «Сімдесят і сім віршів»
• «В невидимата кула» (2014)
• «Самосън» (2017) — «Самосон»

На слова Левчева покладено пісні «Щоб я тебе прагнув» («Да те жадувам», рок-група «Сигнал») і «Після кохання» («След любов», композитор Александр Йосифов; ввійшла до альбома «Борис Гуджунов '78»).

Проза, есеї, мемуари

• «Поетическото изкуство» (1986) — «Поетичне мистецтво»
• «Убий българина». Роман (1988) — «Убий болгарина»
• «Ти си следващият» — роман (2001) — «Ти наступний»
• «Размисли за орфизма» — «Роздуми про орфізм»
• «Писма от Ада. Есета». София: Стандарт, 2008, 262 с. — «Листи з Пекла»
• «Панихида за мъртвото време» (2011),, — «Панахида по мертвому часі»

Нагороди

Міжнародні

• Золота медаль за поезію від Французької академії, звання «Лицар поезії» (1985)
• Медаль Асоціації венесуельських письменників (1985)
• Премія імені Мате Залки (Росія, 1986);
• Премія імені Бориса Полевого (Росія, 1986);
• Велика премія від інституту імені Пушкіна^[ru] та Сорбонни (1989);
• Світова премія за містичну поезію «Фернандо Рієло» (1993)
• Орден «За заслуги» III ступеня (1997, Україна) — «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-болгарських відносин, популяризацію української літератури в Республіці Болгарія»
• Орден імені Володимира Маяковського, заснований Спілкою письменників у Євразії та Спілкою письменників і перекладачів Росії (2009)
• Літературно-громадська премія «Хай завжди світиш» (2009)
• Премія «Золотий вінець», (2010)
• Літературна премія імені Вільяма Мередіта (США, 2013)

Болгарські

• Димитровська премія (1972)
• Звання народного діяча мистецтва і культури (1977)
• Національна літературна премія Пеньо Пенева (1984)
• Почесний докторат Університету бібліотекознавства й інформаційних технологій (2005)
• З нагоди 70-ліття у 2006 році президент Георгій Пирванов нагородив Любомира Левчева орденом Орден «Стара планіна» I ступеня за «особливо великі заслуги перед Болгарією, за розвиток і популяризування болгарського мистецтва і культури»
• Почесний докторат Бургаського вільного університету (протокол № 3 від 12.05.2006)
• У 2008 році Любомир Левчев одержав національну премію імені Христо Данова за всю творчість загалом
• Почесне громадянство міста Смолян (2010)
• Національна літературна премія Івана Вазова (2013)
• Медаль імені Івана Вазова від Спілки болгарських письменників (2014)
• Почесне громадянство міста Софія (2015)

Переклади українською

• «Повільний марш» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2019. Збірка поезій. Переклав Віктор Мельник

Зовнішні зв'язки

• Любомир Левчев, Вірші [ 13 листопада 2012 у Wayback Machine.]. «Пламък», № 1&2 від 2002 року
• Вірші та поеми Любомира Левчева на сайті LiterNet [ 18 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Любомир Левчев, Вірші^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}. «Европа 2001»
• Любомир Левчев, «Човекът на многото книги» (По темата «Книгите на моя живот» — Любомир Левчев). «Жената днес»
• Константин Еленков, «Поетът няма тайни от читателя» [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.], в. «Дума», 28 юни 2005
• «Любомир Левчев: Хората се страхуват най-вече от неизвестността (Поезията е по-скоро заболяване, а не оздравяване, смята поетът на прага на 70-годишнината си)» [ 5 травня 2015 у Wayback Machine.], інтерв'ю Марії Мітевої, «Сега», 27 квітня 2005 року
• , блок містить дві статті: «Істини для Любомира Левчева» (Дончо Цончев); «Для кращого коваля» (Тома Марков), а також новий вірш Левчева. «Труд», 26 квітня 2010 року
• Георгій Марков, «Писмо до Любомир Левчев — поет» [ 31 жовтня 2012 у Wayback Machine.], сайт LiterNet, 10 вересня 2006, № 9 (82)
• Виконання пісні «Щоб я тебе прагнув» [ 25 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Народни представители в Седмо народно събрание на Народна република България, ДПК «Димитър Благоев», 1977, с. 260
3. «История на Народна република България: Режимът и обществото» / Ивайло Знеполски. — «Политическото развитие на България през 50-те – 80-те години на XX век». — София : «Сиела софт енд паблишинг», 2009. — С. 164. — ISBN 978-954-28-0588-5.
4. Народни представители в девето народно събрание на Народна република България, Изд. Наука и изкуство, 1987, с. 285
5. . Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 23 листопада 2015. 
6. Анахіт Хачикян, Міні-репортаж із прем'єри "Вечірнього акту. «Култура», 21.03.2003 [ 04.03.2016, у Wayback Machine.]
7. Марин Бодаков, «Ходене по буквите» [ 7 квітня 2014 у Wayback Machine.], в. «Култура», № 6 (2755), 14.012.2014
8. «Самотата е работилницата на поета» [ 2016-03-05 у Wayback Machine.], інтерв'ю Валерія Велева. «Стандарт», 26 вересня 2011
9. «Нито вълк, нито брат. Човек за човека е българин» [ 14 травня 2012 у Wayback Machine.], інтерв'ю Пенчо Ковачева. «24 часа», 19 листопада 2011
10. Аглика Георгиева, "Левчев се изповядва в «Панихида на мъртвото време» [ 10 липня 2012 у Wayback Machine.]. «Новинар», 26 вересня 2011
11. The Fernando Rielo World Prize for Mystical Poetry, Thirty-First Annual Award — Rules^{[недоступне посилання з липня 2019]}
12. . Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 5 жовтня 2019. 
13. "Левчев с орден «Маяковски» [ 16 вересня 2014 у Wayback Machine.], plovdiv-online.com, 31.07.2009
14. «Струга уште еднаш ќе ја празнува поезијата», Невена Поповска, 19.08.2010 http://utrinski.com.mk/?ItemID=B95B0311D450CD46ABDE3BC8A4A75FD8 «Струга уште еднаш ќе ја празнува поезијата», Невена Поповска, 19.08.2010.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
15. . Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 26 серпня 2013. 
16. Указ № 800 від 23.05.1977. Обн. ДВ. бр. 43 від 03.06.1977
17. "Лауреати на Националната литературна награда «Пеньо Пенев» [ 29 квітня 2013 у Wayback Machine.], сайт на Дом-музей «Пеньо Пенев» в Димитровград
18. Почетни доктори на Бургаския свободен университет [ 15 липня 2014 у Wayback Machine.], сайт УніБІТ, 17.05.2005
19. http://www.president.bg/news.php?id=2390&st=0 «Президентът връчи ордени на Любомир Левчев, Недялко Йорданов и Александър Морфов». Президентський сайт, 01.03.2006
20. . Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 12 квітня 2022. 
21. Веселин Максимов, Любомир Левчев — Доктор хонорис кауза на БСУ [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.], Дарик Бургас, 05.12.2006
22. Лауреати на националната награда Христо Г. Данов 2008 [ 19 листопада 2012 у Wayback Machine.], сайт міністерства культури Болгарії, 14 червня 2008 року
23. «Любомир Левчев стана почетен гражданин на Смолян» [ 15 вересня 2014 у Wayback Machine.], smolyandnes.com, 21 май 2010 г.
24. «Любомир Левчев — почетен гражданин на Смолян» [ 15 вересня 2014 у Wayback Machine.], в. «24 часа», 22 май 2010 г.
25. Сайт "Факел". "Любомир Левчев е носителят на Вазовата награда". Архів оригіналу за 26 серпня 2013. Процитовано 26 серпня 2013. 
26. Рекорден брой награди раздаде СБП [ 22 грудня 2014 у Wayback Machine.], Преса Дейли.
27. Решение № 243 по т. 49, обявено на 29.04.2015 [ 05.05.2015, у Wayback Machine.], сайт на Столична община
28. Дневен ред на заседанието на Столичния общински съвет, проведено на 23 април 2015 г. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт на Столична община