Карл Альберт (італ. Carlo Alberto di Savoia; 2 жовтня 1798, Турин — 28 липня 1849, Порту, Португалія) — сьомий король Сардинського королівства в 1831—1849 роках, що зійшов на трон після смерті свого кузена Карла Фелікса.
| Карл Альберт італ. Carlo Alberto | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 27 квітня 1831 — 23 березня 1849 | |||
| Попередник: | Карл Фелікс | ||
| Наступник: | Віктор Емануїл II | ||
| |||
| 27 квітня 1831 — 28 липня 1849 | |||
| Попередник: | Карл Фелікс | ||
| Наступник: | Віктор Емануїл II | ||
| Народження: | 2 жовтня 1798 Турин, Сардинське королівство | ||
| Смерть: | 28 липня 1849 Порту, Королівство Португалія | ||
| Причина смерті: | хвороба | ||
| Поховання: | Базиліка Суперга | ||
| Країна: | Сардинське королівство | ||
| Освіта: | Колеж Станіслава в Парижі | ||
| Рід: | Савойський дім | ||
| Батько: | Карл Емануїл Савойський-Каріньянський | ||
| Мати: | Марія Крістіна Саксонська | ||
| Шлюб: | Марія Тереза Тосканська | ||
| Діти: | Віктор Емануїл, Фердинанд, Марія Христина | ||
| Монограма: | |||
| Нагороди: | |||
| Медіафайли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Карл Альберт належав до гілки князів Савойський-Кариньян, він був сином Карла Еммануїла Савойського-Кариньян і Марії Крістіни Саксонської. Отримав ліберальну освіту в Женеві, Бурже і в Парижі, де перейнявся революційними ідеями. При Наполеоні був призначений молодшим лейтенантом драгунів. Після Віденського конгресу 1814 повернувся до своєї сім'ї.
У 1817 році одружився із Марією Терезою Тосканською (1801—1855), молодшою дочки Фердинанда III Тосканського. У цьому шлюбі народилося троє дітей: Віктор Еммануїл II (1820—1878), Фердинанд (1822—1855), герцог Генуї, Марія Христина (1826—1827).
Карл Альберт відігравав важливу роль під час заворушень у П'ємонті в 1821 році. Після зречення Віктора Еммануїла I він виконував роль регента (13 березня 1821) при новому королі Карлі Фелікса, який знаходився в той час у Модені. Він проголосив конституцію і встановив тимчасову хунту, але через кілька днів був змушений відступити через загрозу австрійського втручання.
Засланий в Тоскану, він довгий час залишався в немилості. У 1823 році він брав участь у битві при Трокадеро громадянської війни в Іспанії на боці консерваторів.
Карл Альберт був проголошений Сардинським королем після смерті свого кузена Карла Фелікса, який не мав законних спадкоємців, і припинення старшої лінії Савойської династії.
Після вступу на престол він прийняв важливі реформи, створив Раду Держави, відновив провінційні ради. Він наказав переписати кодекс цивільних і кримінальних законів і реорганізував армію. У жовтні 1847 він проголосив створення касаційного суду. Відтепер муніципальні ради стали виборними, а провінційні асамблеї формувалися з дворянства, яке управляло провінціями під наглядом королівських керуючих.
У 1836 році за його наказом городки Конфлант і Опіталь були об'єднані в одне місто, названий Альбертвіль на його честь. Він підтримував науку і мистецтво, дбав про економічний розвиток країни.
Карл Альберт скасував феодальну систему і модернізував королівство, але показав себе менш зацікавленим у ліберальних засадах. У 1831 він відмовився прийняти ідеї Мадзіні, який виступав за об'єднання Італії. Були придушені заколоти в Шамбері, Турині, Генуї і Алессандрії. У 1834 був засланий республіканець Джузеппе Гарібальді.
Проте після Лютневої революції 1848 року він скасував абсолютну монархію і затвердив 4 березня 1848, Альбертинський Статут, нову ліберальну і демократичну конституцію: поділ влади між королем і двома асамблеями.
Примітки Редагувати
Джерела Редагувати
- http://www.treccani.it/enciclopedia/carlo-alberto-re-di-sardegna/ [ 30 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
| Попередник Карл Фелікс | Король Сардинії 1831-1849 | Наступник Віктор Емануїл II |