Дуга (упряж)

Дуга́ — частина кінської упряжі з зігнутого тонкого стовбура дерева, яка служить для прикріплення голобель до хомута. Є характерним елементом голобельно-дугового («російського») запрягу.

Дуга на російській тройці

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дуга.

Станок для гнуття дуг. Фінляндія

Історія

На думку фінського етнографа й історика Кусти Вількуни, перші свідчення використовування дуги належать до Фінляндії і Естонії. У стародавніх піснях і «Калевалі» дуга згадується досить часто, а перший задокументований запис датований 1430-ми роками. В Естонії дуги згадуються з 1494 року, а в російських інвентарних записах дуги з'являються (згідно з Річардом Геллі) в XVII столітті.

Ф. Вовк вважав, що дуга має фінське походження і на територію України потрапила чи через Білорусь, чи прямо від росіян.

Використання

Дуга з'єднує через гужі хомут з голоблями, виконуючи відразу кілька функцій: розносить голоблі вбоки від корпусу коня, служить амортизатором (гасить поштовхи голобель на нерівностях дороги), запобігає вивертанню кліщів хомута назад. Розміри дуги: ширина між кінцями — 1-1,2 м, висота без врахування товщини — 0,55-0,6 см. Виїзна дуга має вагу — 1,5-2 кг, ломова — 4-5 кг.

Виготовляють дугу переважно з верби, в'яза, дуба, білої акації. Якщо дугу планується використовувати в районах з м'яким кліматом (із зимовою температурою не нижче -10 °C), можна взяти деревину черемхи. Заготовка розпарюється (у крайньому разі вимочується) і згинається в спеціальному станку. Кінці дуги зв'язуються і вона висушується протягом місяця. Готові дуги можуть прикрашати різьбленням і розписом.

Під дугою може кріпитися кільце для дзвоника (у російських діалектах було відоме як зга). У тройці на кільці кріпився чумбур підпряжного коня.

При запряганні кінці дуги вставляються в петлі обох гужів, попередньо обведених поверх відповідних голобель; завдяки своїй пружності дуга відтягає гужі з голоблями вбоки.

Примітки

1. Дуга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Kustaa Vilkuna: Luokkavaljastus
3. Hellie, Richard (1999). The economy and material culture of Russia, 1600-1725. University of Chicago Press. с. 485, 576. ISBN 0-226-32649-7. 
4. Хведір Вовк. 6. Способи пересування // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.
5. . Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 28 квітня 2019. 
6. Гуж // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)

Джерела

• Б. М. Гопка, М. П. Хоменко, Н. М. Павленко. Конярство: Підручник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації. — К. : Вища освіта, 2004. — С. 248. — ISBN 966-8081-19-6.
• Дуга, принадлежность упряжи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)