Луїс Вільям Вейн (англ. Louis William Wain) (нар.5 серпня 1860, Клеркенвелл, Лондон — пом.4 липня 1939) — англійський художник, відомий своїми численними антропоморфними зображеннями котів, кішок і кошенят.
| Луїс Вільям Вейн | |
|---|---|
| Louis William Wain | |
| | |
| Луїс Вейн за своїм креслярським столом близько 1890 року. З книги «Луїс Вейн - Людина, яка малювала котів». | |
| Народження | 5 серпня 1860 Клеркенвелл, Лондон |
| Смерть | 4 липня 1939 (78 років) |
| London Colneyd, St Albans[d], Гартфордшир, Англія, Велика Британія | |
| Поховання | St Mary's Catholic Cemetery, Kensal Greend |
| Країна | Велика Британія Сполучене Королівство |
| Жанр | живопис |
| Навчання | West London School of Artd |
| Діяльність | художник, ілюстратор |
| Напрямок | антропоморфізм |
| Роки творчості | 1880 — 1939–1939 |
| | |
| Луїс Вейн у Вікісховищі |
Життя та праця Редагувати
Луїс Вільям Вейн був найстаршою дитиною в родині, серед п'яти сестер, жодна з яких ніколи не вийшла заміж. У віці тридцяти років наймолодша сестра була визнана божевільною і поміщена в божевільню. Решта сестер все своє життя прожили з матір'ю, майже як і сам Луїс, який прожив з нею більшу частину свого життя. Мати Луїса займалася оформленням церков і створенням візерунків для турецьких килимів.
У дитинстві Луїс часто прогулював школу і подовгу гуляв Лондоном. Закінчивши вчитися, Вейн поступив до школи мистецтв Західного Лондона, а після її закінчення деякий час викладав. Коли йому було 20 років, його батько помер, тож Вейну довелося утримувати свою матір і сестер.
Незабаром після смерті батька Луїс залишає викладання і стає вільним художником. В основному він малює тварин і сільське життя, співпрацюючи з кількома журналами, такі як «Illustrated Sporting and Dramatic News» і «Illustrated London News». У 1880-х роботи Луїса Вейна зображали переважно англійське сільське життя: будинки, садиби і тварин, яких йому доводилося замальовувати на сільськогосподарських виставках. В його роботах того періоду фігурує багато тварин, вміння малювати яких він зберіг на все життя. У свій час він збирався заробляти на життя, малюючи виключно портрети собак.
У віці двадцяти трьох років Вейн, усупереч волі сім'ї, побереться з гувернанткою своїх сестер Емілі Річардсон, що була старша за нього на десять років, і переїжджає жити до неї в Хемпстед на півночі Лондона. Незабаром у Емілі виявляють рак і вона помирає через три роки після весілля. Під час хвороби єдиною розрадою Емілі було домашнє чорно-біле кошеня Пітер . Щоб порадувати Емілі, Вейн навчив його різним трюкам: кіт носив окуляри і сидів сумирно перед книгою, роблячи вигляд, що читає. У цей час сам Луїс починає малювати з нього численні ескізи. Пізніше Вейн писав про Пітера: «саме йому належить закладення основи для моєї кар'єри, він дав мені поштовх для розвитку моїх навичок і дав основу для моїх робіт». Пітер зображений на багатьох ранніх роботах Вейна.
У 1886 році Вейн отримує замовлення на оформлення дитячої книжки «Заклад мадам Таббі». Перший малюнок Вейна зі схожими на людину кішками був опублікований у різдвяному випуску «llustrated London News» під назвою «Різдвяна вечірка кошенят» (A Kittens' Christmas Party). На малюнку, складеному з 11 секцій, були зображені 150 кішок (багато з яких були схожі на Пітера). На цьому малюнку кішки все ще ходили на чотирьох лапах, були без одягу і не мали того самого характерного для картин Вейна виразу морди, схожого на людське обличчя. У наступні роки кішки Вейна встали на задні лапи, стали широко посміхатися, використовувати іншу, майже людську міміку і носити звичайний людський одяг. На картинах Вейна кішки грають на музичних інструментах, п'ють чай, грають у карти, рибалять, курять і слухають оперу.
Протягом наступних 30 років Вейн активно творить, іноді навіть до 600 малюнків на рік. Він ілюстрував близько сотні книг для дітей, і його роботи часто з'являлися в газетах і журналах, наприклад у «Щорічнику Луїса Вейна»(Louis Wain Annual), який виходив з 1901 з 1915рр.. В 1902 році англійська пошта дозволила повністю заповнювати лицьову сторону листівок зображенням, і з тих пір листівки з малюнками Вейна здобули величезну популярність.
Ілюстрації Вейна часто пародіювали людську поведінку, були яскравою сатирою на модні течії і тенденції, що з'являлися у суспільстві. Вейн писав: «Я беру свій блокнот до ресторану чи у будь-яке інше жваве місце і просто малюю людей в їхніх звичайних позах як котів, наділяючи їх як можна більш людськими рисами. Це надає моїм роботам подвійну природу, і я вважаю їх своїми найкращими жартами».
Боротьба за права тварин Редагувати
Вейн брав участь у кількох благодійних товариствах, які працювали на благо тварин, таких, як Управлінська рада ліги наших німих друзів, Товариство захисту кішок, і Суспільство проти вівісекції. У 1890р. Вейн обирається президентом Англійського Національного котячого клубу. Вейн сподівався, що ця діяльність допоможе «зжити всю ненависть до кішок» в Англії.
Герберт Веллс говорив про нього: «Він перетворив себе на кота. Він винайшов котячий стиль, котяче суспільство, цілий котячий світ. Усі англійські коти повинні соромитися, якщо не будуть хоча б трохи схожими на котів Луїса Вейна».
Перша світова війна і фінансові труднощі Редагувати
Незважаючи на популярність, все своє життя Вейн зазнавав фінансових труднощів. Він повинен був утримувати матір і сестер, але в нього не було «ділової жилки». Вейн був простодушний і його було легко обдурити, його часто втягували в фінансові авантюри. Він ніколи не торгувався, що не раз підводило його у видавничому світі. Він не дбав про авторські права на малюнки, і часто продавав свої малюнки цілком, не залишаючи собі прав на їхнє перевидання. В 1907 він був притягнутий до суду міста Кент за великий борг, і Вейн був змушений перебратись в Америку, щоб уникнути скандалу, сподіваючись повернутися на батьківщину через кілька місяців. У Нью-Йорку його виставка була тепло зустрінута публікою. У США Вейн продовжує займатися малюванням коміксів для Hearst Newspapers і вкладає практично всі свої гроші в якийсь «чудовий винахід», який так і не був реалізований. У 1910р. в Англії помирає мати художника, і Вейн вирішує повернутися на батьківщину. Під час Першої світової війни Луїс Вейн практично втратив засоби до існування, а після війни опинився на межі бідності. З 1914 по 1918 роки Вейн отримав лише шість замовлень на ілюстрацію книг.
Останні роки життя Редагувати
Відомо, що останні роки свого життя Луїс страждав від шизофренії. Луїса Вейна завжди вважали досить чарівною, але дивною людиною: він постійно плутався і не міг відрізнити факти від вимислу. Поступово його ексцентричність перетворилася на серйозне психічне захворювання. У нього виявився психічний розлад, який став прогресувати з роками. З моменту початку хвороби популярність Вейна стала падати. Поведінка та особисті якості Вейна сильно змінилися, він почав страждати від галюцинацій. Раніше Луїс був м'якою і довірливою людиною, але пізніше став агресивним і підозрілим, особливо до своїх сестер. Він заявляв, що мерехтіння кадрів на кіноекранах крали електрику з їхніх мізків, і що вони крадуть у нього гроші. Він почав блукати вулицями вночі, став часто переставляти меблі в будинку і проводив час на самоті, закрившись у своїй кімнаті, де писав незв'язні тексти.
В 1924 році Луїс був поміщений у Спрингфілдську психіатричну лікарню після того, як спустив свою сестру зі сходів. Через рік про це дізналася преса, і обставини його хвороби набули широкого розголосу, що призвело до візитів таких видатних людей, як Герберт Веллс, Ден Райдер і особистого втручання у справу прем'єр-міністра Великої Британії. Був організований фонд допомоги художнику, і Вейн був переведений в Бетлемську королівську лікарню, а потім, в 1930 році, в лікарню Непсбері поруч із Сент-Елбанс в Гартфордширі, на північ від Лондона. У цій клініці було відносно затишно, там був сад і цілий котячий розплідник, і Вейн провів там свої останні роки цілком мирно. Хоча хвороба прогресувала, його колишня м'яка натура повернулася до нього і він продовжував малювати в своє задоволення. Його роботи цього періоду характеризуються яскравими відтінками і квітами, складними абстрактними візерунками, хоча основна його тема — кішки — довгий час залишалася незмінною, поки не була остаточно витиснута фракталоподібними візерунками.
Серія з чотирьох робіт Вейна часто використовується як приклад в підручниках з психіатрії для ілюстрації змін стилю творчості в результаті розвитку психічної хвороби з плином часу. Але насправді ці зображення були створені в іншому порядку, а не в тому, в якому їх зазвичай демонструють. Усі свої малюнки цього періоду Вейн підписував, іноді залишаючи на звороті дивні, незв'язні міркування.
В останні дні свого життя Вейн остаточно втратив розум і був прикутий до ліжка. Він кожний раз піднімав голосний крик, коли до нього підходили лікарі, щоб зробити процедури. Помер художник 4 липня 1939 р. від відмови нирок і атеросклерозу.
Посмертна популярність Редагувати
Роботи Луїса Вейна знову отримали популярність в 90-х роках XX століття. Численні листівки з малюнками Вейна стали об'єктом колекціонування, ціна на них підскочила до 500-800 доларів США. Оригінальні малюнки та акварелі продаються за ціною від 5 до 35 тисяч доларів.
Бібліографія Редагувати
- Patricia Allderidge. The Cats of Louis Wain. — Bibliotheque de l'Image, 2000. — ISBN 2-909808-91-2.
Зовнішні посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луїс Вейн |
- (англ.)
- Louis Wain's Kitten Book [ 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
- (англ.)
- 20Page% 202.htm Приклад того, як стиль Вейна змінювався в міру прогресування шизофренії (англ.)
- Малюнки Вейна під час його перебування в психіатричній лікарні [ 10 червня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
- Waincats [ 30 січня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- (англ.)
- (англ.)
- (англ.)
- Depicter of cats. Death of Mr. L. W. Wain. // The West Australian — Perth: 1939. — ISSN 0312-6323
- ↑ RKDartists