Жорж Соре́ль (фр. Gorges Sorel, *2 листопада 1847, Шербур — †29 серпня 1922, Булонь-сюр-Сен) — французький філософ і соціолог, теоретик анархізму і революційного синдикалізму. Його вчення про необхідність «революційного міфу», що він опанував би масами і кликав би їх уперед, вплинуло на формування соціалістичної думки в Італії, зокрема на Антоніо Ґрамші, а також на ідеологів фашистського руху.
| Жорж Сорель | |
|---|---|
| фр. Georges Sorel | |
| Західна філософія | |
| | |
| Народження | 2 листопада 1847[…] Шербур[d] |
| Смерть | 29 серпня 1922 (74 роки) Булонь-Біянкур |
| Поховання | cemetery of Tenayd |
| Громадянство (підданство) | Франція |
| Знання мов | |
| Діяльність | |
| Школа / Традиція | анархізм, марксизм |
| Основні інтереси | політична філософія, суспільство |
| Значні ідеї | загальний страйк, соціальний міт |
| Вплинув | Антоніо Ґрамші · Курціо Малапарте · Юбер Лаґардель |
| Alma mater | Політехнічна школа і Колеж-ліцей Жака Декураd |
| Зазнав впливу | |
| Визначний твір | |
| Історичний період | Філософія XX століття |
| Нагороди | |
| | |
| Жорж Сорель у Вікісховищі | |
| Роботи у Вікіджерелах |
Біографія Редагувати
Жорж Сорель народився в Шербурі у родині збанкрутілого виноторговця. 1865 року поступив до Політехнічної школи (École polytechnique) в Парижі. Отримавши диплом інженера, він працював провідним інженером у Департаменті громадських робіт. Недовгий час працював на Корсиці. У 1891 році його нагородили орденом Почесного легіону. Наступного року він вийшов у відставку та переїхав до Булоні-сюр-Сен під Парижем, де жив до самої своєї смерті.
Ще наприкінці 1880-х він почав публікувати статті з різних галузей знань (гідрологія, архітектура, фізика, політична історія, філософія), написаних під впливом ідей Аристотеля та Ернеста Ренана. Але пізніше він почав вважати себе соціалістом і марксистом. Своїм знайомством з соціальною та політичною філософією він зобов’язаний самоосвіті — багато читав Віко, П.Ж.Прудона, К.Маркса, В.Джеймса, А.Бергсона (лекції останнього він також відвідував у Колеж де Франс).
Сорель утримувався від активної участі в політичному житті Франції, але активно виступав у пресі (зокрема у перших французьких теоретичних марксистських журналах «Ер нувель» і «Девенір сосіаль»), був відданим популяризатором ідей революційного соціалізму, вів листування з італійським філософом-марксистом Антоніо Лабріолою, економістом Вільфредом Парето та філософом-неогегеліянцем Бенедетто Кроче. У гучній справі Дрейфуса, що стрясало французьке суспільство у 1894-1906 роках, він виступив на захист засудженого.
Розчарувавшись у діяльності офіційної профспілки Загальна конфедерація праці, яка, на його думку, була занадто поміркованою у своїй тактиці, у 1909-1910 Сорель брав участь у роботі організації «Французька дія», хоча й не поділяв її політичної — монархічно-націоналістичної — програми. Він став одним із засновників «Гуртка Прудона» та одним з видавців журналу «Індепендас», в яких пропагувались ідеї революційного синдикалізму.
Французький публіцист виступив проти війни 1914 року і привітав Російську революцію 1917-го. У цей період він багато писав для італійських видань, і його авторитет у соціалістичних колах Італії був надзвичайно високим. Хоча він був затятим захисником більшовиків у 1917-1918, під кінець життя його ставлення до більшовизму — так само як і до фашизму — було не однозначним (що не завадило італійським фашистам називати його своєю предтечею).
Ідейна спадщина Редагувати
Спочатку Сорель був монархістом, але пізніше — на початку XX ст. — захопився марксизмом. Його ідеї слід розглядати в контексті боротьби за революційне оновлення марксизму, який у практиці тодішньої європейської соціал-демократії перетворився на ідеологічне прикриття реформістської політики «мирного вростання у соціалізм» (за словами німецького марксиста-ревізіоніста Едуарда Бернштайна).
Французький теоретик відкидав популярну на той час ідею загального політичного страйку як інструменту суспільно-політичних перетворень. Замість неї він пропагував ідею загального пролетарського страйку. Він не сприймав поєднання боротьби за демократію і соціалізм. Боротьбу за загальні демократичні права він вважав справою суто буржуазною. На його думку, участь робітників у загальному демократичному русі та їх членство у політичних партіях — в умовах панування буржуазії завжди буржуазних — затуманює цілі робітників та гальмує формування класової свідомості трудящих.
Він виступав з критикою всіляких соціальних утопій і протиставляв утопію як раціоналізовану хибну свідомість соціальному міфу як стихійному вираженню суспільних потреб. Міф в його творах постає радше не як оповідь про героїчне і втрачене минуле, а як ідея, що надихає на рух у майбутнє. Для Сореля синдикалістський загальний страйк, марксистська революція як величезна катастрофа, войовниче християнство, легенди про Велику Французьку революцію і спогади про Червневі дні 1848 року — це все міфи, що вони зворушують людей попри їх історичну дійсність. Соціальні міфи не описують, але виражають рішучість діяти.
Сорель говорив про неминучість у політичній боротьбі насильства, але виступав проти жорстокого і нерозбірливого насилля — насилля заради насилля. Застосування сили виправдане, лише якщо це відбувається з етичних позицій. Право на існування має тільки насильство «просвітлене ідеєю загального страйку», тільки насильство у класовій боротьбі. Французький синдикаліст стверджував неможливість виправдання насильства з філософської точки зору і на історичних прикладах показував, що вирішальним тут є етичний кодекс, який в свою чергу для різних історичних епох є різним. В революційну епоху, в часи класової боротьби таким кодексом є кодекс пролетарського революціонера.
Ідеї Сореля стали результатом намагання поєднати соціалізм з інтуїтивізмом французького філософа Анрі Бергсона. Він виступав проти детерміністського підходу в політиці, заперечував роль революційного авангарду (пролетарської партії). Вчення Сореля про необхідність революційного міфу, що він опанував би масами і кликав би їх уперед, вплинуло на формування соціалістичної думки в Італії, зокрема на Антоніо Ґрамші, а також на ідеологів фашистського руху.
Цікавинки Редагувати
- Напередодні першої світової війни (1914-1918) Сорель вклав свої заощадження в австро-угорські та російські цінні папери і після Жовтневої революції збанкрутував. Це одначе не примусило його змінити своєї думки про Леніна як про великого революціонера, що успішно втілив на практиці міф про загальний пролетарський страйк.
Основні твори Редагувати
- Роздуми про насильство (Réflexions sur la violence, 1907)
- Розкладання марксизму (La Décomposition du marxisme, 1908)
- Дрейфусіянська революція (La Révolution dreyfusienne, 1908)
- Матеріяли до теорії пролєтаріяту (Matériaux d'une théorie du prolétariat, 1919)
- Листи Полю Делесалю (Lettres à Paul Delesalle 1914-1921)
Примітки Редагувати
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- Internet Philosophy Ontology project
- ↑ LIBRIS — 2012.
- Ніл МакІннес. Початки теоретичного марксизму у Франції та Італії (1880-1897) // «Етуде де марксолоґі». — Червень 1960. — С.5-51. [ 26 вересня 2017 у Wayback Machine.](фр.)
- Жорж Сорель. Размышления о насилии / Пер. с фр. под ред. В. М. Фриче. — Москва: «Красанд», 2011. — С.51-97.
- Жорж Сорель. Размышления о насилии / Пер. с фр. под ред. В. М. Фриче. — Москва: «Красанд», 2011. — С.1-15.
- Политическое мифотворчество Жоржа Сореля // Павел Юхимович Рахшмир. Идеи и люди. Политическая мысль первой половины XX века. — Пермь: Издательство Пермского университета, 2001. — С.107.
Література Редагувати
- О. Сорба. Сорель Жорж // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.675 ISBN 978-966-611-818-2
- Жорж Сорель. Размышления о насилии / Пер. с фр. под ред. В. М. Фриче. — Москва: «Красанд», 2011. — 168 с.
- Политическое мифотворчество Жоржа Сореля // Павел Рахшмир. Идеи и люди. Политическая мысль первой половины XX века. — Пермь: Издательство Пермского университета, 2001. — С.100-126.
- Di Georgio Sorel / Antonio Gramsci. Quaderni del carceri. Torino: Giulio Einaudi editore, 1975. — Quaderno 4 (XIII), §‹31›. — Pp. 447—451.
Посилання Редагувати
- Жорж Сорель. Дрейфусіянська революція (1908) [ 15 липня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- Жорж Сорель у бібліотеці клясиків суспільних наук (Університет Квебеку) [ 1 листопада 2011 у Wayback Machine.](фр.)
- «Міль ньоф сент. Ревю д'істор інетелектуель» (колишній вісник Сорелівського товариства «Каєр Жорж Сорель» ) [ 8 лютого 2022 у Wayback Machine.](фр.)