Ембієнт (англ. ambient, дослівно — «навколишній») — напрямок електронної музики, що характеризується відходом від лінеарно розгорнутої мелодичної лінії, характерної для класичної електронної музики (Vangelis, Kitaro), до вільної композиції звукових ефектів. Як правило, звукові ефекти пов'язуються постійно повторюваною фразою електроперкусії, яка також організує твір ритмічно. Тоді як в більшості музичних напрямків — від класики до панк-року — конструктивною віссю твору є гармонічна послідовність, то в музиці ембієнт, розгортання твору відбувається через оперування барвою звуку та атмосферою звучання. Характерним композиційним прийомом також є повторення короткої мелодійної фрази, яка при кожному повторі мінімально модифікується. (див. також мінімалізм).
| Ембієнт | |
|---|---|
| Стилістичні походження | |
| Походження | Велика Британія, 1970-ті |
| Типові інструменти | |
| Популярність | 1990-ті — донині |
| Піджанри | |
| етнік-ембієнт, спейс-ембієнт, дарк-ембієнт, лоуеркейс, дроун, експериментальний ембієнт |
Ефектом використання цих технік стає зміщення акценту з послідовності звуків на їх звучання, таким чином музика ембієнт статична і сприймається як би поза часом. В цьому плані ембієнт ідеально підходить для медитації в якості фонової музики.
Походження
Термін ймовірно походить від гасла musique d'ameublement, тобто меблева музика, автором якого є французький композитор, сучасник імпресіоністів Ерік Саті (1866—1925). Його ідеалом була музика, що може слугувати тлом повсякденного життя, що можна порівняти з меблями, або така, яка може впливати на настрій людини, але в таких межах, щоб не відривати її від інших занять. Відтак Саті, окрім традиційних музичних інструментів, використовував також машини (наприклад друкарські), домашні пристрої (наприклад гудіння пилососу).
Після першої світової війни під впливом Саті у Франції з'являється так звана «група шести», до якої входили композитори Франсіс Пуленк, Жермена Таєфер, Жорж Орік, Луї Дюре, Артур Онеґґер i Даріус Мійо. Найвидатніший з них — Артур Онеґґер (1892—1955) став автором відомого симфонічного твору «Pacific 231» [ 11 серпня 2020 у Wayback Machine.], що нагадує поступовий прискорений рух велетенського локомотива типу «Пасіфік 231».
Іншим джерелом була авангардна музика, зокрема Джона Кейджа (1912—1992), що прославився нетрадиційними джерелами звуку (наприклад, радіоприймачі, налаштовані на випадково обрану радіостанцію, каністри, кухонний посуд). Кейдж поєднував звук із зображенням і, як інші авангардисти, не використовував класичної гармонії.
Найважливіші творці
Таким чином коріння музики ембієнт сягають класичної музики, однак його поява пов'язана з творцями танцювальної музики, що використовувала електронні інструменти та ефекти, що давали необмежені можливості синтезу та обробки різних звукових фарб і роботи з ними. Формально першим композитором стилю ембієнт є Брайан Іно та Клаус Шульце, найвидатніші твори яких припали на 70-роки XX століття, серед яких альбом Ambient 1: Music for Airports, створений Іно у 1978. Звісно, це не перший альбом в такому напрямку, проте це був перший альбом, власне, під міткою «ембієнт музика».
Брайан Іно так описав своє відкриття ембієнту:
| (...)В січні 1975 року потрапив в ДТП. Не був тяжко пораненим, але довгий час провів у ліжку. Моя приятелька, Judy Nylon, відвідала мене тоді й принесла платівку з музикою для арфи 18-го століття. Коли вона пішла, з великим трудом поставив платівку. Але виявилось, що підсилювач був налаштований на мінімальну гучність, а один канал був повністю заглушеним. Однак я не мав сили, щоб встати та відрегулювати гучність, звуки, що доносились з динаміків були на межі чутливості. Тоді мені спало на думку, що музику можна трактувати зовсім інакше - як елемент оточення, так само, як колір світла або звук дощу(...). |
Експансія музики ембієнт настала одразу з вибухом популярності клубів техно на межі 80-х та 90-х років 20 століття, коли для ембієнту спеціально відводились т. зв. 'chill-out-rooms' (див. Чілаут). На сцені з'явилися такі проєкти як The Orb, The Future Sound of London, Aphex Twin, Banco de Gaia, Biosphere, Jean Ven Robert Hal, Wolfram, Monolake, Air, William Orbit, Autechre. В певному зв'язку зі стилістикою ембієнт творили також популярні проєкти The KLF та Enigma. В їх музиці, окрім ритму техно та колориту електроінструментів, зустрічається григоріанський хорал, спів китів та дельфінів, колажі звуків міста й звуків природи.
Одним з найважливіших течій ембієнту є dark ambient — найпохмуріший з різновидів цієї музики. Найвидатніші представники — Lustmord, Coil, Raison D'ertre, Atrium Carceri. Існує також термін ізоляціонізм, придуманий журналістами престижного британського музичного журналу «The Wire», що окреслює музику таких творців як Thomas Köner чи Lull — то є крайній різновид дарк-ембієнту, що характеризується несамовито похмурою музикою, що базується переважно на дуже низьких звуках.
Ембієнт можна вважати електронним відповідником музики напрямку прогресивний рок та спадщини таких колективів як Pink Floyd або ранній King Crimson чи Genesis. Крім того, суттєвий вплив ембієнту відчувається також і на альтернативний рок, наприклад, шугейзинг, дрім-поп та пост-рок.
В Україні ембієнт виконують чимало визнаних та молодих музикантів та проєктів, серед яких: Heinali, Monocube, Gamardah Fungus, Endless Melancholy, Dronny Darko, R.Roo,Trumna, Motorpig тощо.
Найвідоміші альбоми в стилі Ембієнт в хронологічному порядку
| Автор | Роботи |
|---|---|
| Ерік Саті | 1917 — Furniture music (1) 1920 — Furniture music (2) 1923 — Furniture music (3) |
| Едґар Варез | 1934 — Ecuatorial |
| П'єр Шеффер | 1948 — Etude aux Chemins de Fer |
| Terry Riley | 1964 — In C 1968 — A Rainbow in Curved Air |
| Майлз Девіс | 1969 — In A Silent Way 1974 — Big Fun for «Orange Lady» 1974 — Get Up With It for «He Loved Him Madly» |
| Popol Vuh | 1970 — Affenstunde 1971 — In Den Garten Pharaos |
| Pink Floyd | 1971 — Meddle |
| Tangerine Dream | 1971 — Alpha Centauri 1972 — Zeit 1974 — Phaedra 1975 — Rubycon 1975 — Ricochet 1976 — Stratosfear — 2000 — The Seven Letters from Tibet |
| Wendy Carlos | 1972 — Sonic Seasonings |
| Клаус Шульце | 1972 — Irrlicht 1973 — Cyborg 1975 — Timewind 1976 — Moondawn 1977 — Mirage 1977 — Body Love Vol. 2 1978 — X 1979 — Dune 1995 — In Blue — With Pete Namlook: 1994 — Dark Side of the Moog I - Wish you were there 1994 — Dark Side of the Moog II - A saucerful of ambience 2002 — Dark Side of the Moog IX - Set the controls for the heart of the mother 2005 — Dark Side of the Moog X - Astro know me domina |
| Can | 1973 — Future Days 1974 — Soon Over Babaluma |
| Gong | 1973 — Flying Teapot for «The Octave Doctors and the Crystal Machine» 1974 — You for «A Sprinkling of Clouds» |
| Fripp & Браян Іно | 1973 — No Pussyfooting 1975 — Evening Star |
| Kraftwerk | 1975 — Radio-Activity |
| Брайан Іно | 1975 — Another Green World 1975 — Discreet Music 1978 — Ambient 1 / Music For Airports 1980 — Fourth World 1 / Possible Musics (with Jon Hassell) 1982 — Ambient 4 / On Land 1983 — Apollo: Atmospheres and Soundtracks |
| Стів Райх | 1976-1978 — Музика для 18 музикантів |
| Жан Мішель Жарр | 1976 — Oxygène 1977 — Equinoxe |
| Стів Роуч | 1984 — Structures from Silence 1988 — Quiet Music 1988 — Dreamtime Return 1993 — Origins 1994 — Artifacts 1996 — The Magnificent Void 2000 — Early Man 2003 — Mystic Chords & Sacred Spaces |
| Coil | 1984 — How to Destroy Angels 1998 — Time Machines |
| The KLF | 1990 — Chill Out |
| Enigma | 1990 — MCMXC A.D. |
| The Orb | 1991 — The Orb's Adventures Beyond the Ultraworld 1992 — U.F.Orb |
| Biosphere | 1991 — 1994 — Patashnik 1995 — Substrata |
| Aphex Twin | 1992 — Selected Ambient Works 85-92 1994 — Selected Ambient Works Volume II |
| Піт Намлук | 1992 — Silence I 1993 — Air I 1994 — Air II 1996 — Outland 2 (with Bill Laswell) 1996 — The Fires of Ork (with Geir Jensen of Biosphere) |
| Moby aka Voodoo Child | 1993 — Ambient 1996 — The End of Everything (as Voodoo Child) |
| Global Communication | 1994 — 76:14 |
| Future Sound of London | 1994 — Lifeforms 1994 — ISDN |
| Richard Bone | 1998 — The Spectral Ships 1999 — Ether Dome |
| Stars of the Lid | 1999 — Avec Laudenum 2001 — The Tired Sounds Of Stars Of The Lid |
| William Basinski | 2002 — The River 2002-2003 — Disintegration Loops I, II, III and IV |
Музичні приклади (фрагменти)
Гурт «KLF», альбом «Chill out»
Клаус Шульце, альбом «Mirage»
- "Velvet voyage"файл
Мобі, альбом «Embient»
- My Beautiful Blue Sky (фрагмент)файл
- Piano&String (фрагмент)файл
Похідні і пов'язані жанри
Ембієнт-даб
Ембієнт-даб (Ambient dub) — стиль електронної музики, що був створений на звукозаписній компанії Beyond в 1990-х роках в Бірмінгемі (Велика Британія) для серії збірників під однойменною назвою. Ембієнт-даб із моменту своєї появи характеризувався музикантами, критиками й публікою, як подібний до ритмічного ембієнту з ідеями і технікою ямайського дабу (наприклад, реверберація, акцент на бас і ударні, важкі ефекти). За висловом американського критика і письменника Д.Тупа[en] «Даб-музика схожа на довгу ехоподібну затримку, що триває впродовж часу … обертаючи раціональний порядок музичних послідовностей в океан почуттів.»
Музиканти, що працювали в цьому стилі: the Orb, Higher, Intelligence Agency, Sub Dub, Techno Animal, Automaton, Solar Quest.
Ембієнт-хауз
| Цей розділ потребує доповнення. |
Посилання
- (англ.)
- Любко ДЕРЕШ. Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії у музиці [ 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Night Illusions - The Longing-Paul Avgerinos
- Claire Fitch "Ambiancellist"- твір для електроніки і віолончелі-соло.
Бібліографія
- Матиас Бичюлис. Звучная тишина // «Экзотика» (Москва). — №2 (1994). — С. 11-13.(рос.)
- Дэвид Квонтик. Brian Eno: во главе стаи эмбиентов // «ЭНск» (Новосибирск). — 1994. — №2 (38). — С. 8.(рос.)
- Віктор Пушкар. Сон, керований у ручному режимі. Спроба пояснення певних явищ сучасної музики // «Аутсайдер» (Київ). — №4 (2004). — Стор. 40-45.
- Саймон Рейнольдс. Лёгкое слу-ш-ш-ш-ш-ание // «ЭНск» (Новосибирск). — 1994. — №2 (38). — С. 8-9.(рос.)
- Julian Cope, Krautrocksampler: One Head's Guide to the Great Kosmische Musik, London: Head Heritage, 1995.(англ.)
- Neville Drury, Music for Inner Space, Lindfield: Unity Press, 1985.(англ.)
- Mark Prendergast, The Ambient Century, London: Bloomsbury, 2003.(англ.)
- David Toop, Ocean of Sound, London: Serpents Tail, 1996.(англ.)
- Healing Music by Neville Drury and Andrew Watson, Nature & Health Books, Chatswood, 1987.
- Adventures In Wonderland: A Decade Of Club Culture by Sharon Garret, Headline Books, London 1998.
- Elevator Music: A Surreal History of Muzak, Easy Listening & Other Moodsong by Joseph Lanza, Quartet, London, 1995.
- The Illustrated Encyclopedia Of Rock, Salamander Books, London, 1982.
- Art Rock by John Rockwell from The Rolling Stone Illustrated History Of Rock And Roll, Random House, 1980.
- New Sounds: The Virgin Guide To New Music by John Schaefer, Virgin Books, London, 1987.
- Digital Gothic: A Critical Discography Of Tangerine Dream by Paul Stump, S.A.F. Publishing, London, 1997.
- Kraftwerk: From Dusseldorf To The Future by Tim Barr, Ebury Press, London, 1998
- The Rough Guide To Techno by Tim Barr, Rough Guides Ltd, London, 2000
- Crossfafe: A Big Chill Anthology, Serpents Tail, London, 2004.
- ↑ Radio Energy [ 29 вересня 2007 у Wayback Machine.](рос.)[недоступне посилання]