Королівство свевів (лат. Regnum Suevorum) — держава, яка існувала в V — VI сторіччях на заході Піренейського півострова. Після тривалої боротьби було підкорено Королівством вестготів.
Історія Редагувати
Заснування Редагувати
Наприкінці IV відбувається послаблення військових сил Римської імперії на північних кордонах, особливо поблизу Рейна. У цей час під тиском готів одного зі свевських племен — квади — вимушені були відправитися до західної частини Стародавньої Германії. Тут король квадів Ґермерік вступив у союз з королями вандалів та аланів.
Скориставшись відправленням найбільш дієздатних загонів до Італії для боротьби з остготами, квади-свеви разом із союзниками у ніч з 31 грудня 406 року на 1 січня 407 року перетнули замерзлий Рейн. На той час кількість свевів-квадів становило 25-35 тис. осіб, з яких 8-9 тис. були вояками.
Восени 409 року свеви в союзі з аланами і вандалами вторглися до Римської Іспанії, пройшовши через Галлію. Вони захопили західну частину римської провінції Галеція. У 411 році Ґермерік завдав поразки вандалам-асдінгам на чолі із Гундеріком, змусивши того відступити на південь, а сам захопив Східну Галецію. Столицею стало місто Брагаса Августа. При цьому відмовилися визнати себе федератами Західної Римської імперії, оголосивши власну незалежність.
З 416 року стали робитися спроби захопити Лузітанію, але тут свеви стикнулися з Королівством аланів та Вестготським королівством. У 417 році свеви зазнали поразки від вестготів, а у 419—420 роках — від аланів.
Від поразки аланів від вестготів та відправлення вандалів до північної Африки, свеви у 430 році розпочали новий наступ на Лузітанію. У 438—439 році захоплено південну частину цієї провінції, завдавши рішучої поразки коміту Андевоту. У 439 році свеви захопили головне місто цієї провінції — Емеріту Августу. У 441 році зайняв головне місто Бетики — Гіспаліс. Остаточно Бетику було зайнято у 446 році. Водночас з цього моменту починаються нові конфлікти з вестготами.
У 449 році розпочався наступ на Карфагенську Іспанію та Васконію, більшість цих областей були підкорені свевами. У 455 році розпочався наступ на Тарраконську Іспанію. У відповідь проти свевів виступили вестготами, бургунди та римляни. У 456 році війська свевів зазнали нищівної поразки, у результаті чого королівство свевів розпалося на декілька частин.
Розпад Редагувати
Кордоном між державами свевів була річка Міньйо: столиця Південносвевського королівства розташовувалося в Бразі, столиця Північносвевського королівства було в Луго. Постійна боротьба між цими державами тривала протягом 456—464 років. За цей час володіння свевів скоротилися до меж колишньої римської провінції Галеція.
Відновлення Редагувати
У 464 році при підтримці Вестготського королівства Ремісмунд відновлює цілісність королівства свевів. Втім з цього моменту простежується залежність політики свевів від політики королівського двору вестготів. У свою чергу це спричинило внутрішню боротьбу серед свевської знаті: між провестготською й антивестготською партіями.
Протягом 466—469 років свевам знову вдалося практично повністю захопити Лузітанію. Їх королі почали готувати похід до Бетіки. Така самостійність не сподобалась вестготам, які у 470 році атакували свевські землі.
Темні роки Редагувати
З поразки свевів протягом 469—470 років відбувається нове послаблення Королівства свевів. Про цей час занадто мало відомостей, тому цей період іменують як «Темні роки». Вони характерні численними змовами, боротьбою різних претендентів на трон. Ймовірно сюди також втручалися вестготи, які ставили підвладних собі королів або повністю захоплювали землі свевів. Близько 520—550 років королівство перестало існувати.
Піднесення Редагувати
Відродження королівства пов'язано з діяльністю короля Хараріха. Останній скористався тимчасовими труднощами Вестготського королівства для відновлення королівських інституцій та розширення своєї держави. До 559 року він остаточно зміцнив її. При цьому розпочався процес навернення свевів до ортодоксального сповідування. Він завершився за його молодшого сина — короля Теодемира.
З 569 року посилюються конфлікти з вестготами, викликані амбіціями тамтешнього короля Леовігільда. Втім до 583 року свевським королям вдавалося зберегти самостійну політику. У 570-х роках королями свевів надано землі римо-бриттам, що втікали від англосаксонської навали у Британії.
Остаточний занепад Редагувати
У 583 році король Еборік визнав зверхність короля вестготів. Це викликало внутрішнє сум'яття серед свевської знаті. Скориставшись ситуацією Леовігільд, король вестготів, підкорив у 585 році королівство свевів, перемігши усіх претендентів та придушивши повстання свевів. Королівство свевів перестало існувати, його землі увійшли до Королівства вестготів під старовинною римською назвою Галеція.
Королі Редагувати
Економіка Редагувати
Основу становило сільське господарство та деякі ремесла. При цьому цим займалося корінне населення та нащадки римських колоністів. Свеви-квади переважно були військовими, займалися постійними походами до сусідніх земель з метою грабунку. За рахунок цього тривалий час наповнювалася королівська скарбниця. Також деякий час існувала римська (імперська) адміністрація, зокрема фіск. Втім у середині 440-х років ці структури були ліквідовані.
За часів короля Рехіара свеви починають карбувати власну монету. За зразок він узяв римську монету — силікву. Монетний двір розташовувався у столиці держави. Свеви стали першими варварами, що стали карбувати власну монету, а не користувалися римською.
Вірування Редагувати
На відміну від своїх сусідів та інших варварських народів свеви тривалий час зберігали свої вірування. Лише у 2-й пол. 460-х років за часів короля Ремісмунда відбувається перехід свевів до християнства у вигляді аріанства. При цьому колишнє населення римської провінції (римо-ібери та римо-лузітани) значно раніше перейшли до християнства у формі нікейсько-ортодоксального вірування. Водночас існувала потужна секта присциліан.
Починаючи з 550-х років королів свевів починають проводити політику на перехід до нікейсько-ортодоксального сповідування. У цьому отримують підтримку папської курії. Остаточно процес завершено за часів короля Теодеміра.
Вплив Редагувати
Є помітним їх внесок в місцеву топоніміку і антропоніми в Галісії та північній Португалії, переважно навколо міст Брага, Порту, Луго, а також у долині річки Міньйо.
Примітки Редагувати
- Colins, 2004, p. 11; Orosius. Historiarum adversum paganos libri VII, VII. 40, ed. v
Джерела Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Королівство свевів
- Thompson, E. A. (1980). The Conversion of the Spanish Suevi to Catholicism. Visigothic Spain: New Approaches. ed. Edward James. Oxford: Oxford University Press, 1980. ISBN 0-19-822543-1.
- Burgess, R. W., ed. (1993). The Chronicle of Hydatius. Oxford, England: Oxford University Press, 1993.