Кегичівка

Кеги́чівка — селище міського типу у Красноградському районі, раніше адміністративний центр Кегичівського району. Кегичівка — невелике містечко у Харківській області, населення близько 6 тисяч мешканців.

смт Кегичівка
Герб Кегичівки Прапор Кегичівки
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Красноградський район
Рада	Кегичівська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване	1898 р.
Статус	із 01.07.1957 року
Площа	8,15 км²
Населення	▼ 5771 (01.01.2021)
Густота	802,6 осіб/км²
Поштовий індекс	64000—007
Телефонний код	+380 5755
Географічні координати	49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д. / 49.28472; 35.75972Координати: 49°17′05″ пн. ш. 35°45′35″ сх. д. / 49.28472° пн. ш. 35.75972° сх. д. / 49.28472; 35.75972
Висота над рівнем моря	152 м
Відстань
Найближча залізнична станція:	Кегичівка
До обл. центру:
- залізницею:	135 км
- автошляхами:	113 км
Селищна влада
Адреса	64003, Харківська обл., Кегичівський р-н, смт Кегичівка, вул. Волошина, 33
Голова селищної ради	Свідрук Анатолій Іванович
Карта
Кегичівка
Кегичівка Кегичівка
Кегичівка у Вікісховищі

Географічне розташування

Селище міського типу Кегичівка розташоване між річками Вошива і Багата. В селищі бере початок річка Багатенька. Через селище проходить залізниця, станція Кегичівка. Поруч проходять автомобільні дороги Т 2110 і Т 2118.

Історія

Саме селище Кегичівка утворилося у другій половині XVIII століття з двох невеликих хуторів — Доброіванівки та Єгорівки. Населяли ці хутори селяни-кріпаки, які належали поміщику-офіцеру Курського полку І. М. Апостолу-Кегичу. Від його прізвища і походить сучасна назва селища.

Подальший розвиток Кегичівки пов'язаний з будівництвом у 1897–1905 роках залізниці Лозова—Красноград, яка на той час будувалася як цукровий шлях із прилеглих цукрозаводів. У цей час Кегичівка стає волосним центром.

1899 року була збудована станція.

У січні 1918 року волосна і земська управи в Кегичівці були розпущені.

З 1923 року смт. Кегичівка — центр району, який із січня 1935 року перебуває у складі Харківської області, а до того часу — у складі Полтавської.

В ході Другої світової війни 7 жовтня 1941 року радянські війська відступили з Кегичівки.

День визволення Кегичівщини 17 вересня 1943 року.

Економіка

Кегичівка відома своєю родючою землею, тут розвинене с/г, в основному це рослинництво, вирощують соняшник, пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Значних досягнень у цій галузі досягла агрокомпанія «Сади України», яка володіє полями навколо містечка. Крім цього, у селищі активно розвивається малий та середній бізнес. Важка промисловість відсутня.

Розвинута харчова промисловість — місцева молочна компанія виготовляє весь асортимент молочної продукції. Крім цього, розвинута хлібопекарська галузь. Останнім часом активно розвивається газовидобувна галузь, відкрито родовище природного газу, яке так і назвали — Кегичівське газоконденсатне родовище. Містечко переважно газифіковане.

Кегичівка має автобусне сполучення з містами Харків, Дніпро, Полтава, Красноград, Первомайський. У селищі розвинена торгівля.

Освіта і наука

У селищі наявні такі навчальні заклади:

Дім культури

Кегичівська центральна районна бібліотека

Дитячий садок (2)

Кегичівський ліцей;

Професійно-технічне училище.

Релігія

• Свято-Георгіївський храм МП.

Народилися

• Олександр Оленич-Гнененко — перекладач та письменник

Див. також

• Кегичівська телещогла

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
2. . www.eparchia.kharkov.ua. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019. 

Джерела та література

• Р. Ю. Подкур. Кегичівка [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 167. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• О. Г. Терех, В. Г. Тимофєєва. Кегичівка [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.