Кантата «Чотири пори року» (Дичко) – чотиричастинний камерний твір відомої української композиторки Лесі Дичко на тексти українських народних календарно-обрядових пісень для хору a capella. Написана 1973 року, кантата є яскравим зразком неофольклорного полотна.
Драматургія ред.
Задум та зміст кантати узагальнює народні уявлення про диво щорічного оновлення життя, природи та магічну дію обрядів, втілюючи їх в чотирьох частинах відповідно до пір року – І ч. – «Весна», ІІ - «Літо», ІІІ – «Осінь», IV - «Зима». Музика твору базується на мелодико-інтонаційній та метро-ритмічній основі архаїчних пісенних жанрів, проте не цитуючи їх. Творчо переосмислюючи фольклорну основу, композиторка поєднує її з новаторськими засобами власної музичної мови.
Оскільки усі обрядові пісні – це своєрідні дійства-вистави, то і кожна частина кантати демонструє концентрований образ-символ, який знаходить своє відображення в поєднанні з яскравою образністю та театральністю.
Композиція ред.
Окрім загальної 4-частинної будови, три частини кантати (ІІ, ІІІ, IV) поділяються на підрозділи, утворюючи систему «мікроциклів» у циклі.
І. «Весна» ред.
Перша частина символізує уявлення наших предків, пов’язані з процесом пробудженням природи. Вони вірили, що прихід весни можна пришвидшити за допомогою ритуальних пісень та заговірних формул. В основі частини – «Веснянка», побудована на зіставленні двох контрастних тем: рухливої та енергійної («Вийди, вийди, Іванку») та величавої урочистої («Благослови, мати…»). Обидві теми, де перша виступає заспівом, друга – приспівом, доповнюють одна одну, зображаючи колективне свято з іграми і танцями. Форма – подвійні варіації з рисами ронадальності. Тут композиторка майстерно поєднує засоби виразності, запозичені з фольклору – стрічкове голосоведення, вузькооб’ємні лади, лади народної музики, трансформуючи їх в мажоро-мінорну систему.
ІІ. «Літо» ред.
Друга частина має підзаголовок-програму «Петрівочні ігри» та складається з двох петрівок і «Кривого танцю». Перша з них – «Ой, петрівочка мала нічка» - споглядальна картина літньої природи, яку авторка втілює в мрійливій пасторальній наспівно-розміреній мелодії, дорученій соло альта. Друга – «Ой нас чотири подружечки» (куплетно-варіантна форма) - слугує доповненням попереднього образу. Про її зв'язок з обрядовим циклом свідчить введення після кожного куплету «гуканок» (глісандуючого вигуку «Гу!), реліктів колишніх магічних вигуків. Завершують частину дві контрастні картини-ігри «Кривий танець», де перша ( І р. - «А ми кривого танцю йдем», ІІ р. - «Там Роман зіллєнько копає») –оспівування любовних мотивів, друга («Та пішли та парубки на лови») – пісня-танок, насичений елементами сміху та жартів.
ІІІ. «Осінь» ред.
Третя частина складається з двох обжинкових пісень. Перший образ (радість землероба та водночас його важка праця) окреслено в пісні «Ой на горі жита много», жартівливо-гумористичний план якої в другому розділі змінюється розсудливим «діалогом» трударя з полем («Поле, ти поле, зеленая доле»). Друга обжинкова «Дівка Явдошка сіяла пшеницю» повертає до загального просвітленого настрою, малюючи образ веселої працьовитої дівчини та передає хліборобський процес.
IV. «Зима» ред.
Четверта частина завершує циклічну побудову, календарний землеробський рік, тому пов’язана з ідеєю, що сягає давньослов’янських вірувань – мрією про добробут та щастя, побажаннями здоров’я. Перша «Щедрівка» виступає як пісня-гра, театральне дійство, де втілені образи групи щедрувальників, які переходять від хати до хати з співами та віншуваннями (побудована на двох розділах). Завершує мікроцикл друга щедрівка - «Ой із-за хмари, з-за туману…», яка водночас слугує фіналом всієї кантати. Ця частина сприймається як місток з архаїчних часів до сьогодення, поєднуючи також мелодичні інтонації з попередніх розділів та частин. Кантата «Чотири пори року» - зразок високохудожнього ставлення митця до природи, виявляє зачарованість фольклорними скарбами рідної землі, їх індивідуальне осмислення та трансформування у власних композиціях.
Джерела ред.
1. Гордійчук М. Леся Дичко. К.: «Музична Україна», 1978. С. 58 – 64.
2. Письменна Оксана. Хорова музика Лесі Дичко. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтва ІІІ-IV рівнів акредитації. Львів, 2010. С. 23-42.
3. Шумська Л. Про деякі риси індивідуального стилю хорової творчості Л.Дичко (на прикладі втілення фольклорних першоджерел у фактурі кантати «Чотири пори року») // Науковий вісник НМАУ ім. П.Чайковського. К., 2002. Вип. 19, кн. 3. С. 64 – 72.