«Кантика за Лейбовіцем» (англ. A Canticle for Leibowitz, деколи «Канта́та за Ле́йбовіцем») — постапокаліптичний науково-фантастичний роман, написаний американським письменником-фантастом Волтером Міллером, вперше опублікований в 1960 (це єдиний роман Міллера, виданий за його життя). Дія роману відбувається в католицькому монастирі в пустелі на північному заході США після тотальної ядерної війни. В книзі описується три періоди після війни, які загалом займають майже півтори тисячі років. За цей час цивілізація відбудовується — щоб потім знов себе вбити. Монахи ордену Лейбовіца в нелегкі часи поставили собі за мету зібрати і зберегти знання попередніх сторіч, допоки люди не стануть готові до цього.
| Кантика за Лейбовіцем | |
|---|---|
| A Canticle for Leibowitz | |
| | |
| Жанр | наукова фантастика, постапокаліптика |
| Форма | роман |
| Автор | Волтер М. Міллер мол. |
| Мова | англійська |
| Опубліковано | 1955-57, журнал Fantasy & Science Fiction |
| Країна | США |
| Видавництво | J. B. Lippincott & Co |
| Видання | 1960 |
| Опубліковано українською | 2018, Навчальна книга - Богдан |
| Переклад | Олена Кіфенко і Богдан Стасюк |
| Наступний твір | «Святий Лейбовіц і жінка Дика Кобила» (англ. Saint Leibowitz and the Wild Horse Woman) |
| ISBN-13: | 978-966-10-5607-6 |
| Нагороди | Премія «Г'юго» за найкращий роман, 1961 |
| |
Автор написав твір під враженням від бомбування союзними військами монастиря в Монте-Кассіно в якому він брав безпосередню участь. Літературні критики почали порівнювати автора з роботами Івліна Во і Ґрема Ґріна; головні мотиви книги: релігія, циклічність історії і проблем взаємовідносин між державою і церквою, стали використовуватись в літературних дослідженнях.
Роман Кантика за Лейбовіцем побудований на трьох оповіданнях, які Міллер опублікував в журналі Fantasy & Science Fiction, в 1955—1957 роках. Дані оповідання: «Кантика за Лейбовіцем» (англ. A Canticle for Leibowitz, 1955) (також видавалася під назвою «Перший куплет» (англ. The First Canticle)); «І стало світло» (англ. And the Light Is Risen, 1956) і «Останній куплет» (англ. The Last Canticle, 1957). «Кантика за Лейбовіцем» була дуже добре сприйнята критиками і читачами і завоювала Премію «Г'юго» за найкращий роман в 1961 році. Книга стала класикою наукової фантастики з численними перевиданнями і перекладами. Український переклад Олени Кіфенко і Богдана Стасюка від видавництва «Навчальна книга - Богдан» вийшов в 2018 році і був представлений на Book Forum Lviv того ж року.
Продовження у вигляді роману «Святий Лейбовіц і жінка Дика Кобила» (англ. Saint Leibowitz and the Wild Horse Woman) було видано в 1997 році, вже після смерті автора.
Історія видання Редагувати
Волтер Міллер працював в жанрі коротких науково-фантастичних історій і до 1955 року написав близько тридцяти історій в різних журналах. В багатьох історіях зображено втрату наукових знань людства або соціально-технічної регресії і її передбачуваної антитези в вигляді подальшого технологічного розвитку. Ці мотиви разом з пост-травматичним синдромом, що Міллер отримав під час Другої світової, і зумовили вихід в світ історій що згодом склали «Кантику за Лейбовіцем».
Протягом Другої світової війни Міллер служив в складі команди бомбардувальника, що брав участь в руйнуванні абатства старого римо-католицького монастиря в Монте-Кассіно, який був заснований в шостому столітті Святим Бенедиктом. Під враженням від операції Міллер вирішив написати коротку історію «Гімн Лейбовіцу» про орден монахів, які виживають посеред зруйнованого світу.. Ця історія, яка згодом переросте в першу главу роману під назвою «Fiat Homo» (з лат. Нехай буде людина), була видана в квітні 1955 журналом Fantasy & Science Fiction. Згодом вийшло наступна пов'язана історія «І стало світло» в серпні 1956 року, яка розвинулась в главу «Fiat Lux» (з лат. Нехай буде світло). Коли автор написав третю історію, він зрозумів що створив роман; тим не менше третя історія теж вийшла окремо під назвою «Останній куплет» в лютому 1957.
Для роману Міллер змінив назви частин, поміняв імена персонажів, увів декількох нових, змінив характери вже присутніх і додав церковної латини. Ці редагування вплинули на релігійні і циклічні мотиви роману і, за словами багатьох журналів, покращили книгу. Поділ твору на три пов'язані частини, разом з досвідом Міллера в написанні коротких історій, сприяли успіхові «Кантики» серед критиків.
Роман був опублікований видавництвом «J. B. Lippincott & Co» в 1960 році, і через великий успіх у покупців вже в перший рік було випущено ще два тиражі. В 1961 році роман виграв премію «Г'юґо». З часу першого випуску «Кантика за Лейбовіцем» перевидавалася понад сорок разів англійською мовою, входила до найкращих книжок за версіями різних літературних журналів, зокрема, тричі називалася «найкращим науково-фантастичним романом» за версією журналу Локус.
Сюжет Редагувати
Місце дії Редагувати
Історія роману «Кантика за Лейбовіцем» починається в 26 столітті, після ядерної війни, що мала місце в 20 столітті і знищила майже всю людську цивілізацію. Дана війна в романі називається «Вогненним потопом» (англ. Flame Deluge). В результаті війни більшість почала агресивно відноситись до передових технологій і знань, звинувачуючи їх в розробці ядерної зброї. Протягом перших десятиліть відбувся період «Спрощення» (англ. Simplification), коли розгнівана більшість знищувала не тільки книги, а і вчених, вчителів, деколи навіть тих, хто просто вмів читати. В результаті людство стало майже повністю безграмотним.
Айзек Едвард Лейбовіц був єврейським інженером-електриком, що працював на армію США. Виживши в війні, він заснував чернечий орден, покликанням якого було зберігання знання, ховаючи книги, переписуючи і запам'ятовуючи. Засноване ним абатство знаходилось в пустелі на південному заході Америки поблизу військової бази, де служив Лейбовіц. Проте Лейбовіц був зраджений і страчений. Пізніше був занесений до лику блаженних Римо-католицької церкви. Але століттями після його смерті заснований ним орден зберігав і накопичував знання в вигляді обривків книг, які залишились після «Спрощення», у сподіванні, що наступні покоління повернуть старі знання.
Історія розбита на три частини названі: «Fiat Homo», «Fiat Lux» і «Fiat Voluntas Tua». Частини розділені часовим інтервалом приблизно в шістсот років.
«Fiat Homo» (з лат. Нехай буде людина) Редагувати
У 26 столітті сімнадцятирічний послушник Френсіс Джерард випробовує себе на віру, живучи у пустелі під час Великого посту. Шукаючи ресурси для добудови свого прихистку, він зустрічається з Подорожнім, який виводить символи з івриту на камені. Брат Френсіс хоче скористатися цим каменем, оскільки той ідеально підходить до його схову, й знаходить під ним вхід до бомбосховища на випадок ядерної війни, з «реліктами» в вигляді списку покупок в магазині. Але в металевій коробці він знаходить ціанотипічну копію електричної схеми з іменем Лейбовіца на ній. Це відкриття стає головною темою обговорень в ордені, з різними поглядами на нього. Подорожній, якого брат Френсіс бачив, ніколи не доходив до монастиря; тому почалися чутки, що це був Лейбовіц власною персоною, і хоча Френсіс називав це перебільшенням, з часом багато хто почав вважати це правдою. Абат Аркос, голова монастиря, побоюючись, що така знахідка зумовить затримки в процесі канонізації Лейбовіца, наказує закрити бомбосховище.
Через декілька років до монастиря прибувають монсеньйори Аґерра (адвокат Бога) і Флот (адвокат диявола), які мають вирішити питання святості Лейбовіца. Згодом Лейбовіца канонізують в святого, частково завдяки знахідкам з бункера, і брата Френсіса відправляють до Нового Риму як представника ордену на месу на честь канонізації. З собою він забирає схему з бункеру, а також власноручно виготовлену і оздоблену копію цієї схеми, як подарунок для Папи. По дорозі його грабують і забирають копію, вважаючи її за оригінал.
Френсіс добирається до Нового Риму де отримує аудієнцію в Папи, де він презентує схему і інші докази для канонізації Лейбовіца. Йому дають золота для викупу забраної в нього копії. Проте на зворотньому шляху Френсіса вбивають «діти Папи» (люди, які були вражені радіацією настільки, що почали генно змінюватись). Подорожній знаходить і ховає брата Френсіса.
«Fiat Lux» (з лат. Нехай буде світло) Редагувати
Дія відбувається в 3174 році, коли нові Темні часи закінчуються і починається епоха нового Відродження. Орден Святого Лейбовіца продовжує збирати різну інформацію, яка вціліла протягом «Спрощення». Тон Таддео, відомий світський вчений, відправляється в абатство, за дорученням свого двоюрідного брата, голови міста Тексаркана.
В абатстві брат Корнгур, природжений технік, завершує, спеціально до приїзду Таддео, виробництво «генератора електричної сутності» — механічного генератора електричного струму, що живить дугову лампу. Після приїзду вчений декілька тижнів працює з інформацією, зібраною в монастирі, але на прохання забрати частину документів до Тексаркана отримує відмову.
Між тим мер Ганнеґан, правитель одного з міст-держав, об'єднує більшість цивілізованих державних утворень перед загрозою з боку нападу варварів. Проте ще одна його мета — взяти під контроль весь регіон. Монсеньйор Маркус Аполло, папський нунцій при дворі Ганнеґана, дізнається, що той хоче атакувати імперію в Денвері та використати абатство Лейбовіца як опорний пункт своєї кампанії. Через це Ганнеґана відлучають від церкви, а той вчиняє у церкві розкол.
«Fiat Voluntas Tua» (з лат. Нехай буде воля Твоя) Редагувати
Час дії — 3781 рік. Людство знову розробило ядерну зброю, почало здійснювати космічні польоти і навіть заснувало колонії за межами сонячної системи. Дві найбільші і наймогутніші організації — Азійська Коаліція і Атлантична Конфедерація — знаходяться в стані холодної війни вже протягом 50 років. Орден Святого Лейбовіца тепер накопичує все можливе знання людства. Поширюються чутки про те, що обидві держави вивели ядерну зброю в космос, і це збільшує напруження в світі. В абатстві його голова Дом Джетр Церкі рекомендує Новому Риму почати діяти за планом «Quo Peregrinatur Grex Pastor Secum» (з лат. Куди стадо, туди і пастор) у випадку надзвичайної ситуації.
Внаслідок підземного ядерного вибуху місто Іту-Ван Азійської Коаліції зникає з лиця Землі, а Атлантична Конфедерація фіксує ядерний вибух на півночі Тихого океану. У світлі взаємних звинувачень Дом Церкі починає план, який полягає в увіковічненні знань колонією землян в космосі. Невелика група монахів на чолі з братом Джошуа, взявши з собою дітей з церковної школи, повинна вилетіти за три дні. В той час Атлантична конфедерація знищує космічні станції ворога, а той в свою чергу завдає ядерного удару по столиці Тексаркана. Проте завдяки дипломатії сторони погоджуються припинити вогонь. Абатство стає тимчасовим прихистком для біженців, у ньому починаються конфлікти між лікарями і монахами з приводу евтаназії. В результаті табір біженців переміщають за межі абатства.
Проте військові дії відновлюються, й одна з ядерних бомб вибухає поблизу абатства. Церкі, котрий до останнього сповідає своїх парафіян, не встигає сховатися; його завалює каменями та рештками монахів, що їх було поховано у стінах монастиря (серед них, схоже, й череп брата Френсіса). Повільно помираючи, він бачить місіс Ґральс/Рейчел — двоголову[en] жінку-мутанта, яка раніше торгувала томатами. Її стара голова торговки померла, а інша, юна та прекрасна, яка завжди була безпам'ятною, ожила. Церкі перед смертю намагається охрестити її своєю слиною, але Рейчел відмовляється і натомість причащає його Дарами. Церкі думає, що вона, як і Діва Марія, звільнена від первородного гріха. Незабаром він помирає.
На зльотному майданчику брат Джошуа останнім сідає на космічний корабель з словами «Sic transit mundus» (з лат. Таким чином проходить світ). В останньому абзаці йдеться про акул, які переміщуються вглиб океану у пошуках їжі, зниклої зі звичних місць.
Переклади українською Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 22 вересня 2018.
- . Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 29 вересня 2018.
- http://www.isfdb.org/cgi-bin/pe.cgi?1079 [ 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Saint Leibowitz на ISFDB
- http://www.isfdb.org/cgi-bin/ea.cgi?41 [ 25 лютого 2013 у Wayback Machine.] Walter M. Miller, Jr. Бібліографія
- Seed, David (Fall 1996). «Recycling the texts of the culture: Walter M. Miller's 'A Canticle for Leibowitz». Extrapolation (Kent State University Press) 37 (3): 257–71.
- ↑ http://www.jstor.org/discover/10.2307/4238992?uid=3739232&uid=2&uid=4&sid=21104197739821 Samuelson, David N. (March 1976). «The Lost Canticles of Walter M. Miller, Jr.». Science-Fiction Studies (DePauw University) 3 (26): 3–26. JSTOR
- Garvey, John (1996-04-05). «A Canticle for Leibowitz: A Eulogy for Walt Miller». Commonweal (Commonweal Foundation) 123 (7): 7–8. «Я йшов на війну, сповнений романтичних уявлень, а назад повернувся хворим»
- Також в бункері він знаходить скелет, який найймовініше належав дружині Лейбовіца Емілі, яку вибух застав при вході в бункер