Анто́н Володи́мирович Карташов (рос. Анто́н Влади́мирович Карташёв; нар. 23 липня 1875, Киштим, Пермська губернія, Російська імперія — пом. 10 вересня 1960, Мантон, Франція) — російський журналіст, історик Церкви, теолог. Обер-прокурор Священного синоду Російської православної церкви; міністр сповідань Тимчасового уряду Росії; церковний діяч Російського екзархату Константинопольського патріархату у Франції.
Карташов Антон Володимирович | |
---|---|
рос. Антон Владимирович Карташёв | |
Народився | 11 липня (23 липня) 1875 Киштим, Єкатеринбурзький повітd, Пермська губернія, Російська імперія |
Помер | 10 вересня 1960 (85 років) Ментона |
Поховання | Сент-Женев'єв-де-Буа |
Країна | Франція Російська імперія |
Діяльність | обер-прокурор Святішого синоду Російської православної церкви |
Галузь | Православне богослов'я, Історія християнства, ecclesiastical hierarchyd і церковний собор[d] |
Alma mater | Санкт-Петербурзька духовна академія |
Відомі учні | Pierre Kovalevskyd |
Знання мов | російська і французька |
Заклад | Санкт-Петербурзька духовна академія |
Посада | Q57638186? |
Термін | 25 липня 1917 — 5 серпня 1917 |
Попередник | Володимир Львов |
Партія | Конституційно-демократична партія Росії |
Конфесія | РПЦ МП |
|
Кандидат богослов'я, доцент (1900) Санкт-Петербурзької духовної академії, професор з історії Росії на російськму філологічному відділенні Сорбонни (1922-1939 рр.), доктор церковної історії honoris causa Свято-Сергіївського православного богословського інституту (1944 р.).
Життєпис Редагувати
Антон Володимирович Карташов народився 23 липня 1875 року в родині гірничого майстра. Закінчив Пермську семінарію (1894 рік) й Санкт-Петербурзьку духовну академію (1899 рік). В Санкт-Петербурзькій духовній академії викладав історію російської церкви (1900—1905 роки). У Петербурзі захопився літературою та політикою. Після Лютневої революції — на гребні подій. До історії увійшов як останній обер-прокурор Священного Синоду Російської Православної Церкви. У цій якості 1917 року він провів ліквідацію цього державного інституту Російської імперії. Також він передав повноту церковної влади Помісному Собору РПЦ 1917—1918 років.
Про цей період діяльності Карташова український історик Лариса Владиченко пише наступне:
Естонський та фінський період Редагувати
У січні 1919 року утік з Росії до Естонії, де увійшов до уряду Юденича на правах міністра сповідань. Згодом став активним діячем російської еміграції у фіно-угорських країнах півночі Європи — обіймав посаду голови Російського національного комітету у Фінляндії.
Еміграція до Франції Редагувати
З Фінляндії виїхав до Франції, де у Парижі став членом єпархіальної ради Великоруського екзархату Вселенської Патріархії. Редагував тижневик «Боротьба за Росію» (рос. Борьба за Россию). Був одним із засновників та професорів Свято-Сергієвського православного богословського інституту у Парижі (1925—1960 роки).
Наукові праці Редагувати
- (рос.)Краткий историко-критический очерк систематической обработки русской церковной истории. — СПб., 1903.
- (рос.)Русская церковь в 1904 г. — СПб., 1905.
- (рос.)Воссоздание Св. Руси [ 1 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — Париж, 1956.
- (рос.)Очерки по истории русской церкви, Том 1. [ 18 вересня 2016 у Wayback Machine.] Том 2 [ 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Париж, 1959.
- (рос.)Вселенские соборы. [ 16 лютого 2020 у Wayback Machine.] — Париж, 1963.
Література та джерела Редагувати
- Херасков И. М. А. В. Карташёв. К пятидесятилетию ученой и педагогической деятельности // «Возрождение». — 1951. — № 14.
- Лариса Владиченко. До історії державного органу у справах релігій в Україні (укр.) [ 18 червня 2012 у Wayback Machine.]
- Карташёв Антон Владимирович // Православная энциклопедия под редакцией Патриарха Московского и всея Руси Кирилла, Т. 31, С. 373-377, 2017 г. http://www.pravenc.ru/text/1681179.html
Це незавершена стаття про теолога або теологиню. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Catalog of the German National Library
- ↑ Czech National Authority Database