| Частина інформації в цій статті застаріла. |
Володимир Децикевич (нар. 29 грудня 1865, Львів — 14 квітня 1946, Гданськ (в інших джерелах 14 квітня 1949)) — український галицький громадсько-політичний та освітній діяч, урядник. Дійсний член НТШ. За фахом правник.
| Володимир Децикевич | |
|---|---|
| | |
| Народився | 29 грудня 1865 Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 1946 або 14 квітня 1949 Гданськ, Польська республіка |
| Поховання | парафіяльний цвинтар, Сопот |
| Громадянство | ЗУНР |
| Національність | українець |
| Alma mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Посада | шеф департаменту, віце-намісник |
| Партія | УНДО |
|
Життєпис Редагувати
Народився у м. Львові.
У 1906—1916 роках — очільник Галицького департаменту МВС Австро-Угорщини (Відень). У 1916—1918 роках — віце-президент намісництва у Львові (його шеф — намісник Карл фон Гуйн).
1 листопада 1918 після полудня шеф зокрема, після підписання протоколу, передав усю владу Володимирові Децикевичу, який, у свою чергу — на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. — Українській Національній Раді ЗУНР.
Протягом 1920—1928 років — член галицького «Самоврядного виділу». У 1921—1925 роках — голова Кураторії українських високих шкіл у Львові, професор адміністративного права Українського таємного університету. Голова Товариства прихильників освіти (1927—1932).
У 1928—1938 роках — сенатор сейму Польщі від УНДО.
Від 1930 року — голова кураторії Українського національного музею (нині — імені митрополита Андрея Шептицького) у Львові.
Перший голова Українського католицького союзу (з 1931).
Під час московсько-більшовицької окупації 1939—1941 років уникнув репресій НКВС.
Під час гітлерівсько-німецької окупації — заступник голови Тимчасової управи Львова. У 1943 році разом з дружиною виїхав до рідні (місто Новий Торг). У 1945 році переїхав до Сопота, де писав мемуари.
Примітки Редагувати
- Литвин М., Науменко К.. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 36—37. — ISBN 5-7707-7867-9/
Джерела Редагувати
- Герцюк Д. Д. Децикевич Володимир [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — С. 499. — ISBN 978-966-02-4457-3.
- Децикевич Володимир // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 2. — С. 506.
Посилання Редагувати
- Wołodymyr Decykewycz (пол.)
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |