Камуфляж

Камуфля́ж (фр. camouflage — «маскування») — використання будь-якої комбінації матеріалів, забарвлення чи освітлення для приховування тварин або предметів, як шляхом їх злиття з навколишнім середовищем, так і шляхом маскування їх під щось інше. Приклади включають плямисту шерсть леопарда, бойовий однострій сучасних солдат та крила листоподібних справжніх коників. Ще один, третій підхід — сліпучий камуфляж, що збиває спостерігача з пантелику яскравим малюнком, який робить об'єкт добре помітним але ускладнює визначення його справжньої форми та напрямку руху. Більшість відомих камуфляжів застосовують такіметоди як крипсис (що зазвичай забезпечує злиття із навколишнім фоном), висококонтрастне деформаційне забарвлення, усунення тіні та контрзатінення. У відкритому океані на тлі одноманітного фону основними методами камуфляжу є прозорість, сріблення та контрзатінення, тоді як здатність виробляти світло, серед іншого, використовується для контросвітлення нижньої частини головоногих молюсків, таких як кальмари. Деякі тварини, такі як хамелеони та восьминоги, здатні активно змінювати колір та малюнок на шкірі як для маскування, так і для сигналізації. Можливо, деякі рослини використовують камуфляж, щоб уникнути поїдання травоїдними.

Риба-камінь в Червоному морі. Навіть при штучному освітленні її нелегко знайти …

… а при природному освітленні її просто не видно

Застосування камуфляжа військовими спричинило зростанням дальності та точності вогнепальної зброї в XIX столітті. Зокрема, заміна неточного мушкета на гвинтівку зробила особисте приховування в бою навиком виживання. У XX столітті військовий камуфляж стрімко розвивався, особливо під час Першої світової війни. На суші такі художники, як Андре Мар, розробили схеми камуфляжу та спостережні пости, замасковані під дерева. У морі торговельні судна та військові кораблі були розмальовані сліпучими візерунками, які були добре помітні, але призначені для того, щоб заплутати ворожі підводні човни щодо швидкості, дальності та курсу цілі. Під час і після Другої світової війни для літаків і наземної техніки на різних театрах військових дій використовувалися різноманітні схеми камуфляжу. Використання радарів з середини XX століття значною мірою зробило камуфляж для військових літаків застарілим.

Використання камуфляжу в невійськових цілях включає вишки стільникового зв'язку, які за допомогою камуфляжа під дерева роблять менш нав'язливими. мисливський одяг, який полегшує маскування при полюванні на обережних мисливських тварин. Похідні від військового камуфляжу візерунки часто використовуються в модному одязі, що експлуатує їх сильний дизайн, а іноді і їх символізм. Теми камуфляжу повторюються в сучасному мистецтві, як у переносному, так і в прямому сенсі наукової фантастики та літератури.

Принципи дії

Draco dussumieri використовує деформаційне забарвлення і притискання до пласкої поверхні для приховування тіні.

Білоніг гігантський нагадує зламану гілку

Камуфляж досягтається завдяки використанню різних, описаних нижче методів. Більшість методів допомагають приховатись серед навколишнього фону, але такі методи як мімезис і засліплення руху захищають, не приховуючи наявність самого об'єкту. Різні методи можуть застосовуватися окремо або в комплексі з іншими. Багато механізмів є візуальними, але деякі відбувались дослідження використання методів проти нюхового (аромат) і акустичного (звукового) виявлення. Аналогічні методи також можуть застосовуватися до військового спорядження та техніки.

Схожість з оточенням (криспис)

Кольори та візерунки деяких тварин нагадують певний природний фон. Це важливий компонент камуфляжу в будь-якому середовищі. Наприклад, папуги, що мешкають на деревах, переважно зелені; вальдшнепи лісової підстилки коричневі і крапчасті; очеретяні гірчаки мають прожилки коричневого кольору та темно-коричневі; у кожному випадку забарвлення тварини відповідає відтінкам її середовища існування. Подібним чином майже всі пустельні тварини забарвлені в піщаний, жовто-коричневий, охристий і коричнево-сірий відтінки, незалежно від того, чи це ссавці, як піщанка чи лисиця фенек, птахи, як пустельний жайворонок чи рябчик, чи рептилії, як сцинк чи рогата гадюка. Військова форма також загалом нагадує своє походження; наприклад, уніформа кольору хакі каламутного або запорошеного кольору, спочатку була обрана для служби в Південній Азії. Багато молі демонструють промисловий меланізм, у тому числі перцева моль, яка має колір, що зливається з корою дерев. Забарвлення цих комах змінювалося між 1860 і 1940 роками відповідно до мінливого кольору стовбурів дерев, на яких вони спочивають, від блідого і плямистого до майже чорного в забруднених районах . Зоологи сприймають це як доказ того, що камуфляж знаходиться під впливом природного відбору, а також демонструє, що він змінюється там, де необхідно, щоб нагадувати місцеве тло.

Деформаційне забарвлення

У деформаційному забарвленні використовуються сильно контрастні, неповторювані позначки, такі як плями чи смуги, щоб розбити контури тварини чи військової машини або приховати характерні риси, особливо шляхом маскування очей, як у звичайної жаби. Руйнівні шаблони можуть використовувати більше ніж один метод для поразки візуальних систем, таких як виявлення країв.[49] Хижаки, такі як леопард, використовують руйнівний камуфляж, щоб допомогти їм наблизитися до здобичі, тоді як потенційна здобич використовує його, щоб уникнути виявлення хижаками. Розривні візерунки поширені у військовому використанні, як для уніформи, так і для військової техніки. Однак руйнівний візерунок не завжди сам по собі досягає крипсису, оскільки тварина чи військова ціль можуть бути видані такими факторами, як форма, блиск і тінь.

Наявність жирних плям на шкірі сама по собі не доводить, що тварина покладається на камуфляж, оскільки це залежить від її поведінки. Наприклад, незважаючи на те, що жирафи мають висококонтрастний малюнок, який може бути руйнівним забарвленням, дорослі особини дуже помітні, коли знаходяться на відкритому повітрі. Деякі автори стверджують, що дорослі жирафи є загадковими, оскільки, коли вони стоять серед дерев і кущів, їх важко побачити навіть на відстані кількох метрів. Однак дорослі жирафи рухаються, щоб краще побачити хижака, що наближається, покладаючись на свій розмір і здатність захищатися, навіть від левів, а не на маскування. Інше пояснення полягає в тому, що молоді жирафи набагато більш вразливі до хижаків, ніж дорослі. Більше половини всіх дитинчат жирафів гине протягом року, і матері жирафів ховають своїх щойно народжених дитинчат, які проводять більшу частину часу лежачи в укриттях, поки їх матері не годують. Матері повертаються раз на день, щоб погодувати телят молоком. Оскільки присутність матері поруч не впливає на виживання, стверджується, що ці молоді жирафи повинні бути дуже добре замасковані; це підтверджується тим, що сліди шерсті сильно успадковуються.

Можливість камуфляжу у рослин була мало вивчена до кінця 20 століття. Строкатість листя з білими плямами може служити камуфляжем у рослин лісового підліску, де є плямистий фон; плямистість листя пов'язана із закритими місцями існування. Руйнівний камуфляж мав би явну еволюційну перевагу для рослин: вони намагалися б уникнути поїдання травоїдними тваринами. Інша можливість полягає в тому, що деякі рослини мають різне забарвлення листя на верхній і нижній поверхнях або на таких частинах, як жилки та стебла, щоб зробити помітними комах у зеленому камуфляжі, і таким чином принести користь рослинам, сприяючи видаленню травоїдних тварин м'ясоїдними. Ці гіпотези можна перевірити.

Усунення тіні

Навіть замасковані об'єкти легко видаються своїми формами та тінями. Бічні фланці та бахрома дозволяють усунути ефект тіні

Деякі тварини, такі як рогаті ящірки Північної Америки, розробили складні засоби для усунення тіні. Тіла у них сплощені, а боки стоншуються по краюх. Рогаті ящерки зазвичай притискаються тілом до землі, а їхні стоншені до землі боки обрамлені білими лусочками, які ефективно приховують або порушують будь-які тіні, що ще залишаються під краєм тіла. Теорія про те, що форма тіла рогатих ящірок, які живуть у відкритій пустелі, пристосована для мінімізації тіні, підтверджується одним видом, у якого відсутня луска з бахромою - круглохвостою рогатою ящіркою, яка живе в скелястій місцині і маскується не під пласку пустиню, а під об'ємні камінці. Коли ціящерки відчувають загрозу, вони роблять себе максимально схожим на камінчик, вигинаючи спину і підкреслюючи свою об'ємну форму, а не приховуючи її, як це робллять їх родичі в пустелі.

Деякі види метеликів, такі як осадець егерія (Pararge aegeria), мінімізують свої тіні, коли сідають, закриваючи крила на спині, вирівнюючи своє тіло з сонцем і нахиляючись на одну сторону до сонця, так що тінь стає тонкою. непомітною лінією, а не широкою плямою. Подібним чином деякі птахи, що гніздяться на землі, зокрема дрімлюга звичайний, обирають місце відпочинку напрямком тіла до сонця.

Усунення тіні було визначено як принцип військового камуфляжу під час Другої світової війни.

Контрзатінення

Контрзатінення діє як форма камуфляжу, «зафарбовуючи» власне природне затінення тіла чи об'єкта. В результаті створюється «плаский» вигляд тіла, замість його звичного природного «об'ємного» вигляду.

Контрзатінення, або закон Теєра — метод природного камуфляжа, при якому забарвлення тварини темніше на її зазвичай освітленій соцем верхній стороні та світліше на нижній, зазвичай затемненій стороні тіла, що дозволяє усунити або порушити ефект природної тіні і робить контрзатінений тварину майже непомітною на відповідному фоні. Ця закономірність спостерігається у багатьох видів ссавців, рептилій, птахів, риб і комах, як у хижаків, так і у їх потенційної здобичі. На відміну від схожого активного метода камуфляжа — контросвітлення, контрзатінення є пасивним методом камуфляжа, при якому для усунення природного ефекту затінення використовується лише пігментне забарвлення, нанесення фарби на техніку або наявність меланіну в шкірі тварин.

Контрзатінення використовує градієнтний колір, щоб нейтралізувати ефект природного самозатінення, створюючи ілюзію рівності. Самозатінення робить тварину темнішою знизу, ніж зверху, від світлого до темного; countershading «фарбує» тони, які є найтемнішими зверху, найсвітлішими знизу. Теєр зауважив, що «тварини намальовані природою найтемнішими в тих частинах, які, як правило, найбільше освітлюються світлом неба, і навпаки». Відповідно, принцип зворотного затінення іноді називають законом Теєра. Затінення широко використовується наземними тваринами, такими як газелі та коники; морські тварини, такі як акули та дельфіни і птахи, такі як бекас і дуплянка.

У військовій справі контрзатінення використовувалось для маскування літаків. Затінення рідше використовується для військового камуфляжу, незважаючи на експерименти Другої світової війни, які показали його ефективність. Англійський зоолог Х'ю Котт заохочував використання методів, включаючи контрзатінення, але, незважаючи на свій авторитет у цьому питанні, не зміг переконати британську владу.[98] Солдати часто помилково сприймали маскувальну сітку як різновид плаща-невидимки, і їх потрібно було навчити дивитися на камуфляж практично, з точки зору ворожого спостерігача. У той же час в Австралії зоолог Вільям Джон Дакін порадив солдатам копіювати методи тварин, використовуючи їхні інстинкти для маскування під час війни

Термін контрзатінення має друге значення, не пов'язане із «законом Тайєра». Справа в тому, що верх і низ тварин, таких як акули, і деяких військових літаків, мають різні кольори, щоб відповідати різному фону, якщо дивитися зверху або знизу. У цьому випадку камуфляж складається з двох поверхонь, кожна з яких виконує просту функцію приховування на певному тлі, наприклад, на яскравій водній поверхні чи небі. Тіло акули або фюзеляж літака не змінюється від світлого до темного, щоб виглядати плоскими, якщо дивитися збоку. Використовувані методи камуфляжу — це підбір фонового кольору та малюнка, а також порушення контурів.

Відволікання

Багато тварин-хижаків мають помітні висококонтрастні мітки, які парадоксальним чином привертають погляд хижака. Ці відволікаючі мітки можуть служити камуфляжем, відволікаючи увагу хижака від розпізнавання здобичі в цілому, наприклад, не даючи хижаку ідентифікувати контур здобичі. Експериментально час пошуку блакитних синиць збільшився, коли штучна здобич мала відволікаючі позначки.

Самодекорування

Деякі тварини активно прагнуть сховатися, прикрашаючи себе такими матеріалами, як гілочки, пісок або шматки черепашок з навколишнього середовища, щоб розбити свої контури, приховати особливості свого тіла та відповідати своєму фону. Наприклад, личинка ручейника будує декорований корпус і живе майже повністю в ньому; краб-декоратор покриває свою спину водоростями, губками та камінням. Німфа хижого жука в масці використовує задні лапи та «плюсну», щоб прикрасити своє тіло піском або пилом. На тілі є два шари щетини (трихоми). На них німфа поширює внутрішній шар дрібних частинок і зовнішній шар більш грубих частинок. Камуфляж може приховати жука як від хижаків, так і від здобичі.

Подібні принципи можуть бути застосовані у військових цілях, наприклад, коли снайпер носить костюм гілі, призначений для додаткового камуфлювання за допомогою матеріалів, таких як пучки трави з найближчого оточення снайпера. Такі костюми використовувалися ще в 1916 році, коли британська армія прийняла на озброєння снайперів «пальто строкатих відтінків і смуг фарби». Котт наводить приклад личинки смарагдової молі з плямами, яка прикріплює екран із фрагментів листя до своїх спеціально зачеплених щетинок, щоб стверджувати, що військовий камуфляж використовує той самий метод, вказуючи, що «пристрій… по суті той самий». як широко практикувався під час Великої війни для приховування не гусениць, а гусеничних тягачів, позицій [гарматних] батарей, спостережних постів тощо"".

Військова справа

Німецька 15-см гаубиця sFH02 1917 року (Національний музей військової історії Південної Африки)

У військовиків камуфляж буває як однотонним так і різнокольоровим. В XIX століттяі — під час Повстання сипаїв британські колоніальні війська в Індії перейняли колір хакі (з перської — «кольор пилу»). Польові військові однострої стали цілеспрямовано шитися з тканини захисно-маскувального кольору наприкінці XIX — на початку XX століття. Форма кольору хакі успішно показала себе на полі бою в південноафриканській англо-бурській війні 1899—1902 рр., Незабаром її перейняли армії інших країн і широко використовували протягом Першої світової війни.

Снайпер у камуфляжі Ghillie.

В 1909 році американський художник Еббот Теєр випустив книгу «Забарвлення в тваринному світі» (Coloration in the Animal Kingdom). Описані в ній принципи послужили основою для створення теорії наукової мімікрії, на основі якої розроблені принципи військового камуфляжу. Під час Першої світової війни британський художник і офіцер військово-морського флоту Норман Вілкінсон розробив особливу схему маскування для військового флоту — так званий «Сліпучий камуфляж» (іноді використовується більш загальний термін «Деформаційний камуфляж»). Цей камуфляж не намагався заховати судно, а утруднював оцінку відстані до нього, його швидкості та курсу.

У 1929 році в Італії була запущена у масове виробництво Telo mimetico (дослівно з італійської — камуфляжна тканина), що використовувалась спочатку для виробництва тентів-наметів. а пізніше і для содатської уніформи. Telo mimetico відома тим, що вона є першою моделлю камуфляжної тканини, запущеній у масове виробництво, а сам малюнок (модель) камуфляжу — таким, що використовувався протягом найдовшого часу у світі.

замаскований снайпер

У 1939 році французький художник російського походження Володимир Баранов-Росіне запатентував плямисту військову форму («пуантилістично-динамічний камуфляж», «хамелеон-метод»).

Різні види камуфляжу для лісу, пустелі і снігу

Всі принципові схеми армійських камуфляжних малюнків розроблялися під конкретну місцевість, на якій знаходяться військовослужбовці, з урахуванням нормативних вимог до маскування на відкритій місцевості. За основу береться людський зір в світлий час доби. Він є точкою відліку при складанні колірної насиченості малюнка, його геометричної побудови, контрастності між межують фрагментами. Силові структури всіх держав часом прийшли до використання камуфляжних малюнків для виготовлення військового екіпірування, щоб уберегти особовий склад при веденні бойових дій.

Радянські офіцери в зимовій польовій формі з камуфляжем Березка, навчення на Лібавському полігоні, зима 1985

До початку Другої світової війни камуфляж широко використовувався у всіх родах військ із урахуванням географічних особливостей місця передбачуваного бою. Під час Другої світової війни використовувався сніговий камуфляж — білі маскхалати, вдягались на шинелі. В СРСР камуфляжна форма до початку Другої світової видавалась для прикордонників, снайперів, саперів, розвідників і диверсантів. Це були маскувальні костюми з нерівними плямами (в формі амеби) коричневого або чорного кольору на тлі кольору хакі або зеленому. В 1944 році з'явилися камуфляжні костюми світло-зеленого кольору з брудно-сірим малюнком, що імітує листя, або з малюнком, що нагадує нинішній «цифровий» камуфляж.

Камуфляжне забарвлення танку ЗС Індії

Після війни потреба робити камуфляжну форму майже відпала. Однак наприкінці 1950-х рр. у зв'язку із військовими діями в Індокитаї (Перша індокитайська війна, В'єтнамська та Корейські війни) камуфляжний бум відновився. Для армії США тоді пошили 43 маскувальних комплекти, серед них: «пустеля», «ліс», «джунглі», «зима» та інші.

Американці використовували камуфляж ще до війни у В'єтнамі, під час Другої світової існував камуфляж «Frog Skin», який використовувався 2-ї бронетанкової дивізією під час «Операції Кобра», але зі збільшенням кількості випадків «дружнього вогню» через схожість з камуфляжем Ваффен-СС Erbsenmuster, цей камуфляж був знятий з озброєння на європейському театрі бойових дій і в подальшому американці обмежувалися прикріпленням до своїх шоломам гілочок, трави, листя (можливо — через складнощі з розрізненням під час бойових дій своїх).

В 1984 році створений «цифровий» камуфляж: на солдатську форму нанесений малюнок, схожий на конфігурацію пікселів на екрані монітора. Такий малюнок заважає оку фіксуватися на об'єкті, змушуючи сприймати його як «білий шум» і так само, як засліплюючий камуфляж, заважає визначити форму і рух обєкта.

USS Mahomet в засліплюючому камуфляжі

«Уест Пойнт» пофарбований у камуфляжний колір липень 1945 рік

Див. також

• Контросвітлення
• Багатоспектральний камуфляж
• Деформаційний камуфляж
• Мультимасштабний камуфляж
• Сліпучий камуфляж

Виноски

1. До 1860 року незабруднені стовбури дерев часто були вкриті блідими лишайниками; забруднені стовбури були голі, а часто майже чорні.
2. These distraction markings are sometimes called dazzle markings, but have nothing to do with motion dazzle or wartime dazzle painting.

Примітки

1. Conner, William E. (2014). «Adaptive Sounds and Silences: Acoustic Anti-Predator Strategies in Insects». Insect Hearing and Acoustic Communication. Animal Signals and Communication. Vol. 1. pp. 65–79. doi:10.1007/978-3-642-40462-7_5. ISBN 978-3-642-40461-0. ISSN 2197-7305. adaptive silence, acoustic crypsis, stealth,
2. Miller, Ashadee Kay; Maritz, Bryan; McKay, Shannon; Glaudas, Xavier; Alexander, Graham J. (22 December 2015). «An ambusher's arsenal: chemical crypsis in the puff adder (Bitis arietans)». Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. The Royal Society. 282 (1821): 20152182. doi:10.1098/rspb.2015.2182. ISSN 0962-8452. PMC 4707760. PMID 26674950. Field observations of puff adders (Bitis arietans) going undetected by several scent-orientated predator and prey species led us to investigate chemical crypsis in this ambushing species. We trained dogs (Canis familiaris) and meerkats (Suricata suricatta) to test whether a canid and a herpestid predator could detect B. arietans using olfaction.
3. Costa, James T. (2007). «How a naturalist found safe colours for soldiers». Nature. 448 (7152): 408. Bibcode:2007Natur.448..408C. doi:10.1038/448408c. ISSN 0028-0836. cryptic coloration in British field uniforms was not fully adopted until the Boer War
4. Cott 1940, pp. 5–19.
5. Forbes 2009, p. 51.
6. Cott 1940, pp. 5–6.
7. Newark 2007, pp. 45–46.
8. Cott 1940, p. 17.
9. Still, J. (1996). Collins Wild Guide: Butterflies and Moths. HarperCollins. p. 158. ISBN 978-0-00-220010-3.
10. Barbosa, A.; Mathger, L. M.; Buresch, K. C.; Kelly, J.; Chubb, C.; Chiao, C.; Hanlon R. T. (2008). «Cuttlefish camouflage: The effects of substrate contrast and size in evoking uniform, mottle or disruptive body patterns». Vision Research. 48 (10): 1242—1253. doi:10.1016/j.visres.2008.02.011. PMID 18395241. S2CID 16287514.
11. Cott 1940, pp. 83–91.
12. Osorio, Daniel; Cuthill, Innes C. «Camouflage and perceptual organization in the animal kingdom» (PDF).
13. Sweet, K. M. (2006). Transportation and Cargo Security: Threats and Solutions. Prentice Hall. p. 219. ISBN 978-0-13-170356-8.
14. FM 5–20: Camouflage, Basic Principles. U.S. War Department. November 2015 [1944].
15. Field Manual Headquarters No. 20-3 − Camouflage, Concealment, and Decoys (PDF). Department of the Army. 30 August 1999.
16. Roosevelt, Theodore (1911). «Revealing and concealing coloration in birds and mammals». Bulletin of the American Museum of Natural History. 30 (Article 8): 119—231. Roosevelt attacks Thayer on page 191, arguing that neither zebra nor giraffe are «'adequately obliterated' by countershading or coloration pattern or anything else.»
17. Mitchell, G.; Skinner, J. D. (2003). «On the origin, evolution and phylogeny of giraffes Giraffa camelopardalis» (PDF). Transactions of the Royal Society of South Africa. 58 (1): 51–73. Bibcode: 2003TRSSA..58…51M. doi:10.1080/00359190309519935. S2CID 6522531
18. Lev-Yadun, Simcha (2003). «Why do some thorny plants resemble green zebras?». Journal of Theoretical Biology. 224 (4): 483—489. Bibcode:2003JThBi.224..483L. doi:10.1016/s0022-5193(03)00196-6. PMID 12957121
19. Lev-Yadun, Simcha (2006). Teixeira da Silva, J.A. (ed.). Defensive coloration in plants: a review of current ideas about anti-herbivore coloration strategies. pp. 292—299. ISBN 978-4903313092
20. Givnish, T. J. (1990). «Leaf Mottling: Relation to Growth Form and Leaf Phenology and Possible Role as Camouflage». Functional Ecology. 4 (4): 463—474. doi:10.2307/2389314. JSTOR 2389314
21. Sherbrooke, W. C. (2003). Introduction to horned lizards of North America. University of California Press. pp. 117—118. ISBN 978-0-520-22825-2.
22. Cott 1940, pp. 104—105.
23. Principles of Camouflage, WWII Tactical and Technical Trends, No. 37, November 4, 1943 (Lone Sentry). www.lonesentry.com. Процитовано 30 вересня 2023. 
24. Argo, Emily (21 квітня 2017). Countershading. Fishionary. American Fisheries Society. Процитовано 17 грудня 2022. 
25. Cott 1940, pp. 35–46.
26. Cott, 1940, с. 35–46.
27. Forbes, 2009, с. 72–73.
28. Kiltie, Richard A. (January 1998). Countershading: Universally deceptive or deceptively universal?. Trends in Ecology & Evolution 3 (1): 21–23. PMID 21227055. doi:10.1016/0169-5347(88)90079-1. 
29. Cott, 1940, с. 41.
30. Ehrlich, Paul R.; Dobkin, David S.; Wheye, Darryl (1988). The Color of Birds. Stanford University. Процитовано 1 February 2013. 
31. Cott, 1940, с. 40.
32. Forbes, 2009, с. 152.
33. Barkas, 1952, с. 36.
34. Elias, 2011, с. 57–66.
35. Kiltie, Richard A. (January 1998). «Countershading: Universally deceptive or deceptively universal?». Trends in Ecology & Evolution. 3 (1): 21–23. doi:10.1016/0169-5347(88)90079-1. PMID 21227055
36. Stevens, Martin; Merilaita, S. (2009). Defining disruptive coloration and distinguishing its functions. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences 364 (1516): 481–488. PMC 2674077. PMID 18990673. doi:10.1098/rstb.2008.0216. 
37. Dimitrova, M.; Stobbe, N.; Schaefer, H. M.; Merilaita, S. (2009). Concealed by conspicuousness: distractive prey markings and backgrounds. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences 276 (1663): 1905–1910. PMC 2674505. PMID 19324754. doi:10.1098/rspb.2009.0052. 
38. Forbes, 2009, с. 50–51 and passim.
39. Wierauch, C. (2006). Anatomy of disguise: camouflaging structures in nymphs of Some Reduviidae (Heteroptera). American Museum Novitates (3542): 1–18. doi:10.1206/0003-0082(2006)3542[1:AODCSI]2.0.CO;2. оригіналу за 16 серпня 2017.  Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)
40. Bates, Mary (10 червня 2015). Natural Bling: 6 Amazing Animals That Decorate Themselves. National Geographic. Процитовано 11 червня 2015. 
41. Forbes, 2009, с. 102–103.
42. Cott, 1940, с. 360.
43. Ruxton, Graeme D.; Stevens, Martin (1 June 2015). The evolutionary ecology of decorating behaviour. Biology Letters 11 (6): 20150325. PMC 4528480. PMID 26041868. doi:10.1098/rsbl.2015.0325. 
44. Стенвік, 2016.
45. . Архів оригіналу за 20 жовтня 2011. Процитовано 28 лютого 2017. 
46. Verny, Eric; Bocek, Jonathan. Italian Camouflage [ 2020-11-12 у Wayback Machine.]. Der Erste Zug
47. (рос.)«Владимир Баранов-Россине. Художник русского авангарда»
48. (рос.) Оружейный портал 9x19.su. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 6 травня 2016. 
49. (рос.) Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 лютого 2017. 
50. (рос.)И. Хель (6 лютого 2014). История невидимости и будущее камуфляжа. Hi-News.ru. ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Література

• Yurova, Tania. «Волонтерська Допомога В Обмундируванні Бійців ЗС України Та Удосконалення Польового Однострою І Екіпірування В Ході Ато; Volunteering Assistance to Moving the Powers of the Armed Forces of Ukraine and Improving the Field Form and Creating at the Ato.» Military Scientific Journal; № 28 (2017): Military Scientific Journal; 228—239; Військово-Науковий Вісник; № 28 (2017): Військово-Науковий Вісник, January 1, 2019. DOI: https://doi.org/10.33577/2313-5603.28.2017.228-239 [cited 2022 Jul 20]
• Sapozhnik DI. Сучасні Підходи До Формування Колористичного Оформлення Тканин Відомчого Призначення; Modern Approaches to Coloristic Décor Design of Fabrics for Departmental Use. Науковий вісник НЛТУ України; Том 25 № 6 (2015): 232—236. 2015 Jan 1 [cited 2022 Jul 20]
• Бор Стенвик. Все мы врём: Как ложь, жульничество и самообман делают нас людьми = Bar Stenvik. Bloff - hvordan juks og selvbedrag gjшr oss til ekte mennesker. — М. : Альпина Паблишер, 2016. — 503 p. — ISBN 978-5-9614-5855-8.

• Behrens, Roy R. (2002). False Colors: Art, Design and Modern Camouflage. Bobolink Books. ISBN 0-9713244-0-9.
• Behrens, Roy R. (2009). Camoupedia: A Compendium of Research on Art, Architecture and Camouflage. Bobolink Books. ISBN 978-0-9713244-6-6.
• Behrens, Roy R. (editor) (2012). Ship Shape: A Dazzle Camouflage Sourcebook. Bobolink Books. ISBN 978-0-9713244-7-3.
• Beddard, Frank Evers (1892). Animal Coloration: an account of the principal facts and theories relating to the colours and markings of animals. Swan Sonnenschein.
• Cott, Hugh B (1940). Adaptive Coloration in Animals. Methuen.
• Darwin, Charles (1859). On the Origin of Species. John Murray. Reprinted 1985, Penguin Classics.
• Poulton, Edward B (1890). The Colours of Animals: their meaning and use, especially considered in the case of insects. Kegan Paul, Trench, Trübner.
• Thayer, Abbott H; Thayer, Gerald H. (1909). Concealing-Coloration in the Animal Kingdom. Macmillan.
• Goodden, Henrietta (2009). Camouflage and Art: Design for Deception in World War 2. Unicorn Press. ISBN 978-0-906290-87-3.
• Latimer, Jon (2001). Deception in War. John Murray. ISBN 978-1-58567-381-0.
• Newman, Alex; Blechman, Hardy (2004). DPM — Disruptive Pattern Material: An Encyclopaedia of Camouflage: Nature, Military and Culture. DPM. ISBN 978-0-9543404-0-7.
• Stevens, Martin; Merilaita, Sami (2011). Animal Camouflage: Mechanisms and Function. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-15257-0.
• Wickler, Wolfgang (1968). Mimicry in plants and animals. McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-070100-7.
• Elias, Ann (2011). Camouflage Australia: Art, Nature, Science and War. Sydney University Press. ISBN 978-1-920899-73-8.
• Forbes, Peter (2009). Dazzled and Deceived: Mimicry and Camouflage. Yale University Press. ISBN 978-0-300-17896-8.
• Herring, Peter (2002). The Biology of the Deep Ocean. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-854956-7.
• Rothenberg, David (2011). Survival of the Beautiful: Art, Science and Evolution. Bloomsbury. ISBN 978-1-60819-216-8.
• Barkas, Geoffrey; Barkas, Natalie (1952). The Camouflage Story (from Aintree to Alamein). Cassell.
• Casson, Lionel (1995). Ships and Seamanship in the Ancient World. JHU Press. ISBN 978-0-8018-5130-8.
• Newark, Tim (2007). Camouflage. Thames and Hudson, with Imperial War Museum. ISBN 978-0-500-51347-7.

• Kalman, Bobbie; Crossingham, John (2001). What are Camouflage and Mimicry?. Crabtree Publishing. ISBN 978-0-86505-962-7. (ages 4–8)
• Mettler, Rene (2001). Animal Camouflage. First Discovery series. Moonlight Publishing. ISBN 978-1-85103-298-3. (ages 4–8)

Посилання

• Камуфляж — види і забарвлення
• Біологи відкрили новий вид природного камуфляжу 30 травня, 2020 р.
• Ohio State University: The Camouflage Project [ 6 березня 2012 у Wayback Machine.] — interplay of science and art
• Behrens, Roy. A Chronology of Camouflage [ 19 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• «An informal study into camouflage» [ 13 березня 2010 у Wayback Machine.]
• Справочник камуфляжа [ 1 березня 2017 у Wayback Machine.]
• Камуфляж [ 24 березня 2017 у Wayback Machine.]