Женченко Віктор Васильович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Женченко Ві ктор Васи льович Же нченко 11 ж

Віктор Женченко народився 11 жовтня 1936 року в с. Оболонь на Полтавщині в родині педагогів. Під час німецько-радянської війни втратив батьків. Виховувався з 1943 року в Хорольському дитячому будинку. Закінчив Харківську державну консерваторію.

Помер від ускладнень COVID-19.

Творчість Редагувати

Зовнішні відеофайли
	Віктор Женченко — Громадянин і митець. ДТРК «Культура», 2009 р
	СВІТ ОСОБИСТОСТІ. Віктор Женченко.
	Віктор Женченко. Сніг на зеленому листі
	Віктор Женченко. Ти не ховай своїх очей
	Віктор Женченко. «Мені однаково»

Стогін
Серед спраглих степів Стогне століттями сива слава, Скликаючи своїх ситих, Сонних сучасників...

Працював у Донецькому театрі опери та балету (1960—1962), Ташкентському театрі опери та балету ім. Алішера Навої (1962—1965), з 1965 року — соліст Київської державної філармонії. Заслужений артист Української РСР.

Виконував партії:

Виборний («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка);
Мефістофель («Фауст» Шарля Ґуно);
Кончак, Галицький («Князь Ігор» Олександра Бородіна);
Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова);
Гремін («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).

Поетичні збірки Редагувати

«Струна» (1971);
«Батькова скрипка» (1974);
«Сонячний бік вулиці» (1980);
«У сяйві тополиних грацій» (1983);
«Яринчин віночок» (1984);
«Поезії» (1986);
«Зневаж свій страх» (1997);
«Зорова поезія» (2000);
«Спрага на двох» (2001);
«Живу» (2006).

Переклади Редагувати

Перекладав з казахської, узбецької; окремі переклади з татарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов. Упорядник та перекладач антології хорватської поезії «У цей страшний час» (1996).

«Пісні Узбекистану» (1972);
«Повісті» X. Назіра (1975);
«Пригоди Турткоза» С. Анарбаєва (1984);
окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаєва, Е. Вахідова, А. Ібодінова, Л. Махмудова.

«Удвох із батьком» К. Найманбаєва (1983).

Відзнаки Редагувати

Почесне звання Заслужений діяч мистецтв України (1997)
Лауреат літературної премії імені Андрія Малишка часопису «Дніпро».
Кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архистратига Михаїла.

Родина Редагувати

Син — Ігор (нар. 1962), художник книги, живописець-пейзажист, дизайнер, видавець, викладач. Член Національної спілки художників України, голова правління Київської спілки художників книги. Очолює видавництво «Жнець», викладає дизайн в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Донька Ярина — провідна менеджерка з міжнародного туризму, син Василь — співробітник поліції, та двоє онуків — Євгеній та Станіслав.

Невістка — Марина, редактор, педагог, доцент Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головний редактор київського видавництва «Жнець».

Примітки Редагувати

Указ Президента України від 27 жовтня 1997 року № 1195/97 «Про відзначення активістів Українського фонду культури»
. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018.
. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 29 жовтня 2021.

Посилання Редагувати

Женченко Віктор Васильович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 81.
«Я тримаюсь на музиці, поезії і друзях» [ 16 березня 2017 у Wayback Machine.]
Два крила творчості Віктора Женченка^{[недоступне посилання з травня 2019]}
. vectornews.net. 27 грудня 2021. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.

[1] Указ Президента України від 27 жовтня 1997 року № 1195/97 «Про відзначення активістів Українського фонду культури»

[2] . Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018.

[3] . Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 29 жовтня 2021.