www.wikidata.uk-ua.nina.az

Джульфа Азербайджан Джульфа азерб Culfa місто в Азербайджані адміністративний центр Джульфинського району Нахічеванської

Джульфа (Азербайджан)

Джульфа́ (азерб. Culfa) — місто в Азербайджані, адміністративний центр Джульфинського району Нахічеванської Автономної Республіки. Розташоване на річці Аракс. У минулому вірменське селище, великий торговий центр. Вузлова залізнична станція Джульфа Нахічеванської залізниці.

Джульфа
азерб. Culfa

Координати 38°57′21″ пн. ш. 45°37′51″ сх. д. / 38.95583333336077203° пн. ш. 45.63083333336077629° сх. д. / 38.95583333336077203; 45.63083333336077629Координати: 38°57′21″ пн. ш. 45°37′51″ сх. д. / 38.95583333336077203° пн. ш. 45.63083333336077629° сх. д. / 38.95583333336077203; 45.63083333336077629

Джульфа
Джульфа (Азербайджан)
 Джульфа у Вікісховищі

Історія Редагувати

Джульфа в давнину і в середньовіччі Редагувати

Згідно з «Encyclopædia Iranica» Джульфа — давнє село на території історичної Вірменії. Частина вірменської історико-географічної області Сюнік. За переказами Джульфу заснував легендарний вірменський цар Тигран Єрвандуні, що жив у VI столітті до н. е. Вперше згадується у вірменського історика V ст. Мовсеса Хоренаці під назвою, що передається в українській транскрипції як «Джула». За Мовсесом, Тигран Єрвандуні оселив у ній полонених мідійців:

Джульфа (Zulpha) на карті Великої Вірменії, 1736 рік
(Відводить їм) також три авани (волості) — Храм, Джулу і Хошакунік — на іншому боці річки (Аракса), всю рівнину від Ажданакана до тієї ж фортеці Нахчавана.

— Мовсес Хоренаці «Історія Вірменії».


Говорячи про період VII—X століть британський вчений Кліффорд Едмунд Босворт[ru] зараховує Джульфу, разом з Двіном і Ані, до успішних вірменських торгових міст на долині Аракса.

Між X—XII століттями воно стало великим містом, центром вірменської торгівлі (насамперед шовком), що й надалі зберігало своє переважно вірменське населення.

З церков і монастирів Джуги джерела згадують пустинський монастир Св. Ованеса, церкву Катан, церкви Св. Богородиці і Св. Всеспасителя, Св. Геворга тощо.

Населення міста було переважно вірменським. Джон Картрайт, англійський мандрівник згадує серед жителів і грузинів, але ніяких інших згадок про значне грузинське або мусульманське населення міста немає, так само як і написів грузинською, арабською чи перською. Всі відомі релігійні споруди відносилися до Вірменської апостольської церкви.

А. Якобсон[ru] зазначає, що Джульфа було одним з міст південно-східної Вірменії, що пережила економічний підйом у XVI—XVIII століттях. За з історикинею Інною Багдіандз Маккейб з Університету Тафтса «Джульфа в історичній Вірменії розташовувалося на річці Аракс на стародавньому торговому шляху». Вірменське торгове містечко Джульфа у другій половині XVI століття мало, за оцінками І. Петрушевського, 15-20 тисяч жителів, і було великою біржею європейсько-азійської торгівлі шовком.

Розорення Джульфи Редагувати

Місто мало переважно вірменське населення. Георг Тектандер, що побував 1602 року в цих місцях з австрійським посольством, щодо населення міста зазначав

Прибувши до Вірменії, Його Величність також не зустрів жодного опору, і все продовжувало йти цілком благополучно. У місті Джульфа (Sulpha), сильній фортеці, населеній виключно тільки християнами, вірменами, шаха прийняли надзвичайно чудовим чином: на честь його в'Їзду всі будинки в місті, вибудуваному без дахів, але з балконами нагорі, були утикані (bestecket) свічками, яких всіх було до 50.000 і які горіли протягом всієї ночі. Що стосується інших видатних міст, яких налічується до 54-х, то про них доповість вашій імператорській Величності посол, який нині перебуває в Персії.

— «Подорож до Персії через Московію: 1602-1603 роки».

1604 року, в ході воєн між Перською та Османською імперіями, шах Персії, Аббас I Великий, щоб утримати під своєю владою Закавказзя, застосував у Вірменії тактику випаленої землі, в ході якої він вигнав все населення Східної Вірменії, як християнське, так і мусульманське.

Населення насильно переселили в Ісфаган, де воно утворило вірменське передмістя, яке існує донині — Нова Джульфа. Однією з причин депортації «Всесвітня історія» називає бажання шаха позбутися конкуренції вірменського купецтва. Є. Родіонова називає три причини։ військово-стратегічна, політична і економічна. Кількість депортованих французька історикиня Люс Бульнуа[en] оцінює близько 1200 сімейств։ «… 1605 року цар Персії шах Аббас насильно переселив 1200 вірменських сімей з Джульфи на Араксі у Вірменію».

Аббас був настільки непохитним у своїй рішучості залишити Джульфу безлюдною, що наступного року послав армію, щоб вигнати близько тисячі жителів міста, які повернулися, і в 1616/17 роках знову вигнав близько тисячі сімей зі зруйнованого міста й околиць.

Раптове і драматичне розорення Джульфи справило глибокий і тривалий вплив на вірменське суспільство і культуру, що відзначається в літописах починаючи XVII століття. Місто залишається важливим символом у колективній пам'яті іранських вірмен.

Джульфа у Новий час Редагувати

Рік Вірмени % Азербайджанці % Росіяни % Всього
1897 751 98 763
1926 293 43,9 243 36,4 87 13 667
1939 866 34,2 1 358 53,7 225 8,9 2.530
1959 656 16,3 2 797 69,6 460 11,5 4.017
1970 581 10,7 4 321 79,6 452 8,3 5.431
1979 193 2,8 5 904 85,3 763 11,0 6 919

На початку XIX ст. поселення було перенесено зі стародавніх руїн на нове місце, за 3 км на схід від історичного вірменського міста.

За Туркманчайським мирним договором 1828 року, що провів по Араксу російсько-перський кордон, південна частина Джульфи[ru] залишилася за Персією, північна ж відійшла до Росії. Вона була у складі Вірменської області[ru], потім (від 1847 р.) Еріванської губернії.

За російської влади Джульфа перетворилася на прикордонний митний пункт, а її населення стало зростати, особливо з будівництвом залізниці (1908). 1891 року там було 649 жителів, до 1897—763 (751 з них — вірмени).

Російський мандрівник початку XX століття Гур'єв Б. М., під час своєї подорожі до Тавриза, згадує і Джульфу:

Джульфа, як було зазначено, розташована безпосередньо на кордоні нашому з Персією. Переправившись через річку Аракс, ви вже знаходитесь у межах Персії і в першому перському селищі, яким є перська Джульфа. Мусульманське населення останньої, як мені повідомляли, зібрало двадцять тисяч на будівництво мечеті, яку чомусь бажало побудувати не в своїй Джульфі, а в російській. Однак російською владою їм це не було дозволено, і тепер мечеть мусульмани будуватимуть у своїй перській Джульфі.
Оригінальний текст (рос.)
Джульфа, как было указано, расположена непосредственно на границе нашей с Персией. Переправившись через реку Аракс, вы уже находитесь в пределах Персии и в первом персидском селении, которым является персидская Джульфа. Мусульманское население последней, как мне сообщали, собрало двадцать пять тысяч на постройку мечети, которую почему-то желало построить не в своей Джульте, а в русской. Однако русскими властями им это не было разрешено, и теперь мечет будет строиться мусульманами в своей персидской Джульфе.

— Б. М. Гур'єв «Поїздка до Тавриза».

Джульфа в новітній час Редагувати

1948 року Джульфа отримала статус міста, 1970 року мала 5 тис. населення, у 1991 — 8,3 тис.

У 1942—1944 роках в Джульфі закінчувався т. зв. «Перський коридор», по якому союзники СРСР постачали в СРСР озброєння і техніку для боротьби з фашистською Німеччиною.

Культурна спадщина Редагувати

Вірменський рукопис із Джульфи, 1587 рік

Середньовічні писарі згадують Джульфу як важливе місто і вихваляють його численні монастирі. У середині XVII століття тут відзначається відродження вірменського архітектурного будівництва. За описом Енциклопедії Брокгауза і Єфрона, «нині від старої Джульфи залишилися руїни будинків і церков, величезне кладовище з незліченними надгробними пам'ятниками, вкритими барельєфами та арабесками, і залишки опор двох-трьох мостів через Аракс». Згідно з виданим 1865 року «Географічно-статистичним словником Російської Імперії» місто, що колись нараховувало 8000 родин, на момент виходу словника було невеликим поселенням. В ньому налічувалося 24 вірменські церкви, з яких 13 були залишені. На думку автора найкращим з храмів був побудований в часи Шаха Абаса, монастир Спасителя, в якому 1865 року жив 1 вірменський архієрей, 5 архімандритів і 20 ченців. Крім цього у храмі спочивали тіла першого архієрея Джульфи Хачатура і будівничого церкви Давида. Іншими окремо зазначеними у словнику культовими спорудами були: побудований 1613 року жіночий монастир Св. Катерини; споруджений 1628 року ходжою Петросом собор Бетлемес; збудована 1611 року церква Ходженець (залишена до 1865 року). При чоловічому монастирі було кладовище, написи на деяких могилах якого відносяться до другої половини XVI століття.

Російський історик В. Шнірельман відзначає систематичне замовчування азербайджанськими авторами вірменської історичної спадщини Джульфи.

До кінця XX століття серед руїн Старої Джульфи ще зберігалися в зруйнованому стані:

  • Фортеця Джуги або Дарзвазрі — X—XII століття. Знаходилась у східній частині середньовічного міста, на пагорбі поблизу Аракса.
  • Міст — чотириарковий, побудований у ранньому середньовіччі з тесаних каменів на вапняному розчині. Арковий проліт досягав 37 м у довжину за ширині 3 м. Наприкінці XVI ст. вже був зруйнований.
  • Міська лазня — кінець XVI століття. Складалася з декількох приміщень зі склепінчастими перекриттями. Її будівельником вважали останнього міського голову вірменської Джуги Ходжу Хачика.
  • Головний каравантун (каравансарай) — на березі р. Аракс. Мав аркову прямокутну форму, був побудований з тесаних каменів і займав досить велику територію.
  • Церква Помболозі або Тавараці (Пастуша) — центрально-купольна церква, відновлена в XVI ст.
  • Церква сурб Аствацацін (св. Борогодиці) — XII—XIII ст., реставрована в XVI ст. Розташовувалася в східній частині Джуги, безпосередньо біля міської стіни. Прямокутна церква була оточена з усіх боків високим муром, що створювало враження невеликої фортеці.
  • Церква Помпозіжам
  • Монастир Аменапркич[ru] — IX—X ст., реставрований 1271 року пароном Ваграмом. Перебував на височині, розташованій на краю «Долини Вітрів». Являв собою невелику центрально-купольну церкву і декілька одноповерхових і двоповерхових житлових і господарських будівель, оточених стіною.
  • Печери — з безлічі каменоломень і печер в «Ущелині Вітрів» і в скелях, що оточують місто, найпримітніші печери «Чгнавор» і «Крекачатун». Датуються II—I тис. до н. е., і, як в давнину, так і в середньовіччі, служили для проживання і укриття в разі небезпеки.

Починаючи з XIII—XIV століть у скрипторіях Джульфи створювалися ілюміновані рукописи. Попри значні втрати, почасти через те, що місто зруйнував шах Аббас I, а його населення депортовано в Ісфаган, кілька збережених рукописів свідчать про славу і багатство цього комерційного міста і його жителів. Відомий, наприклад, рукопис однієї з праць Григора Татеваці, скопійованої і багато ілюмінованої в Джульфі 1456 року художницею Маріам.

Кладовище хачкарів і його знищення Редагувати

Серед джульфинських пам'яток було кладовище хачкарів, розташоване на трьох пагорбах. Олександр Родес, описуючи відвідування Джульфи 1648 року, говорить про 10 тис. повністю збережених хачкарів. На початку XX століття на цвинтарі залишалося ще 6 тис. хачкарів, вертикальних надгробків, три церкви і каплиця.

1812 року англійський дипломат Вільям Сузлі, відвідавши Джугу, зазначає:

Я досліджував руїни Джульфи, все населення якої складають 45 вірменських сімей, судячи з усього з найнижчих верств. Між тим про колишню чисельність населення свідчить велике кладовище, розташоване на схилі, що спускається до самої річки, з численними надгробками, що стоять щільно в ряд, немов солдатські роти. Це пам'ять багатьох поколінь, підсумок багатьох століть ...

[неавторитетне джерело]

Кладовище в Джульфі до знищення

Кладовище Джуги досліджували 1912 року Ашхарбек Калантар і Арт. Григорян, у вересні 1915 року його вивчив і сфотографував відомий фотограф Арташес Вруйр за допомоги студента Григора Агамаляна. Агамалян нарахував тоді 2100 хачкарів. У 1971-73 роках, коли кладовище вивчав історик Аргам Айвазян[ru], нарахували 2707 хачкарів.

Аргам Айвазян розділив хачкари на групи за періодами: ранній період IX—XV ст., перехідний період XV—XVI ст. і остання, найголовніша група — з середини XVI ст. до 1604 р., що відрізняється особливою майстерністю різьбярів.

Згідно з ІКОМОСом, 1998 року азербайджанський уряд видалив 800 хачкарів, але руйнування було припинено через протести ЮНЕСКО. 2002 року руйнування кладовища відновилося, до 2006 року від кладовища не залишилося й сліду. 2010 року повідомлення очевидців про руйнування кладовища підтверджила Американська асоціація сприяння розвитку науки на основі аналізу супутникових знімків регіону.

Навесні 2006 року азербайджанський журналіст з Інституту війни і миру Ідрак Аббасов спробував дослідити кладовище, однак місцева влада заборонила йому відвідати цей об'єкт. Проте, він зміг добре розглянути територію кладовища і підтвердив, що воно повністю зникло. Азербайджан заборонив представникам Європейського парламенту оглянути колишнє кладовище в квітні 2006 року.

З кількох тисяч хачкарів залишилися тільки ті, які було вивезено з Джульфи: 10 хачкарів XVI—XVIII, вивезених до Кавказького музею в Тбілісі, за ініціативою його засновника Густава Радде (1867 р.) і кілька хачкарів, перевезених у радянський час до Ечміадзіна.

Відомі уродженці Редагувати

  • Маттеос Джугаєці[ru] — вірменський мислитель, літературознавець і богослов XIV—XV століть
  • Акоп Джугаєці[ru] — вірменський художник-мініатюрист кінця XVI початку XVII століття, видатний представник Джульфинської школи вірменської мініатюри.
  • Симеон Джугаеці — вірменський філософ, богослов, мовознавець, педагог і громадський діяч XVII століття.
  • Алекперов Фізулі Гасан огли[ru] — міністр праці та соціального захисту Азербайджанської Республіки від 2006 року.

Див. також Редагувати

Коментарі Редагувати

  1. Від 1942 до 1989 року — на залізничній лінії Баку-Єреван

Примітки Редагувати

  1. Hovannisian, 1997, с. 25.
  2. ↑ БСЭ, 1952.
  3. ↑ БСЭ, 1972.
  4. ↑ БРЭ, 2007.
  5. Джульфа (Азербайджан) — стаття з Ираника. Multiple Authors
  6. Robert H. Hewsen. The Geography of Ananias of Širak: Ašxarhacʻoycʻ, the Long and the Short Recensions. — Reichert, 1992. — P. 190.
  7. ↑ ЭСБЕ, 1893, с. 557.
  8. Хоренаци, 1990.
  9. Джульфа (Азербайджан) — стаття з Ираника. W. B. Fisher, C. E. Bosworth
  10. ↑ Айвазян, 1985.
  11. ↑ Всемирная история. — М., 1958. — Т. 4. — С. 563.
  12. ↑ Baltrušaitis, Kouymjian, 1986, с. 18—22.
  13. А. Л. Якобсон. Армянские хачкары. — 1986. — С. 62—63.
  14. Diaspora entrepreneurial networks: four centuries of history. — Berg, 2005. — P. 27.
  15. И. П. Петрушевский. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 93.
  16. Родионова, 2008, с. 83.
  17. Какаш, Тектандер, 1896.
  18. Даврижеци, 1973.
  19. Bournoutian, 1994.
  20. Hirotake, 2006, с. 262.
  21. Родионова, 2008.
  22. Родионова, 2008, с. 84—85.
  23. The Tibetan History Reader / Edited by Gray Tuttle and Kurtis R. Schaeffer. — Columbia University Press, 2013. — P. 474.
  24. Petra Košťálová. Exile and Lamentation in the Armenian Historiographical Tradition of the 16th and 17th Centuries // Archiv orientální. — 2014. — № 82. — С. 477.
  25. James Barry. Armenian Christians in Iran: Ethnicity, Religion, and Identity in the Islamic Republic. — Cambridge University Press, 2018.
  26. ↑ Тройницкий, 1905, с. 53.
  27. . Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 1 червня 2020. 
  28. . Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 1 червня 2020. 
  29. . Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 1 червня 2020. 
  30. . Архів оригіналу за 23 січня 2020. Процитовано 1 червня 2020. 
  31. . Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 1 червня 2020. 
  32. Гурьев, 1912.
  33. A. E. Redgate. The Armenians. — Oxford: Blackwell, 2000. — P. 265.
  34. ↑ Armenia: Art, Religion, and Trade in the Middle Ages / Edited by Helen C. Evans. — Metropolitan Museum of Art, 2018. — P. 211.
  35. Encyclopedia of Monasticism / Editors William M. Johnston and Christopher Kleinhenz. — Routledge, 2013. — P. 55.
  36. Семёнов, 1865, с. 54—55.
  37. В. А. Шнирельман. Войны памяти: мифы , идентичность и политика в Закавказье. — М. : Академкнига, 2003. — С. 245.
  38. Н. Я. Марр /Экспедиция КИАИ в Нахичеванскую ССР, в район Джульфы и Апракуниса / «Билютень КИАИ в Тифлисе» № 8 / Изд-во АН СССР; Ленинград 1931 г. — стр.22
  39. ↑ Айвазян, 1990.
  40. Lucian Harris, 2006.
  41. Sarah Pickman, 2006.
  42. IWPR, 2006.
  43. RC-B6-0111/2006.
  44. Карапетян, 2003.
  45. ↑ Stephen Castle, 2006.
  46. . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 червня 2020. 
  47. IWPR staff in Nakhchivan, Baku and Yerevan (19 апреля 200). . Інститут висвітлення війни та миру[en]. Архів оригіналу за 9 квітня 2012. 

Література Редагувати

  • Мовсес Хоренаци. Армянская география VII века по Р. Х. (приписывавшаяся Моисею Хоренскому) / Текст и пер. с присовокуплением карт и объясн. прим. изд. К. П. Патканов. — СПб. : Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1877. — XXVIII, 84, 26 с., 2 л. карт; 24 с.
  • Айвазян А. А. Джуга = ՋՈՒՂԱ. — Ереван : Советакан грох, 1985. — 152 с.
  • Айвазян А. А. Джуга / Гл. упр. по охране и использ. памятников истории и культуры при Совете Министров АрмССР. — Ереван : Айастан, 1990. — 271 с. — ISBN 5-540-00811-1.
  • Аракел Даврижеци. Книга историй / Пер. с арм., пред. и комментарии Л А Хандаряна. — М. : Наука, 1973. — Т. XXXVII. — 624 с. — (Памятники письменности Востока). — 15 000 екз.
  • Географическо-статистический словарь Российской Империи / составил по поручению Императорского Русского Географического Общества П. Семёнов; при содействии В. Зверинского, Р. Маака и др.. — СПб. : Императорское Русское Географическое общество, 1865. — Т. 2. — С. 54—55. — 900 с.
  • Родионова Е. М. Армяно-иранские связи в сефевидском Иране XVII в // Asiatica: Труды по философии и культурам Востока. Вып. 2 / Ответственный редактор С. В. Пахомов. — СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2008. — С. 83—102. — 234 с.
  • Richard G. Hovannisian. Армянский народ от древности до современности = The Armenian People From Ancient to Modern Times. — L. : Palgrave Macmillan, 1997. — Vol. II. — P. 25. — 512 p. — ISBN 978-1403964229.
  • Baltrušaitis J., Kouymjian D.. Julfa on the Arax and Its Funerary Monuments // Армянские исследования памяти Х. Берберяна = Armenian Studies Etudes Armeniennes in Memoriam Haig Berberian / Под ред. D. Kouymjian. — Galouste Gulbenkian Foundation, 1986. — P. 18—22. — 883 p.
  • Какаш Стефан, Тектандер Георг. Путешествие в Персию через Московию: 1602—1603 гг. / Пер. с нем. [и авт. вступ. ст.] Алексей Станкевич. — М. : Университетская типография, 1896. — 62 с.
  • Мовсес Хоренаци. История Армении = ՀԱՅՈՑ ՊԱՏՄՈՒԹԻՒՆ / Саркисян Г. Х.. — Ереван : «Айастан», 1990. — 291 с. — 13 000 екз. — ISBN 5-540-01084-1.
  • George A Bournoutian. История армянского народа: (1500-1994) = A history of the Armenian people, Volume 2: 1500 A.D. to the Present. — Costa Mesa, CA : Mazda Publishers, 1994. — Vol. 2. — 238 p. — (History of Armenia). — ISBN 978-1568590325.
  • Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н.А. Тройницкого. — СПб. : тип. «Обществ. польза». Паровая типо-лит. Н. Л. Ныркина, 1905. — С. 37. — X, 270, 120 с.; 27 с.
  • Maeda Hirotake. The Forced Migrations and Reorganisation of the Regional Order in the Caucasus by Safavid Iran: Preconditions and Developments. Described by Fazli Khuzani // Reconstruction and Interaction of Slavic Eurasia and Its Neughboring Worlds. — Sapporo : Slavic Research Denter Hokkaido University, 2006. — С. 262. — 373 с. — (21st Century COE Program Slavic Eurasian Studies). — ISBN 978-4938637392.

Статті та публікації Редагувати

Зовнішні медіафайли Редагувати

  • Ջուղա на YouTube — «Джуга», история города Джульфа, RAA Armenia=(вірм. Ֆիլմը ներկայացնում է պատմական Ջուղա քաղաքի պատմությունը և աշխարհահռչակ գերեզմանոցի ոչնչացումը Նախիջևանի Ինքնավար Հանրապետության և Ադրբեջանի իշխանությունների կողմից, 2012)

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Dzhulfa azerb Culfa misto v Azerbajdzhani administrativnij centr Dzhulfinskogo rajonu Nahichevanskoyi Avtonomnoyi Respubliki Roztashovane na richci Araks U minulomu virmenske selishe velikij torgovij centr Vuzlova zaliznichna stanciya Dzhulfa Nahichevanskoyi zaliznici 1 2 3 4 div kom 1 Dzhulfa azerb Culfa Koordinati 38 57 21 pn sh 45 37 51 sh d 38 95583333336077203 pn sh 45 63083333336077629 sh d 38 95583333336077203 45 63083333336077629 Koordinati 38 57 21 pn sh 45 37 51 sh d 38 95583333336077203 pn sh 45 63083333336077629 sh d 38 95583333336077203 45 63083333336077629 Krayina Azerbajdzhan AzerbajdzhanAdminodinicya Dzhulfinskij rajonData zasnuvannya 6 stolittya do n e Persha zgadka 6 stolittyaVisota centru 715 mOficijna mova azerbajdzhanskaNaselennya 12 500 osib 2012 Chasovij poyas UTC 4Poshtovij indeks AZ 7200Avtomobilnij kod 72GeoNames 148251OSM 3789856 R Dzhulfinskij rajon Oficijnij sajt culfa ih nakhchivan azDzhulfaDzhulfa Azerbajdzhan Dzhulfa u Vikishovishi Zmist 1 Istoriya 1 1 Dzhulfa v davninu i v serednovichchi 1 2 Rozorennya Dzhulfi 1 3 Dzhulfa u Novij chas 1 4 Dzhulfa v novitnij chas 2 Kulturna spadshina 3 Kladovishe hachkariv i jogo znishennya 4 Vidomi urodzhenci 5 Div takozh 6 Komentari 7 Primitki 8 Literatura 9 Statti ta publikaciyi 10 Zovnishni mediafajli 11 PosilannyaIstoriya RedaguvatiDzhulfa v davninu i v serednovichchi Redaguvati Zgidno z Encyclopaedia Iranica Dzhulfa davnye selo na teritoriyi istorichnoyi Virmeniyi 5 Chastina virmenskoyi istoriko geografichnoyi oblasti Syunik 6 4 Za perekazami Dzhulfu zasnuvav legendarnij virmenskij car Tigran Yervanduni 7 sho zhiv u VI stolitti do n e Vpershe zgaduyetsya u virmenskogo istorika V st Movsesa Horenaci pid nazvoyu sho peredayetsya v ukrayinskij transkripciyi yak Dzhula Za Movsesom Tigran Yervanduni oseliv u nij polonenih midijciv nbsp Dzhulfa Zulpha na karti Velikoyi Virmeniyi 1736 rik Vidvodit yim takozh tri avani volosti Hram Dzhulu i Hoshakunik na inshomu boci richki Araksa vsyu rivninu vid Azhdanakana do tiyeyi zh forteci Nahchavana Movses Horenaci Istoriya Virmeniyi 8 Govoryachi pro period VII X stolit britanskij vchenij Klifford Edmund Bosvort ru zarahovuye Dzhulfu razom z Dvinom i Ani do uspishnih virmenskih torgovih mist na dolini Araksa 9 Mizh X XII stolittyami vono stalo velikim mistom centrom virmenskoyi torgivli nasampered shovkom sho j nadali zberigalo svoye perevazhno virmenske naselennya 2 Z cerkov i monastiriv Dzhugi dzherela zgaduyut pustinskij monastir Sv Ovanesa cerkvu Katan cerkvi Sv Bogorodici i Sv Vsespasitelya Sv Gevorga tosho 10 11 Naselennya mista bulo perevazhno virmenskim Dzhon Kartrajt anglijskij mandrivnik zgaduye sered zhiteliv i gruziniv ale niyakih inshih zgadok pro znachne gruzinske abo musulmanske naselennya mista nemaye tak samo yak i napisiv gruzinskoyu arabskoyu chi perskoyu Vsi vidomi religijni sporudi vidnosilisya do Virmenskoyi apostolskoyi cerkvi 12 A Yakobson ru zaznachaye sho Dzhulfa bulo odnim z mist pivdenno shidnoyi Virmeniyi sho perezhila ekonomichnij pidjom u XVI XVIII stolittyah 13 Za z istorikineyu Innoyu Bagdiandz Makkejb z Universitetu Taftsa Dzhulfa v istorichnij Virmeniyi roztashovuvalosya na richci Araks na starodavnomu torgovomu shlyahu 14 Virmenske torgove mistechko Dzhulfa u drugij polovini XVI stolittya malo za ocinkami I Petrushevskogo 15 20 tisyach zhiteliv i bulo velikoyu birzheyu yevropejsko azijskoyi torgivli shovkom 15 Rozorennya Dzhulfi Redaguvati Misto malo perevazhno virmenske naselennya 16 Georg Tektander sho pobuvav 1602 roku v cih miscyah z avstrijskim posolstvom shodo naselennya mista zaznachav Pribuvshi do Virmeniyi Jogo Velichnist takozh ne zustriv zhodnogo oporu i vse prodovzhuvalo jti cilkom blagopoluchno U misti Dzhulfa Sulpha silnij forteci naselenij viklyuchno tilki hristiyanami virmenami shaha prijnyali nadzvichajno chudovim chinom na chest jogo v Yizdu vsi budinki v misti vibuduvanomu bez dahiv ale z balkonami nagori buli utikani bestecket svichkami yakih vsih bulo do 50 000 i yaki gorili protyagom vsiyeyi nochi Sho stosuyetsya inshih vidatnih mist yakih nalichuyetsya do 54 h to pro nih dopovist vashij imperatorskij Velichnosti posol yakij nini perebuvaye v Persiyi Podorozh do Persiyi cherez Moskoviyu 1602 1603 roki 17 1604 roku v hodi voyen mizh Perskoyu ta Osmanskoyu imperiyami shah Persiyi Abbas I Velikij shob utrimati pid svoyeyu vladoyu Zakavkazzya zastosuvav u Virmeniyi taktiku vipalenoyi zemli v hodi yakoyi vin vignav vse naselennya Shidnoyi Virmeniyi yak hristiyanske tak i musulmanske 18 19 Naselennya nasilno pereselili v Isfagan 20 de vono utvorilo virmenske peredmistya yake isnuye donini Nova Dzhulfa 21 11 Odniyeyu z prichin deportaciyi Vsesvitnya istoriya nazivaye bazhannya shaha pozbutisya konkurenciyi virmenskogo kupectva Ye Rodionova nazivaye tri prichini vijskovo strategichna politichna i ekonomichna 22 Kilkist deportovanih francuzka istorikinya Lyus Bulnua en ocinyuye blizko 1200 simejstv 1605 roku car Persiyi shah Abbas nasilno pereseliv 1200 virmenskih simej z Dzhulfi na Araksi u Virmeniyu 23 Abbas buv nastilki nepohitnim u svoyij rishuchosti zalishiti Dzhulfu bezlyudnoyu sho nastupnogo roku poslav armiyu shob vignati blizko tisyachi zhiteliv mista yaki povernulisya i v 1616 17 rokah znovu vignav blizko tisyachi simej zi zrujnovanogo mista j okolic 12 Raptove i dramatichne rozorennya Dzhulfi spravilo glibokij i trivalij vpliv na virmenske suspilstvo i kulturu sho vidznachayetsya v litopisah pochinayuchi XVII stolittya 24 Misto zalishayetsya vazhlivim simvolom u kolektivnij pam yati iranskih virmen 25 Dzhulfa u Novij chas Redaguvati Rik Virmeni Azerbajdzhanci Rosiyani Vsogo1897 751 98 763 26 1926 293 43 9 243 36 4 87 13 667 27 1939 866 34 2 1 358 53 7 225 8 9 2 530 28 1959 656 16 3 2 797 69 6 460 11 5 4 017 29 1970 581 10 7 4 321 79 6 452 8 3 5 431 30 1979 193 2 8 5 904 85 3 763 11 0 6 919 31 Na pochatku XIX st poselennya bulo pereneseno zi starodavnih ruyin na nove misce za 3 km na shid vid istorichnogo virmenskogo mista Za Turkmanchajskim mirnim dogovorom 1828 roku sho proviv po Araksu rosijsko perskij kordon pivdenna chastina Dzhulfi ru zalishilasya za Persiyeyu pivnichna zh vidijshla do Rosiyi Vona bula u skladi Virmenskoyi oblasti ru potim vid 1847 r Erivanskoyi guberniyi Za rosijskoyi vladi Dzhulfa peretvorilasya na prikordonnij mitnij punkt a yiyi naselennya stalo zrostati osoblivo z budivnictvom zaliznici 1908 1891 roku tam bulo 649 zhiteliv do 1897 763 751 z nih virmeni 26 Rosijskij mandrivnik pochatku XX stolittya Gur yev B M pid chas svoyeyi podorozhi do Tavriza zgaduye i Dzhulfu Dzhulfa yak bulo zaznacheno roztashovana bezposeredno na kordoni nashomu z Persiyeyu Perepravivshis cherez richku Araks vi vzhe znahodites u mezhah Persiyi i v pershomu perskomu selishi yakim ye perska Dzhulfa Musulmanske naselennya ostannoyi yak meni povidomlyali zibralo dvadcyat tisyach na budivnictvo mecheti yaku chomus bazhalo pobuduvati ne v svoyij Dzhulfi a v rosijskij Odnak rosijskoyu vladoyu yim ce ne bulo dozvoleno i teper mechet musulmani buduvatimut u svoyij perskij Dzhulfi Originalnij tekst ros Dzhulfa kak bylo ukazano raspolozhena neposredstvenno na granice nashej s Persiej Perepravivshis cherez reku Araks vy uzhe nahodites v predelah Persii i v pervom persidskom selenii kotorym yavlyaetsya persidskaya Dzhulfa Musulmanskoe naselenie poslednej kak mne soobshali sobralo dvadcat pyat tysyach na postrojku mecheti kotoruyu pochemu to zhelalo postroit ne v svoej Dzhulte a v russkoj Odnako russkimi vlastyami im eto ne bylo razresheno i teper mechet budet stroitsya musulmanami v svoej persidskoj Dzhulfe B M Gur yev Poyizdka do Tavriza 32 Dzhulfa v novitnij chas Redaguvati 1948 roku Dzhulfa otrimala status mista 1970 roku mala 5 tis naselennya u 1991 8 3 tis U 1942 1944 rokah v Dzhulfi zakinchuvavsya t zv Perskij koridor po yakomu soyuzniki SRSR postachali v SRSR ozbroyennya i tehniku dlya borotbi z fashistskoyu Nimechchinoyu Kulturna spadshina Redaguvati nbsp Virmenskij rukopis iz Dzhulfi 33 1587 rikSerednovichni pisari zgaduyut Dzhulfu yak vazhlive misto i vihvalyayut jogo chislenni monastiri 34 U seredini XVII stolittya tut vidznachayetsya vidrodzhennya virmenskogo arhitekturnogo budivnictva 35 Za opisom Enciklopediyi Brokgauza i Yefrona nini vid staroyi Dzhulfi zalishilisya ruyini budinkiv i cerkov velichezne kladovishe z nezlichennimi nadgrobnimi pam yatnikami vkritimi barelyefami ta arabeskami i zalishki opor dvoh troh mostiv cherez Araks 7 Zgidno z vidanim 1865 roku Geografichno statistichnim slovnikom Rosijskoyi Imperiyi misto sho kolis narahovuvalo 8000 rodin na moment vihodu slovnika bulo nevelikim poselennyam V nomu nalichuvalosya 24 virmenski cerkvi z yakih 13 buli zalisheni Na dumku avtora najkrashim z hramiv buv pobudovanij v chasi Shaha Abasa monastir Spasitelya v yakomu 1865 roku zhiv 1 virmenskij arhiyerej 5 arhimandritiv i 20 chenciv Krim cogo u hrami spochivali tila pershogo arhiyereya Dzhulfi Hachatura i budivnichogo cerkvi Davida Inshimi okremo zaznachenimi u slovniku kultovimi sporudami buli pobudovanij 1613 roku zhinochij monastir Sv Katerini sporudzhenij 1628 roku hodzhoyu Petrosom sobor Betlemes zbudovana 1611 roku cerkva Hodzhenec zalishena do 1865 roku Pri cholovichomu monastiri bulo kladovishe napisi na deyakih mogilah yakogo vidnosyatsya do drugoyi polovini XVI stolittya 36 Rosijskij istorik V Shnirelman vidznachaye sistematichne zamovchuvannya azerbajdzhanskimi avtorami virmenskoyi istorichnoyi spadshini Dzhulfi 37 Do kincya XX stolittya sered ruyin Staroyi Dzhulfi she zberigalisya v zrujnovanomu stani Fortecya Dzhugi abo Darzvazri X XII stolittya Znahodilas u shidnij chastini serednovichnogo mista na pagorbi poblizu Araksa Mist chotiriarkovij pobudovanij u rannomu serednovichchi z tesanih kameniv na vapnyanomu rozchini Arkovij prolit dosyagav 37 m u dovzhinu za shirini 3 m Naprikinci XVI st vzhe buv zrujnovanij Miska laznya kinec XVI stolittya Skladalasya z dekilkoh primishen zi sklepinchastimi perekrittyami Yiyi budivelnikom vvazhali ostannogo miskogo golovu virmenskoyi Dzhugi Hodzhu Hachika Golovnij karavantun karavansaraj na berezi r Araks Mav arkovu pryamokutnu formu buv pobudovanij z tesanih kameniv i zajmav dosit veliku teritoriyu Cerkva Pombolozi abo Tavaraci Pastusha centralno kupolna cerkva vidnovlena v XVI st Cerkva surb Astvacacin sv Borogodici XII XIII st restavrovana v XVI st Roztashovuvalasya v shidnij chastini Dzhugi bezposeredno bilya miskoyi stini Pryamokutna cerkva bula otochena z usih bokiv visokim murom sho stvoryuvalo vrazhennya nevelikoyi forteci Cerkva Pompozizham 38 Monastir Amenaprkich ru IX X st restavrovanij 1271 roku paronom Vagramom Perebuvav na visochini roztashovanij na krayu Dolini Vitriv Yavlyav soboyu neveliku centralno kupolnu cerkvu i dekilka odnopoverhovih i dvopoverhovih zhitlovih i gospodarskih budivel otochenih stinoyu Pecheri z bezlichi kamenolomen i pecher v Ushelini Vitriv i v skelyah sho otochuyut misto najprimitnishi pecheri Chgnavor i Krekachatun Datuyutsya II I tis do n e i yak v davninu tak i v serednovichchi sluzhili dlya prozhivannya i ukrittya v razi nebezpeki 10 39 Pochinayuchi z XIII XIV stolit u skriptoriyah Dzhulfi stvoryuvalisya ilyuminovani rukopisi Popri znachni vtrati pochasti cherez te sho misto zrujnuvav shah Abbas I a jogo naselennya deportovano v Isfagan kilka zberezhenih rukopisiv svidchat pro slavu i bagatstvo cogo komercijnogo mista i jogo zhiteliv Vidomij napriklad rukopis odniyeyi z prac Grigora Tatevaci skopijovanoyi i bagato ilyuminovanoyi v Dzhulfi 1456 roku hudozhniceyu Mariam 34 Kladovishe hachkariv i jogo znishennya RedaguvatiSered dzhulfinskih pam yatok bulo kladovishe hachkariv roztashovane na troh pagorbah 40 41 42 43 Oleksandr Rodes opisuyuchi vidviduvannya Dzhulfi 1648 roku govorit pro 10 tis povnistyu zberezhenih hachkariv Na pochatku XX stolittya na cvintari zalishalosya she 6 tis hachkariv vertikalnih nadgrobkiv tri cerkvi i kaplicya 1812 roku anglijskij diplomat Vilyam Suzli vidvidavshi Dzhugu zaznachaye nbsp Ya doslidzhuvav ruyini Dzhulfi vse naselennya yakoyi skladayut 45 virmenskih simej sudyachi z usogo z najnizhchih verstv Mizh tim pro kolishnyu chiselnist naselennya svidchit velike kladovishe roztashovane na shili sho spuskayetsya do samoyi richki z chislennimi nadgrobkami sho stoyat shilno v ryad nemov soldatski roti Ce pam yat bagatoh pokolin pidsumok bagatoh stolit nbsp 44 neavtoritetne dzherelo nbsp Kladovishe v Dzhulfi do znishennyaKladovishe Dzhugi doslidzhuvali 1912 roku Ashharbek Kalantar i Art Grigoryan u veresni 1915 roku jogo vivchiv i sfotografuvav vidomij fotograf Artashes Vrujr za dopomogi studenta Grigora Agamalyana Agamalyan narahuvav todi 2100 hachkariv U 1971 73 rokah koli kladovishe vivchav istorik Argam Ajvazyan ru narahuvali 2707 hachkariv 39 7 Argam Ajvazyan rozdiliv hachkari na grupi za periodami rannij period IX XV st perehidnij period XV XVI st i ostannya najgolovnisha grupa z seredini XVI st do 1604 r sho vidriznyayetsya osoblivoyu majsternistyu rizbyariv 10 39 Zgidno z IKOMOSom 1998 roku azerbajdzhanskij uryad vidaliv 800 hachkariv ale rujnuvannya bulo pripineno cherez protesti YuNESKO 2002 roku rujnuvannya kladovisha vidnovilosya do 2006 roku vid kladovisha ne zalishilosya j slidu 45 2010 roku povidomlennya ochevidciv pro rujnuvannya kladovisha pidtverdzhila Amerikanska asociaciya spriyannya rozvitku nauki na osnovi analizu suputnikovih znimkiv regionu 46 Navesni 2006 roku azerbajdzhanskij zhurnalist z Institutu vijni i miru Idrak Abbasov sprobuvav dosliditi kladovishe odnak misceva vlada zaboronila jomu vidvidati cej ob yekt 47 Prote vin zmig dobre rozglyanuti teritoriyu kladovisha i pidtverdiv sho vono povnistyu zniklo Azerbajdzhan zaboroniv predstavnikam Yevropejskogo parlamentu oglyanuti kolishnye kladovishe v kvitni 2006 roku 45 Z kilkoh tisyach hachkariv zalishilisya tilki ti yaki bulo vivezeno z Dzhulfi 10 hachkariv XVI XVIII vivezenih do Kavkazkogo muzeyu v Tbilisi za iniciativoyu jogo zasnovnika Gustava Radde 1867 r i kilka hachkariv perevezenih u radyanskij chas do Echmiadzina 7 Vidomi urodzhenci RedaguvatiMatteos Dzhugayeci ru virmenskij mislitel literaturoznavec i bogoslov XIV XV stolit Akop Dzhugayeci ru virmenskij hudozhnik miniatyurist kincya XVI pochatku XVII stolittya vidatnij predstavnik Dzhulfinskoyi shkoli virmenskoyi miniatyuri Simeon Dzhugaeci virmenskij filosof bogoslov movoznavec pedagog i gromadskij diyach XVII stolittya Alekperov Fizuli Gasan ogli ru ministr praci ta socialnogo zahistu Azerbajdzhanskoyi Respubliki vid 2006 roku Div takozh RedaguvatiAlindzhaKomentari Redaguvati Vid 1942 do 1989 roku na zaliznichnij liniyi Baku Yerevan 3 Primitki Redaguvati Hovannisian 1997 s 25 a b BSE 1952 a b BSE 1972 a b BRE 2007 Dzhulfa Azerbajdzhan stattya z Iranika Multiple Authors Robert H Hewsen The Geography of Ananias of Sirak Asxarhacʻoycʻ the Long and the Short Recensions Reichert 1992 P 190 a b v g ESBE 1893 s 557 Horenaci 1990 Dzhulfa Azerbajdzhan stattya z Iranika W B Fisher C E Bosworth a b v Ajvazyan 1985 a b Vsemirnaya istoriya M 1958 T 4 S 563 a b Baltrusaitis Kouymjian 1986 s 18 22 A L Yakobson Armyanskie hachkary 1986 S 62 63 Diaspora entrepreneurial networks four centuries of history Berg 2005 P 27 I P Petrushevskij Ocherki po istorii feodalnyh otnoshenij v Azerbajdzhane i Armenii v XVI nachale XIX vv L 1949 S 93 Rodionova 2008 s 83 Kakash Tektander 1896 Davrizheci 1973 Bournoutian 1994 Hirotake 2006 s 262 Rodionova 2008 Rodionova 2008 s 84 85 The Tibetan History Reader Edited by Gray Tuttle and Kurtis R Schaeffer Columbia University Press 2013 P 474 Petra Kostalova Exile and Lamentation in the Armenian Historiographical Tradition of the 16th and 17th Centuries Archiv orientalni 2014 82 S 477 James Barry Armenian Christians in Iran Ethnicity Religion and Identity in the Islamic Republic Cambridge University Press 2018 a b Trojnickij 1905 s 53 Nahichevanskaya SSR 1926 Arhiv originalu za 9 serpnya 2021 Procitovano 1 chervnya 2020 Dzhulfinskij rajon 1939 Arhiv originalu za 3 chervnya 2012 Procitovano 1 chervnya 2020 Dzhulfinskij rajon 1959 Arhiv originalu za 23 sichnya 2020 Procitovano 1 chervnya 2020 Dzhulfinskij rajon 1970 Arhiv originalu za 23 sichnya 2020 Procitovano 1 chervnya 2020 Dzhulfinskij rajon 1979 Arhiv originalu za 30 travnya 2012 Procitovano 1 chervnya 2020 Gurev 1912 A E Redgate The Armenians Oxford Blackwell 2000 P 265 a b Armenia Art Religion and Trade in the Middle Ages Edited by Helen C Evans Metropolitan Museum of Art 2018 P 211 Encyclopedia of Monasticism Editors William M Johnston and Christopher Kleinhenz Routledge 2013 P 55 Semyonov 1865 s 54 55 V A Shnirelman Vojny pamyati mify identichnost i politika v Zakavkaze M Akademkniga 2003 S 245 N Ya Marr Ekspediciya KIAI v Nahichevanskuyu SSR v rajon Dzhulfy i Aprakunisa Bilyuten KIAI v Tiflise 8 Izd vo AN SSSR Leningrad 1931 g str 22 a b v Ajvazyan 1990 Lucian Harris 2006 Sarah Pickman 2006 IWPR 2006 RC B6 0111 2006 Karapetyan 2003 a b Stephen Castle 2006 High Resolution Satellite Imagery and the Destruction of Cultural Artifacts in Nakhchivan Azerbaijan Arhiv originalu za 3 grudnya 2013 Procitovano 1 chervnya 2020 IWPR staff in Nakhchivan Baku and Yerevan 19 aprelya 200 Azerbaijan Famous Medieval Cemetery Vanishe Institut visvitlennya vijni ta miru en Arhiv originalu za 9 kvitnya 2012 Literatura RedaguvatiMovses Horenaci Armyanskaya geografiya VII veka po R H pripisyvavshayasya Moiseyu Horenskomu Tekst i per s prisovokupleniem kart i obyasn prim izd K P Patkanov SPb Tipografiya Imperatorskoj Akademii Nauk 1877 XXVIII 84 26 s 2 l kart 24 s Ajvazyan A A Dzhuga ՋՈՒՂԱ Erevan Sovetakan groh 1985 152 s Ajvazyan A A Dzhuga Gl upr po ohrane i ispolz pamyatnikov istorii i kultury pri Sovete Ministrov ArmSSR Erevan Ajastan 1990 271 s ISBN 5 540 00811 1 Arakel Davrizheci Kniga istorij Per s arm pred i kommentarii L A Handaryana M Nauka 1973 T XXXVII 624 s Pamyatniki pismennosti Vostoka 15 000 ekz Geografichesko statisticheskij slovar Rossijskoj Imperii sostavil po porucheniyu Imperatorskogo Russkogo Geograficheskogo Obshestva P Semyonov pri sodejstvii V Zverinskogo R Maaka i dr SPb Imperatorskoe Russkoe Geograficheskoe obshestvo 1865 T 2 S 54 55 900 s Rodionova E M Armyano iranskie svyazi v sefevidskom Irane XVII v Asiatica Trudy po filosofii i kulturam Vostoka Vyp 2 Otvetstvennyj redaktor S V Pahomov SPb Izd vo S Peterb un ta 2008 S 83 102 234 s Richard G Hovannisian Armyanskij narod ot drevnosti do sovremennosti The Armenian People From Ancient to Modern Times L Palgrave Macmillan 1997 Vol II P 25 512 p ISBN 978 1403964229 Baltrusaitis J Kouymjian D Julfa on the Arax and Its Funerary Monuments Armyanskie issledovaniya pamyati H Berberyana Armenian Studies Etudes Armeniennes in Memoriam Haig Berberian Pod red D Kouymjian Galouste Gulbenkian Foundation 1986 P 18 22 883 p Kakash Stefan Tektander Georg Puteshestvie v Persiyu cherez Moskoviyu 1602 1603 gg Per s nem i avt vstup st Aleksej Stankevich M Universitetskaya tipografiya 1896 62 s Movses Horenaci Istoriya Armenii ՀԱՅՈՑ ՊԱՏՄՈՒԹԻՒՆ Sarkisyan G H Erevan Ajastan 1990 291 s 13 000 ekz ISBN 5 540 01084 1 George A Bournoutian Istoriya armyanskogo naroda 1500 1994 A history of the Armenian people Volume 2 1500 A D to the Present Costa Mesa CA Mazda Publishers 1994 Vol 2 238 p History of Armenia ISBN 978 1568590325 Naselennye mesta Rossijskoj imperii v 500 i bolee zhitelej s ukazaniem vsego nalichnogo v nih naseleniya i chisla zhitelej preobladayushih veroispovedanij po dannym pervoj vseobshej perepisi naseleniya 1897 g Pod red N A Trojnickogo SPb tip Obshestv polza Parovaya tipo lit N L Nyrkina 1905 S 37 X 270 120 s 27 s Maeda Hirotake The Forced Migrations and Reorganisation of the Regional Order in the Caucasus by Safavid Iran Preconditions and Developments Described by Fazli Khuzani Reconstruction and Interaction of Slavic Eurasia and Its Neughboring Worlds Sapporo Slavic Research Denter Hokkaido University 2006 S 262 373 s 21st Century COE Program Slavic Eurasian Studies ISBN 978 4938637392 Statti ta publikaciyi RedaguvatiGurev B M Poezdka v Tavriz ros Istoricheskij vestnik istoriko literaturnyj zhurnal SPb Tip A S Suvorina 1912 6 Samvel Karapetyan SOS Unichtozhenie kladbisha Dzhugi ros Golos Armenii gazeta 2003 5 25 yanvarya Izvestnogo srednevekovogo kladbisha bolshe net angl Institut visvitlennya vijni ta miru en mezhdunarodnaya nekommercheskaya organizaciya 2006 27 April Sarah Pickman Tragedy on the Araxes angl Tragediya na Arakse Archaeology zhurnal Palm Coast FL Archaeological Institute of America 2006 30 June Lucian Harris 25 travnya 2006 World Watches In Silence As Azerbaijan Wipes Out Armenian Culture Partimoniosos it Arhiv originalu za 30 sichnya 2021 Procitovano 24 kvitnya 2018 Stephen Castle Azerbajdzhan splyushil avtoritetnyj armyanskij sajt angl Azerbaijan flattened sacred Armenian site Independent elektronnoe izdanie 2006 29 May Zovnishni mediafajli RedaguvatiՋուղա na YouTube Dzhuga istoriya goroda Dzhulfa RAA Armenia virm Ֆիլմը ներկայացնում է պատմական Ջուղա քաղաքի պատմությունը և աշխարհահռչակ գերեզմանոցի ոչնչացումը Նախիջևանի Ինքնավար Հանրապետության և Ադրբեջանի իշխանությունների կողմից 2012 Posilannya RedaguvatiMasalskij V I Dzhulfa Enciklopedicheskij slovar Brokgauza i Efrona v 86 t 82 t i 4 dop t SPb 1890 1907 T Xa ros doref Dzhulfa Bolshaya sovetskaya enciklopediya v 51 t gl red B A Vvedenskij 2 e izd M Sovetskaya enciklopediya 1952 T 14 Demosfen Dokembrij 655 s ros Dzhulfa Bolshaya sovetskaya enciklopediya v 30 t glavn red A M Prohorov 3 e izd M Sovetskaya enciklopediya 1969 1978 ros E D Dzhagacpanyan Dzhuga Bolshaya rossijskaya enciklopediya v 36 t predsed red kol Yu S Osipov otv red S L Kravec M Nauch izd vo BRE 2007 T 8 Grigorev Dinamika S storinki ISBN 978 5 85270 338 5 ros Dzhulfa Azerbajdzhan stattya z Iranica Vazken S Ghougassian Rezolyuciya Evropejskogo parlamenta o kulturnom nasledii Azerbajdzhana angl The European Parliament 16 lyutogo 2006 Arhiv originalu za 12 grudnya 2020 Procitovano 25 kvitnya 2018 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Dzhulfa Azerbajdzhan amp oldid 39484096