Ки́ївська культу́ра — археологічна культура, що існувала з рубежу II–III ст. до 2-ї половини V ст. на території північно-східної України і сусідніх районах Білорусі та Росії. Вперше, на основі знайдених поблизу Києва старожитностей, виокремлена Валентином Даниленком наприкінці 50-х — на початку 60-х років.
Джерела виникнення Редагувати
Більшість дослідників вважають, що київська культура сформувалася на основі зарубинецьких старожитностей. Деякі вчені вважають, що київські пам'ятки генетично пов'язані з черняхівською культурою. Виникла вона на основі пізньозарубинецьких пам'яток і згодом стала підґрунтям для формування ранньосередньовічних слов'янських культур: колочинської та пеньківської. Тому більшість дослідників вважає носіїв київської культури безпосередніми предками ранньоісторичних слов'ян.
Опис Редагувати
Поділяється на кілька культурно-хронологічних типів з яких в межах України наявні середньодніпровський, деснянський і східнолівобережний локальні варіанти.
Поселення київської культури переважно розташовані на ділянках перших надзаплавних терас, однак відомі й селища на високому корінному березі. Площа селищ, зазвичай, не перевищує 0.5 га. Поселення нерідко зводилися «гніздами» — на відстані 0.5–1 км одне від одного. Житла київської культури представлені переважно напівземлянками (10–17 м). Конструкція стін зрубна або стовпова. Для Подесення, наприклад, характерні напівземлянки з центральним опорним стовпом покрівлі і відкритим вогнищем біля нього (Роїще, Лавриків Ліс, Улянівка та інші.).
На Середньому Дніпрі у житлах, крім вогнищ, виявлено глинобитні печі (Глеваха, Обухів). На деяких поселеннях відкрито залишки наземних будов з глиняною обмазкою стін (Обухів). За межами жител знайдено, очевидно, літні вогнища, споруджені на кам'яній вимостці або вимостці з черепків, господарські споруди.
Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на поселеннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худоба, свині, кози, вівці, розводили коней. Допоміжними промислами у господарстві були полювання та рибальство. Важливу роль відводили ремеслам. Досить розвинуте було залізоробне і ковальське виробництво. Рештки сиродутного металургійного горна виявлено у Василькові. На інших поселеннях траплялися також залізні шлаки. З набору готових залізних виробів можна зробити висновок про те, що місцеві ковалі досягли певного рівня майстерності.
Знахідки зброї визначалися наконечниками стріл та списів.
Для кінця II–III ст. характерні контакти із балтськими племенами лісової зони. У 2-й половині III–IV ст. встановлюються зв'язки з черняхівською культурою.
Господарство Редагувати
Топографія селищ київської культури, речовий інвентар характерні для осілого землеробського способу життя. Уламок залізного наральника виявлено у селищі Улянівка. Залізні серпи знайдено на селищах Бортничі, Обухів, Роїще. Круглі кам'яні ротаційні жорна виявлено в Роїщі та Улянівці. У господарських приміщеннях зустрічаються уламки великих корчаг, в яких збереглися зерно та інші сільськогосподарські продукти (Нові Безрадичі, Обухів, Роїще, Хлепча). Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на поселеннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худоба, свині, вівці, кози, розводили також і коней. Допоміжними промислами у господарстві були полювання та рибна ловля.
Ювелірна справа Редагувати
Ювелірна справа київських майстрів була на досить високому рівні розвитку. Про це свідчать бронзові та залізні фібули, поясні пряжки, браслети, підвіски. Привертають увагу ювелірні вироби з емаллю, також пов'язані з комплексами пам'яток культури київського типу. Їх, очевидно, слід розглядати у зв'язку з серією своєрідних подніпровських виїмчастих емалей. Ці вироби вписуються за типологією у відомі в Середньому Подніпров'ї. Речові скарби з бронзи й заліза пов'язують із загальноєвропейськими типами речей римського часу. Це підв'язані і так звані воїнські фібули, поясні пряжки, браслет з потовщеними кінцями і дротяні браслети. Відомі палицеподібні шпильки й вічкоподібні підвіски.
Верижиці — нагрудні, масивні ланцюги датуємі середина ІІІ- кінець V століття нашої ери. Характеризуються надмасивними ланками до 15см довжиною, як правило з емальованими вставками, при тому всі зображення унікальні. Найбільшу кількість Верижиць було знайдено у Сумській області.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- Р. В. Терпиловський. Київська культура, київська археологічна культура [ 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 224. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Р. В. Терпиловський. Київська культура [ 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
- Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с. ISBN 978-966-2608-05-2