Петро́ Петро́вич Кононе́нко (*31 травня 1931, Марківці Бобровицького району Чернігівської області) — учений-українознавець і громадський діяч. Доктор філологічних наук, професор. Батько філософа Тараса Кононенка.
| Кононенко Петро Петрович | |
|---|---|
| | |
| Народився | 31 травня 1931 (92 роки) Марківці, Бобровицький район, Україна |
| Діяльність | драматург, поет |
| Alma mater | Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка |
| Заклад | КНУ імені Тараса Шевченка Науково-дослідний інститут українознавства МОН України |
| Посада | директор Національного науково-дослідного інституту українознавства |
| Науковий ступінь | Доктор філологічних наук |
| Членство | Академія наук вищої школи України НСПУ |
| Діти | Кононенко Тарас Петрович |
| Нагороди | |
Біографія Редагувати
Закінчив Марківецьку семирічну й Заворицьку середню (Київської обл.) школи, філологічний факультет і аспірантуру Київського університету ім. Т.Г.Шевченка (1957 р.). У 1966 р. захистив кандидатську, у 1986 р. – докторську дисертації. Працював старшим викладачем кафедри історії української літератури (1957 р.), доцентом (1968 р.), професором (1988 р.) кафедри історії української літератури КДУ, завідувачем кафедри історії української літератури КДУ (1988–1996 рр.), деканом філологічного факультету Київського університету (1986–1991 рр.).
Був головою вченої та спеціалізованої рад з питань філології, редагував газету «Київський університет» та наукові вісники з питань філології, журналістики, історії. Брав участь у славістичних міжнародних конгресах, виступав з лекціями в Росії, Грузії, Польщі, Хорватії, Молдові, Німеччині, Канаді, США, Китаї, Тайвані, Данії та інших країнах.
У 1988 р. став ініціатором створення Українського національного гуманітарного ліцею (нині УГЛ Київського університету імені Тараса Шевченка), а на початку 90-х років – Української гімназії у Сімферополі.
Лауреат 1-ї премії Всесоюзного конкурсу «Кращий педагог і вчений» (1988 р.). 1990 р. заснував Міжнародну асоціацію «Інститут українознавства» (тепер «Україна і світове українство»).
Був серед засновників Республіканської (РАУ, віце-президент) та Міжнародної Асоціації Україністів, Конгресу української інтелігенції, заступником голови Української Ради Миру, членом правлінь Товариства «Україна і світ», Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка, Колегії Головного управління освіти і науки Київської державної адміністрації, історичних товариств США і Москви.
У січні 1992 р. на чолі з П.Кононенком розпочав роботу Інститут українознавства – нині визнаний у світі науково-освітній заклад, що органічно співпрацює з науково-педагогічними центрами всієї України, а також Австралії і Бразилії та Великої Британії, Росії, Грузії, Польщі і Латвії, Франції і Німеччини, Японії і Китаю, Словаччини, Болгарії й Казахстану, інших країн світу.
Громадські та наукові посади Редагувати
- директор Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (1993—2013 р.)
- доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, відмінник народної освіти
- почесний доктор Тбіліського університету
- академік УВАН (Нью-Йорк, США), Міжнародної Слов'янської Академії Наук, Академії Наук Вищої Школи та Української Академії Наук (УАН)
- віцепрезидент АН ВШ України
- головний редактор журналу «Українознавство»
- голова Вченої ради Українського університету (м. Москва, Росія)
- президент Міжнародної асоціації «Україна і світове українство»
- член Української всесвітньої координаційної ради
- член Президій Української Ради Миру, Всеукраїнського Конгресу інтелігенції та товариства «Україна і світ»
- член Головної Ради Національної Спілки письменників України
- член Колегії Головного управління освіти і науки Київської міськдержадміністрації
- член Правління товариства «Знання України»
- член історичних товариств США та Москви, низки редколегій журналів і газет.
2011-го ініціював написання «листа української інтелігенції „на підтримку“ Віктора Януковича» .
Наукова діяльність Редагувати
Утвердив українознавство як інтегративну науку та філософію виховання й освіти. У 1992 р. створив Інститут українознавства — нині визнаний у світі науково-освітній заклад, що органічно співпрацює з науково-педагогічними центрами всієї України та багатьох країн світу. Автор понад 30 монографічних видань, підручників і посібників для середньої та вищої школи, понад 600 статей, оглядів, рецензій. Підготував понад 30 кандидатів і понад 10 докторів наук.
Нагороди Редагувати
П. П. Кононенко удостоєний премій: Міжнародної — імені Й. Г. Гердера, ім. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Івана Огієнка, Олександра Білецького та ін., нагороджений Орденом Пошани, орденом «Почесна відзнака Президента», орденом «Знак пошани» Київського міського голови, орденом «Святого Володимира» та 1000-ліття християнства, медалями товариства «Просвіта», товариства «Україна і світ», грузинською медаллю ім. Патіашвілі.
Петро Кононенко — поет, прозаїк, драматург, автор 33 монографій, понад 500 статей, які перекладені українською, англійською, грузинською, болгарською, іспанською, німецькою, польською, російською, хорватською та ін. мовами.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 17 травня 2015. Процитовано 2 квітня 2015.
Посилання Редагувати
- // профайл на сайт Академії наук вищої школи України
- Петро Кононенко: Мої дороговкази — мати і Шевченко // Газета «Україна молода» [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- П. Кононенко. Свою Україну любіть… [ 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] (Аудіокнига) // youtube. Опубліковано 17 жовт. 2015 р.