Жіноча збірна України з волейболу — жіноча волейбольна збірна, яка представляє Україну на міжнародних змаганнях з волейболу. Створена у 1992 році після розпаду СРСР. Контроль і організацію здійснює Федерація волейболу України (ФВУ).
| Асоціація | Федерація волейболу України (ФВУ) |
|---|---|
| Конфедерація | CEV |
| Вебсайт | fvu.in.ua |
| Головний тренер | Іван Пєтков |
| Рейтинг ФІВБ | 20 (станом на 10 липня 2023) |
| Олімпійські ігри | |
| Виступів | 1 (1996) |
| Найкращий результат | 11-е місце (1996) |
| Чемпіонат світу | |
| Виступів | 1 (1994) |
| Найкращий результат | 9-е місце (1994) |
| Спортивні медалі | ||
|---|---|---|
| Бронза | Чемпіонат Європи (1) | 1993 |
| Золото | Євроліга (2) | 2017, 2023 |
Станом на 20 жовтня 2021 року посідає 27-е місце у світовому рейтингу ФІВБ.
Історія Редагувати
Збірна України дебютувала на міжнародній арені восени 1992 року у відбірковому турнірі чемпіонату Європи під керівництвом відомого тренера Володимира Бузаєва — одного із засновників і незмінного впродовж двох десятиліть наставника запорізької «Орбіти», у 1980-ті роки була однією з найсильніших команд у СРСР.
Бездоганно пройшовши кваліфікацію (8 перемог у 8 матчах), українські волейболістки спричинили фурор і у фінальній стадії Євро-1993. У стартовому матчі чемпіонату, що проходив 24 вересня 1993 в чеському Брно, вони з рахунком 3:0 обіграли майбутнього чемпіона — збірну Росії, потім здобули ще 4 перемоги, і посіли перше місце в групі. У важкому п'ятисетовому півфінальному двобої українська команда поступилася збірній Чехії і Словаччини, але потім у матчі за 3-тє місце взяла гору над італійками.
Завдяки успішному виступу на континентальній першості збірна України стала учасницею чемпіонату світу 1994 року, що проходив у Бразилії. Нова перемога над збірною Італії дозволила команді Володимира Бузаєва вийти в 1/8 фіналу, однак після зустрічі з Японією (0:3), українки були змушені припинити боротьбу за високі місця.
На початку 1990-х Володимир Бузаєв також керував молодіжною збірною України, 1993 року стала срібним призером чемпіонату світу в Бразилії. 1995 року він зайняв з національною збірною 7-е місце на чемпіонаті Європи в Нідерландах і того ж сезону переїхав до Туреччини.
Збірну України очолив тренер луганської «Іскри» Гарій Єгіазаров. З його ім'ям пов'язаний виступ української команди на перших в її історії Олімпійських іграх, що був невдалим: складена на базі «Іскри» збірна (за луганський клуб виступали 9 з 12 гравчинь), в Атланті-1996 не змогла перемогти в жодній партії.
1997 року Єгіазаров також виїхав працювати за кордон, до італійської «Равенни», на посаді головного тренера його змінив колишній помічник, одеський фахівець Ігор Філіштинський. Під його керівництвом збірна знову посіла 7-е місце на чемпіонаті Європи, але не змогла пробитися на чемпіонат світу-1998, ані на наступну європейську першість.
Повернувшись на Батьківщину до команди, Гарій Єгіазаров 2001 року ледь не привів збірну до п'єдесталу пошани чемпіонату Європи, що проходив у Болгарії, але в півфіналі цього турніру українки поступилися збірній Росії, а в зустрічі за «бронзу» не змогли здолати господарок. Ірину Жукову, яка здобула популярність, виступаючи за італійські клуби, визнали кращою зв'язковою чемпіонату. Незважаючи на те, що й решта українських волейболісток успішно виступали в провідних зарубіжних лігах (зі складу команди 2001 року 10 гравчинь представляли клуби Італії, Франції, Польщі, Болгарії, Австрії, Іспанії) і досягнення молодіжної та юніорської збірних, наступне десятиліття не було відзначено високими результатами національної збірної України.
2003 року після дев'ятого місця на чемпіонаті Європи в Туреччині відбулася відставка Єгіазарова, а чергового виступу у фінальному турнірі європейської форуму уболівальникам довелося чекати 8 років — три відбіркових цикли поспіль збірна України починала з новим головним тренером (Ігорем Філіштинським, Олександром Гутором, Сергієм Голотовим) і щоразу зазнавала невдачі. Причинами падіння були конфлікти між тренерами клубів і збірної, а також масовий виїзд з країни гравчинь, які змінили спортивне громадянство. Серед них стала лідером збірної Азербайджану Наталія Сказка (більш відома під прізвищем Мамедова) і її партнерки по команді Лідія Максименко та Поліна Рагімова[ru] (Петрашко), гравчині збірної Росії Наталія Гончарова (Обмочаєва) і Анна Макарова (Цокур), за збірну Казахстану виступають Олеся Сафронова[en] і Ольга Кубасевич (Дробишевська), Ізраїль представляє Юлія Воливач, Вероніка Гудима захищає кольори французької збірної.
Після 13-річної перерви національну збірну України знову очолив Володимир Бузаєв, після повернення з Туреччини працював з командою «Сєвєродончанка» (Сіверськодончанка) та в молодіжній збірній. У травні 2009 року українська команда невдало виступила у відбірковому турнірі Чемпіонату світу, програвши Білорусі, Азербайджану та Ізраїлю, але за рік складена з гравчинь українського чемпіонату дружина виявилася боєздатною у кваліфікації Євро-2011 — обігравши збірні Ізраїлю, Словаччини та Великої Британії, українки через 8 років здобули путівку до фінального турніру чемпіонату Європи в Сербії й Італії.
Основу збірної на Євро-2011 склали гравчині бронзових призерок чемпіонату України — «Северодончанки», а єдина легіонерка Марина Марченко з «Омички» перед початком турніру вибула через травму. Капітанські функції виконувала Ірина Комісарова — гравчиня «бронзової» команди Володимира Бузаєва на чемпіонаті Європи-1993 (тоді вона виступала під прізвищем Пухальська). На груповому етапі в Белграді українки зазнали трьох поразок з однаковим рахунком 0:3 від Німеччини, Сербії і Франції, через це не змогли вийти до стадії плей-офу.
Відбірковий турнір чемпіонату Європи-2013 збірна України починала під керівництвом нового головного тренера — наставника «Галичанки» Андрія Романовича.
Результати Редагувати
Олімпійські ігри Редагувати
| Рік | Місце | Позиція |
|---|---|---|
| 1996 | Атланта | 11-е місце |
| 2000 | Сідней | не кваліфікувалась |
| 2004 | Афіни | не кваліфікувалась |
| 2008 | Пекін | не кваліфікувалась |
| 2012 | Лондон | не кваліфікувалась |
| 2016 | Ріо-де-Жанейро | не кваліфікувалась |
| 2021 | Токіо | не кваліфікувалась |
Чемпіонат світу Редагувати
| Рік | Місце | Позиція |
|---|---|---|
| 1994 | Бразилія | 9-е місце |
| 1998 | Японія | не кваліфікувалась |
| 2002 | Німеччина | не кваліфікувалась |
| 2006 | Японія | не кваліфікувалась |
| 2010 | Японія | не кваліфікувалась |
| 2014 | Італія | не кваліфікувалась |
| 2018 | Японія | не кваліфікувалась |
| 2022 | Польща / Нідерланди | не кваліфікувалась |
Чемпіонат Європи Редагувати
| Рік | Місце | Позиція |
|---|---|---|
| 1993 | Чехія | 3-е місце |
| 1995 | Нідерланди | 7-е місце |
| 1997 | Чехія | 7-е місце |
| 1999 | Італія | не кваліфікувалась |
| 2001 | Болгарія | 4-е місце |
| 2003 | Туреччина | 9-е місце |
| 2005 | Хорватія | не кваліфікувалась |
| 2007 | Бельгія / Люксембург | не кваліфікувалась |
| 2009 | Польща | не кваліфікувалась |
| 2011 | Сербія / Італія | 15-е місце |
| 2013 | Німеччина / Швейцарія | не кваліфікувалась |
| 2015 | Нідерланди / Бельгія | не кваліфікувалась |
| 2017 | Азербайджан / Грузія | 13-е місце |
| 2019 | Словаччина / Угорщина / Польща / Туреччина | 17-е місце |
| 2021 | Сербія / Болгарія / Хорватія / Румунія | 12-е місце |
| 2023 | Бельгія / Італія / Німеччина / Естонія | 9-е місце |
Золота євроліга Редагувати
| Турнір | Місце |
|---|---|
| Євроліга 2017 | 1-е місце |
| Євроліга 2018 | 8-е місце (не вийшли в плей-оф) |
| Євроліга 2019 | 5-е місце (не вийшли в плей-оф) |
| Євроліга 2020 | Скасовано через пандемію COVID-19 |
| Євроліга 2021 | 10-е місце (не вийшли в плей-оф) |
| Євроліга 2022 | 5-е місце (не вийшли в плей-оф) |
| Євроліга 2023 | 1-е місце |
Склади Редагувати
Поточний склад Редагувати
Склад збірної у відбірковому турнірі на Олімпійські ігри 2023 року в Парижі. Матчі в групі А проходили в китайському місті Нінбо (вересень 2023 року).
| N° | Спортсменка | Позиція | Рік народження | Клуб |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Олександра Міленко | догравальний | 1999 | «Нілуфер» (Бурса) |
| 2 | Діана Мелюшкина | центральний блокуючий | 1996 | СК «Прометей» |
| 4 | Аліка Луценко | ліберо | 2003 | «Аланта» |
| 6 | Кристина Нємцева | ліберо | 1998 | СК «Прометей» |
| 7 | Світлана Дорсман | центральний блокуючий | 1993 | СК «Прометей» |
| 9 | Вікторія Олійник | пасуючий | 2000 | СК «Прометей» |
| 14 | Дар'я Шаргородська | пасуючий | 2002 | СК «Прометей» |
| 16 | Анастасія Маєвська | центральний блокуючий | 2001 | СК «Прометей» |
| 17 | Євгенія Хобер | догравальний | 2001 | СК «Прометей» |
| 19 | Вікторія Даньчак | діагональний | 2000 | СК «Прометей» |
| 23 | Юлія Димар | догравальний | 1994 | «Куаниш» |
| 24 | Анастасія Крайдуба | діагональний | 1995 | «Фіренце» (Флоренція) |
| 26 | Уляна Котар | центральний блокуючий | 2000 | «Динамо» (Бухарест) |
| 29 | Надія Кодола | догравальний | 1988 | «Болу Беледієспор» |
| - | Іван Пєтков | головний тренер | - |
Примітки Редагувати
- . ПВЛУ. Архів оригіналу за 10 липня 2023. Процитовано 10 липня 2023.
- . www.fivb.com (англійською). FIVB. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 20 жовтня 2021.
- . Архів оригіналу за 30 червня 2023. Процитовано 30 червня 2023.
- Новички для «Джинестры» [ 25 вересня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- . Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.
- . Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.
- . Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 9 вересня 2021.
- Мороз Є. Жіноча збірна України з волейболу отримала нового головного тренера. Що про нього відомо [ 23 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Суспільне. — 2021. — 1 березня.
- . Міністерство молоді та спорту України. Архів оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 26 серпня 2021.
Посилання Редагувати
- Жіноча збірна України з волейболу на сайті ФВУ[недоступне посилання з липня 2019] (укр.)