Я́ків Юхи́мович Лизогу́б (1675, Гельмязів — 1749, Глухів) — військовий і політичний діяч, з старшинного роду Лизогубів, відомого з часів Хмельниччини.
| Яків Лизогуб | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Яків Лизогуб |
| Народився | 1675 Гельмязів |
| Помер | 24 січня 1749 Санкт-Петербург |
| Поховання | Олександро-Невська лавра |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Гетьманщина |
| Діяльність | дипломат |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Військове звання | генеральний бунчужний, генеральний обозний, наказний гетьман |
| Конфесія | православний |
| Рід | Лизогуби |
| Батько | Юхим Якович Лизогуб |
| Мати | Любов Петрівна Дорошенко |
| У шлюбі з | Феодора Іванівна Мирович |
| Діти | Григорій, Іван, Катерина, Марія, Пелагея, Олена, ще 1 син та 1 донька |
| | |
Походження Редагувати
Народився у родині Юхима Лизогуба та Любові Петрівни Лизогуб, уродженої Дорошенко. По матері, доводився внуком гетьманові Петрові Дорошенку. Навчався у Києво-Могилянській академії. Був одружений з Федорою — донькою переяславського полковника Івана Мировича.
Служба Редагувати
Закінчивши навчання розпочав службу при гетьмані Іванові Мазепі. В 1694 їздив до Москви посланцем від нього до царя Петра І. 29 липня 1696 під натиском українських козаків, якими командував чернігівський полковник Яків Лизогуб, Петру І здалася фортеця Азов.
Брав участь у Великій Північній війні (1700—1721). У 1707 році, в чині бунчукового товариша, він, з генеральним осавулом Іваном Скоропадським та князем Волконським був на Віслі та в Ченстохові, звідки й супроводжував польського посла, воєводу Мазовецького, до Києва.
В 1713-28 роках — генеральний бунчужний.
В 1723-24 роках разом з полковником Данилом Апостолом і генеральним осавулом Василем Жураківським був за наказом Петра І заарештований та ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Після смерті Петра І звільнений і деякий час був змушений жити у Петербурзі.
В 1728-49 роках — генеральний обозний, керівник українського уряду у 1733—1734 роках. Будучи призначений наказним гетьманом, командував 10-тисячним українським корпусом, який діяв у Польщі проти прибічників короля Станіслава І Лещинського. Представник української старшини в російських органах управління Гетьманщиною, брав участь в польських (1733), турецьких (1737) походах.
В травні 1736 року російсько-українська армія під командуванням графа Б. Мініха та наказного гетьмана Якова Лизогуба 20 (31 травня) 1736 року штурмом здобула Перекоп, 5 (16 червня) — Козлов (Євпаторію), 17 (28 червня) — Бахчисарай (див. Кримські походи 1736-38).
Боротьба за українські права Редагувати
У 1740—1743 роках очолював комісію, яка складала кодекс законів «Права, за якими судиться малоросійський народ».
У 1745-49 роках входив до складу старшинської делегації, що добивалась відновлення гетьманства. Їздив, разом з іншими, з цим ходатайством до імператорського двору в Петербург. Їхнє прохання про відновлення гетьманства було виконане в 1747 році і старий Лизогуб, так і не виїхавши з Петербургу, захворів і вмер 24 січня 1749 року та був похований в Олександро-Невській лаврі.
На думку окремих дослідників був автором Лизогубівського літопису — історичного твору, складеного близько 1742 року, цінного джерела до історії України.
Примітки Редагувати
- Бойко І. ПРО ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА КОДЕКСОМ 1743 РОКУ.// Право України. — 1999. — № 3.- С. 88-90.
Джерела Редагувати
- Довідник з історії України [ 17 січня 2008 у Wayback Machine.]
Посилання Редагувати
- Лизогуб Яків [ 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 828. — 1000 екз.