Дончо Ватах (болг. Дончо Ватах) — відомий болгарський гайдук XIX ст., який воював за звільнення Болгарії від іга османів.
| Дончо Ватах | |
|---|---|
| Народився | невідомо село Кладниця, Османська Імперія (нині Болгарія) |
| Помер | 1860 біля м. Копривштиця, Османська Імперія (нині Болгарія) ·загиблий у бою |
| Поховання | пік Влик (болг. Влък) на горі Середня поблизу від Копривштиці |
| Діяльність | гайдук |
Прізвище (можливо прізвисько) Ватах є староболгарського походження і означає — той, хто керує ватагою, ватажок, верховода, керманич. Слово ватах виявлено у документі болг. «Виргинската грамота».
Життєпис ред.
За легендою, юнаком Дончо мешкав у селі Кладниця, мав випасати численну отару овець для одного паші поблизу гори Вітоша. Там він і зустрівся з гайдуками. Дончо носив їм їжу, разом з ними білував жирних ягнят, мстився османам, тягав з гайдуками тяжкі рушниці. Османи запідозрили, що він пов'язаний з гайдуками, одного разу підкараулили й схопили його, одвели до церкви, розташованої над селом. Там від нього й священика зажадали грошовий викуп. Священик пав на коліна й почав молитися. Дончо залишився гордим, суворим та непохитним. Він промовив: «Відпустить людину — вона є бідною. Я ж маю великий скарб, але він у мене вдома. Дозвольте мені піднятися на висоту для того, щоб заспівати пісню. В мене є жінка домогосподарка, як тільки вона почує мій голос, то прийде й принесе скарб».. «Співай, гяуре!» — дозволили османи. Дончо вдихнув глибоко і заспівав сумну пісню. Доспівав її і сів чекати. Не пройшло багато часу, як у двері церкви постукали. Османи помислили, що йде Дончова жінка і відчинили двері. Але всередину вдерлися гайдуки і звільнили Дончо.
У Дончо Ватаха була сестра Станка. Вона стала нареченою друга Дончо — воєводи Детелина. Той подарував Дончо рушницю, два пістолі, дві шкіряні сумки для патронів, широкий шкіряний пояс гайдука, за який засовували пістолі й кинджали у поході, шаблю з дамаської сталі. Дончо з гайдуцькою дружиною (четою) почав свою революційну діяльність у болгарських горах. Але пловдивський каді викрав Станку для своїх втіх у гарем. В спробі її спасти Детелин і Дончо невдало напали на резиденцію каді у Пловдиві. 21 вересня 1839 року Детелин і Станка загинули, а Дончо був заарештований. Його засудили на смерть, однак він встиг втекти і відновив свою чету. Ще більш як 10 років Дончо Ватах активно діяв як гайдук. Костянтин Ирачек вважав його найбільш помітним серед болгарських гайдуків. Він з однаковою наполегливістю атакував як турецьких мародерів і бандитів, так й регулярні османські війська. Ватах відбирав гроші у тих болгарських торговців (болг. чорбаджия), які співробітничали з османською владою. Відібрані в них гроші Дончо віддавав найбіднішим селянам, як християнам, так і мусульманам, купував їм рогату худобу, викуповував їх боргові зобов'язання, за що і був дуже шанований як болгарськими, грецькими, так і турецькими селянами. В 1848 році проти нього були відправлені 200 турецьких солдат регулярної армії (болг. низами) з Одрину, з яких лише 60 повернулось до місця своєї дислокації. Після цього османи вважали, що Дончо є захищеним магічними силами, які боронять його від куль. Дончо оженився на Пенці з Копривштиці, дочці відомого бійця за свободу Болгарії Петко Рагина і тітці Тодора Каблешкова, одного з найактивніших учасників Квітневого повстання 1876 року. Одного разу Дончо вдалося взяти у полон Сюлеймана-пашу. Ватах великодушно його звільнив з вимогою, щоб той звернувся до султана з словами від Дончо: «що він відніме його султанство, якщо той не прибере турецьких вояків».
Дончо Ватах загинув у бою з османами біля Копривщтиці у 1850 році. Поховали його на вершині Вилк Середньої гори за гайдуцьким звичаєм: без савану і домовини.
Примітки ред.
- Виргинська грамота (статут) є дарчим царським указом, виданим царем Костянтином І Асеном для монастиря болг. «Свети Георги Бързи», який розташований на пагорбі Виргино близ Скоп'є. Грамота була видана у другій половині XIII ст. і включала в собі свідчення ще давніших болгарських рукописів.
- Звідси ще одне можливе походження його прізвиська — ватах означає ще й головний чабан.
- болг. «Пуснете човека, той е беден. Аз имам тежко имане, ала сега е в къщи. Пуснете ме да се покача на високото, па да запея една песен. Аз имам жена къщовница, щом зачуе гласа ми, ще дойде и ще поръчам да донесе имането».
- болг. две паласки
- болг. силях
- болг. «Най-бележит юнак измежду всички български хайдути»
- болг. «царство ще му отнеме, ако не махне тез пусти делибашии».
Джерела ред.
- Димитър Зафиров. История на българите том V (Военна история). TRUD Publishers, 2007. — 738 с.
- Константин Иречек История на българите с поправки и добавки от самия автор./под редакцията на проф. Петър Хр. Петров. Софія. — Издателство Наука и изкуство. — 1978 р. [1] [ 31 жовтня 2019 у Wayback Machine.]