Лазарев Іван Гаврилович Іва н Гаври лович Ла зарев 19 січня 1898 27 вересня 1979 радянський воєначальник генерал лейтена


		Медаль «За оборону Москви»	Медаль «За оборону Ленінграда»

Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»	Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Лазарев Іван Гаврилович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лазарев.

Життєпис ред.

Народився 7 (19) січня 1898 року в селі Велике Середнє Мосальського повіту Калузької губернії Російської імперії (нині — Юхновського району Калузької області Росії), в селянській родині. Росіянин. У 1914 році розпочав трудову діяльність токарем на заводі «Промет» у Петрограді.

У жовтні 1917 року вступив до партії лівих есерів. Після виступів есерів навесні та влітку 1918 року, залишив лави партії й вступив до РКП(б).

У січні 1918 року добровільно вступив на 2-гі Петроградські радянські артилерійські курси червоних командирів. У лавах Червоної армії з 1918 року: після закінчення курсів у листопаді 1918 року призначений старшим інструктором Петроградського легкого артилерійського запасного дивізіону.

Громадянська війна в Росії ред.

Учасник Громадянської війни в Росії: з квітня 1919 року — командир 1-ї легкої позиційної батареї Самарського, згодом — Пензенського укріпленого районів на Східному фронті.

У грудні 1919 року направлений в розпорядження штабу Туркестанського фронту. У січні 1920 року вступив у командування кінно-гірською батареєю 3-го дивізіону 3-ї кавалерійської дивізії.

З червня 1920 року — командир кінно-гірської батареї Заволзької зведеної бригади Заволзького військового округу. Брав участь у придушенні антибільшовицького повстання О. В. Сапожкова. Наприкінці вересня того ж року направлений командиром батареї 6-ї армії Південного фронту.

З листопада 1920 по лютий 1921 року, як командир батареї зведеного дивізіону Заволзької артилерійської бригади, брав участь у боротьбі з формуваннями Революційної повстанської армії України Н. І. Махна.

З травня 1921 року перебував у розпорядженні начальника артилерії Харківського військового округу.

Міжвоєнний період ред.

У серпні 1922 році І. Г. Лазарєв закінчив Вищу артилерійську школу командирів батарей і дивізіонів. Залишений при школі помічником командира, згодом — командиром батареї.

З жовтня 1924 року — командир батареї артилерійського полку при Артилерійських КУКС в Лузі. З листопада того ж року — начальник і комісар школи молодших інструкторів при 11-му артилерійському полку 11-ї стрілецької дивізії 1-го стрілецького корпусу.

У червні 1929 року І. Г. Лазарєв закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе й призначений начальником штабу і тво командира артилерійського полку при Лузьких АртКУКС.

З квітня 1930 року — на викладацькій роботі: спочатку у Військово-технічній академії РСЧА, згодом — у Військовій академії механізації і моторизації РСЧА.

З червня 1935 року — начальник штабу, згодом — командир 16-ї окремої механізованої бригади Білоруського військового округу. У листопаді того ж року присвоєне військове звання «полковник», а 17 лютого 1938 року — «комбриг».

Друга світова війна ред.

Восени 1939 року разом із 16-ю механізованою бригадою, що входила до складу Вітебської армійської групи, брав участь у радянському вторгненні до Польщі. Після цього командував 22-ю легко-танковою бригадою 11-ї армії Білоруського ОВО (з липня 1940 року — у складі Прибалтійського ОВО).

4 червня 1940 року комбригу І. Г. Лазарєву присвоєно військове звання «генерал-майор танкових військ».

З грудня 1940 року — заступник командира 1-го механізованого корпусу Ленінградського ВО. З березня 1941 року — командир 10-го механізованого корпусу того ж округу.

На початку Німецько-радянської війни 10-й механізований корпус входив до складу 23-ї армії Північного фронту. Корпус брав участь у прикритті державного кордону північніше Виборга, а згодом брав участь у бойових діях по обороні Ленінграда.

20 липня 1941 року генерал-майор танкових військ І. Г. Лазарєв увільнений від посади командира 10-го механізованого корпусу у зв'язку з його переформуванням. Командував Нарвською і Слуцько-Колпінською оперативними групами. З серпня 1941 року — командувач 55-ю армією Ленінградського фронту. У боях за Ленінград дістав важке поранення й до грудня 1941 року перебував на лікуванні.

У грудні 1941 року генерал-майор танкових військ І. Г. Лазарєв призначений заступником генерал-інспектора Головного автобронетанкового управління — заступником головкома Північно-Кавказького напрямку по бронетанковим військам.

10 червня 1942 року призначений командиром 2-го танкового корпусу у складі 5-ї танкової армії Брянського фронту. Брав участь у Воронезько-Ворошиловградській оборонній операції. 22 липня 1942 року генерал-майор танкових військ І. Г. Лазарєв призначений командиром 11-го танкового корпусу. З травня 1943 року і до кінця війни — командир 20-го танкового корпусу.

7 червня 1943 року І. Г. Лазарєву присвоєно військове звання «генерал-лейтенант танкових військ».

Повоєнний час ред.

Після закінчення війни продовжував командувати 20-м танковим корпусом, переформованим згодом у 20-ту танкову дивізію.

У серпні 1946 року призначений заступником командувача 8-ї механізованої армії в Прикарпатському військовому окрузі.

У серпні 1947 року, за станом здоров'я, переведений на посаду начальника кафедри бронетанкових і механізованих військ Військово-політичної академії ім. В. І. Леніна.

У лютому 1958 року генерал-лейтенант танкових військ І. Г. Лазарєв вийшов у відставку. Мешкав у Москві, де й помер 27 вересня 1979 року. Похований на Кунцевському кладовищі.

Нагороди ред.

Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Суворова II ступеня (24.04.1944) і медалями.

Посилання ред.

Біографія на офіційному сайті МО РФ [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.